ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 грудня 2006 р. | № 5/146-06-3915А |
Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. –головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.
розглянув касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, м. Одеса (далі –територіальне відділення АМК)
на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2006
зі справи № 5/146-06-3915А
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Фарлеп”, м. Одеса (далі –ТОВ “Фарлеп”)
до територіального відділення АМК
про визнання недійсним рішення,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача –приватне підприємство “Дельта Телеком”, м. Одеса (далі –ПП “Дельта Телеком”)
Судове засідання проведено за участю представників:
позивача – Лебедєва Д.С.,
відповідача –Харченка В.Г.,
третьої особи –не з’яв.
За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України
ВСТАНОВИВ:
Позов було подано про визнання недійсним рішення адміністративної колегії територіального відділення АМК від 22.02.2006 № 05-рш у справі № 60-01/2005 про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (далі – оспорюване рішення).
Постановою господарського суду Одеської області від 19.06.2006 (суддя Могил С.К.) позов задоволено; оспорюване рішення визнано нечинним. У прийнятті зазначеної постанови суд виходив з того, що оспорюване рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 (колегія суддів у складі: Жеков В.І. –головуючий, судді Пироговський В.Т. і Картере В.І.) постанову місцевого господарського суду скасовано; позов задоволено повністю; оспорюване рішення визнано недійсним. У прийнятті відповідної постанови апеляційна інстанція виходила з того, що висновки місцевого господарського суду стосовно прийняття оспорюваного рішення всупереч нормам чинного законодавства є обґрунтованими, але у вирішенні спору місцевий господарський суд помилково застосував приписи Кодексу адміністративного судочинства України.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України територіальне відділення АМК просить оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи скасувати, залишити в силі оспорюване рішення. Скаргу мотивовано неправильним застосуванням апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права.
У відзиві на касаційну скаргу ТОВ “Фарлеп” заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, обґрунтованість судових рішень, та просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Учасників процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. А згідно з частиною другою статті 4 названого Кодексу юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Відповідно ж до приписів статті 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
У пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005 також зазначено: “Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України “Про захист економічної конкуренції” встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)”.
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів і підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи правильність застосування апеляційним господарським судом норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Судовими інстанціями у справі встановлено, що:
- згідно з оспорюваним рішенням:
визнано, що на ринку надання послуг місцевого телефонного зв’язку загального користування абонентами, які обслуговуються ТОВ “Фарлеп” на підставі укладених договорів у межах території, яка визначена мережами, які експлуатуються цим товариством у м. Одесі, ТОВ “Фарлеп” займає монопольне становище з часткою, що перевищує 35% на зазначеному ринку (пункт 1);
визнано, що дії ТОВ “Фарлеп” у вигляді відмови в наданні послуги місцевого телефонного зв’язку загального користування для споживачів, які є абонентами ТОВ “Фарлеп” відповідно до укладених договорів, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченим пунктом 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”, яке кваліфікується за пунктом 5 частини другої статті 13 цього Закону у вигляді відмови від реалізації товару (послуги) за відсутності альтернативних джерел придбання (пункт 2);
за вчинені порушення на ТОВ “Фарлеп” накладено штраф у сумі 17 000 грн. (пункт 3);
ТОВ “Фарлеп” зобов’язано припинити порушення, про що повідомити територіальне відділення АМК у двомісячний термін з дня одержання рішення (пункт 4);
- ТОВ “Фарлеп” і ПП “Дельта Телеком” було укладено договір від 29.01.2004 № 459 (далі –Договір № 459) про надання послуг вхідного зв’язку. Згідно з пунктом 2.1 цього договору ТОВ “Фарлеп” надавало ПП “Дельта Телеком” послуги вхідного зв’язку від кінцевого користувача його сегмента місцевої телефонної мережі до абонентського номеру доступу ПП “Дельта Телеком”, у випадку підключення номером доступу до обладнання ТОВ “Фарлеп”, або до точки підключення мережі іншого власника. Відповідно до пункту 3.1 Договору № 459 ПП “Дельта Телеком” оплачує вартість послуг вхідного зв’язку в розмірі, порядок обчислення якого викладений у додатку № 1 до цього договору. Згідно з пунктом 9.1 Договору № 459 останній діє до 31.12.2004;
- в оспорюваному рішенні зазначено, що згідно із заявами, отриманими від абонентів ТОВ “Фарлеп”, встановлено, що з березня 2005 року це товариство відмовляє своїм абонентам у наданні послуг місцевого телефонного зв’язку загального користування у випадку виходу на номер місцевого телефонного зв’язку 777-11-77, 34-80-34, що належить операторові місцевого телефонного зв’язку ТОВ “ЦСС”, з метою застосування споживачем картки ПП “Дельта Телеком”. Споживачі, які є абонентами ТОВ “Фарлеп”, придбали у роздрібній торгівлі картки провайдера ІР-телефонії ПП “Дельта Телеком”. При застосуванні картки ПП “Дельта Телеком” абоненти ТОВ “Фарлеп” спочатку набирають міський номер, у даному випадку 777-11-77, 34-80-34, але з’єднання не відбувається. Тобто ТОВ “Фарлеп” відмовляє абонентам у наданні послуг місцевого телефонного зв’язку при здійсненні набору міського номеру 777-11-77, 34-80-34, що належить ТОВ “ЦСС” та використовується ПП “Дельта Телеком” згідно з укладеним договором;
- водночас, як вбачається з матеріалів справи та було відомо територіальному відділенню АМК на час прийняття ним оспорюваного рішення, Національна комісія з питань регулювання зв’язку України листом від 23.01.2006 № 01-328/132 повідомила, що ПП “Дельта Телеком” ліцензій на надання послуг зв’язку із застосуванням ІР-телефонії не отримувало; ТОВ “Фарлеп” припинило договірні зобов’язання з ПП “Дельта Телеком” з 01.02.2005 у зв’язку з невиконанням останнім своїх зобов’язань за договором. У матеріалах справи відсутні фактичні дані на підтвердження виникнення договірних відносин між ТОВ “Фарлеп” і ПП “Дельта Телеком” після 01.02.2005 або звернення ПП “Дельта Телеком” до ТОВ “Фарлеп” з приводу поновлення договірних відносин у частині надання послуг із застосування картки провайдера ІР-телефонії ПП “Дельта Телеком” абонентами ТОВ “Фарлеп”;
- у розгляді справи територіальним відділенням АМК не було доведено, що ТОВ “Фарлеп” займає монопольне становище у власних мережах;
- ТОВ “Фарлеп” не було відмовлено у наданні послуг місцевого телефонного зв’язку, оскільки надання послуг ІР-телефонії ПП “Дельта Телеком” не має ознак місцевого телефонного зв’язку, оскільки немає другого споживача послуг місцевого телефонного зв’язку, якому адресований виклик, та ПП “Дельта Телеком” не є споживачем послуг ТОВ “Фарлеп”, тому що “використовує обладнання не як кінцеве, а лише надає послуги третім особам”.
Відповідно до частин першої і другої статті 12 Закону України “Про захист економічної конкуренції”:
- суб’єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:
на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;
не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб’єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар’єрів для доступу на ринок інших суб’єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин;
- монопольним (домінуючим) вважається становище суб’єкта господарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 13 названого Закону зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання.
Саме виходячи з цих приписів (а також пункту 2 статті 50 Закону України “Про захист економічної конкуренції”) територіальне відділення АМК кваліфікувало дії ТОВ “Фарлеп”.
Проте на підставі оцінки наявних у справі доказів та дослідження встановлених фактичних обставин справи попередні судові інстанції дійшли висновків щодо недоведеності факту зайняття ТОВ “Фарлеп” монопольного становища на товарному ринку, а також факту відмови названого товариства у наданні послуг місцевого телефонного зв’язку.
Посилання територіального відділення АМК на приписи статті 7 Закону України “Про Антимонопольний комітет України”, за якими визначення, зокрема, монопольного (домінуючого) становища суб’єкта господарювання на товарному ринку та прийняття відповідних рішень віднесено до виключних повноважень названого Комітету і його органів, не заперечує обов’язку територіального відділення АМК згідно із статтею 33 ГПК України довести ті обставини, які ним наводилися як підстава в даному разі своїх заперечень проти позовних вимог, тобто обставини, пов’язані із зайняттям позивачем монопольного (домінуючого) становища на певному товарному ринку.
Наведені у касаційній скарзі доводи щодо порушення апеляційною інстанцією норм процесуального права не належать до тих підстав, з якими процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття касаційною інстанцією рішення стосовно скасування або зміни оскаржуваного судового рішення.
Інші доводи скаржника, в тому числі пов’язані з посиланням на Закон України “Про телекомунікації” та постанову Кабінету Міністрів України від 09.08.2005 № 720 “Про затвердження Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг”, стосуються оцінки доказів, які вже були предметом дослідження попередніми судовими інстанціями, та правильності встановлення ними фактичних обставин справи.
Згідно ж з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права, зокрема, встановлювати або вважати доведеними обставини, що відхилені у рішенні або постанові господарського суду, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими або додатково перевіряти докази.
З урахуванням приписів цієї норми ГПК України доводи, дослідження яких перебуває поза межами повноважень касаційної інстанції, не можуть бути підставою для задоволення касаційної скарги.
Керуючись статтями 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 05.09.2006 зі справи № 5/146-06-3915А залишити без змін, а касаційну скаргу Одеського обласного територіального відділення Антимонопольного комітету України –без задоволення.
Суддя В. Селіваненко
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Б. Львов