ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 листопада 2006 р. | № 2-3/1446-2006 (2-3/13822-05) |
Вищий господарський суду України в складі колегії
суддів: | Грейц К.В. –головуючого, Бакуліної С.В., Глос О.І., |
розглянувши касаційну скаргу | ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” в особі Кримської регіональної дирекції |
на постанову | від 07.09.2006 |
Севастопольського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду АР Крим № 2-3/1446-2006 |
за позовом | СТОВ “Агромир-9” |
до | ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” в особі Кримської регіональної дирекції |
про | стягнення 5472986 грн. |
за участю представників сторін:
- позивача Колосюк І.П.
- відповідача Огороднічука В.А., Ночовного С.О.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 21.07.2006 (суддя Соколова І.О.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 (колегія суддів у складі головуючого судді Плута В.М., суддів Горошко Н.П., Заплави Л.М.), позовні вимоги (з врахуванням їх уточнення) задоволені частково, стягнуто з ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” в особі Кримської регіональної дирекції на користь СТОВ “Агромир-9” 2279101,66 грн. збитків, заподіяних неправомірними діями по збиранню урожаю зернових культур, в решті позовних вимог відмовлено
Рішення та постанова у справі мотивовані тим, що відповідач, самовільно, не у встановлений спосіб, без відкриття виконавчого провадження, провів у липні 2004 року збір врожаю на полях позивача неякісно, без дотримання технологічних норм та правил, внаслідок чого заподіяв позивачеві збитки, які підлягають відшкодуванню на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу України, в сумі 2279101,66 грн., що визначена висновком судово-економічної експертизи № 90/05 від 17.03.2006 та додатковим розрахунком до нього № 143 від 05.07.2006.
Не погоджуючись з рішенням та постановою у справі, ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” в особі Кримської регіональної дирекції в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, вважаючи, що судами попередніх інстанцій порушені норми ст. 1166 Цивільного кодексу України, ст. ст. 41, 42, 43, 54, 83 ГПК України. Зокрема, скаржник посилається на неврахування судами його права на самостійну організацію та здійснення збору урожаю зернових культур на полях позивача (предмет застави), що ґрунтується як на умовах договору застави, так і судовому рішенні у справі № 2-8/8214-2004 господарського суду АР Крим про визнання такого права, яке не потребувало видачі наказу і його примусового виконання; судами в основу рішення і постанови у цій справі покладено висновок судово-економічної експертизи № 90/05 від 17.03.2006 та додатковий розрахунок до нього № 143 від 05.07.2006, які не відповідають матеріалам і обставинам справи, однак, не були оцінені за правилами, встановленими ст. 43 ГПК України.
В доповненні до касаційної скарги скаржник наголошує на тому, що правомірність його дій по виконанню кредитного договору та договору застави встановлена судовими рішеннями у справах господарського суду АР Крим № 2-8/8214-2004, № 2-8/11885-2004, № 2-20/10641-2005, отже, заперечення проти даного позову доведені відповідними доказами.
Відзив на касаційну скаргу від відповідача до суду не надходив.
Ухвалою від 02.11.2006 розгляд касаційної скарги у справі відкладався за клопотанням СТОВ “Агромир-9” з 02.11.2006 на 23.11.2006.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 06.12.2002 між Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю „Агромир-9” та Відкритим акціонерним товариством „Міжнародний комерційний банк” в особі Кримської філії м. Сімферополь був укладений кредитний договір № 52 про відкриття позичальникові кредитної лінії у розмірі 600000,00 грн. на термін з 06.12.2002 по 24.12.2004.
Як вбачається з матеріалів справи, в забезпечення кредитного договору між сторонами у справі укладений договір від 24.10.2003 та додаткову угоду до нього від 19.02.2004 застави майна, що належить сільськогосподарському товариству з обмеженою відповідальністю „Агромир-9”, а саме: врожаю 2004 року озимої пшениці, озимого жита, озимого ячменю та насіння ячменю ярового.
В зв'язку з простроченням позичальником погашення заборгованості по кредитному договору № 52, банк звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом, в т.ч. про визнання його права на звернення стягнення на предмет застави шляхом організації та здійснення збору врожаю зернових культур власними силами, який рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 15.06.2004 у справі № 2-8/8214-04, що набрало законної сили, було задоволено і на його виконання видано накази.
Заявляючи позов про відшкодування майнової шкоди на підставі ст. 1166 Цивільного кодексу, СТОВ “Агромир-9” обґрунтував його незаконними діями банку по збиранню врожаю без відкриття виконавчого провадження за наказом суду від 12.07.2004 у справі № 2-8/8214-04, що підтверджується Постановою державного виконавця ВДВС Джанкойського РУЮ від 15.07.2004 про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі п. 7 статті 26 Закону України „Про виконавче провадження” у зв'язку з відсутністю у виконавчому документі про визнання права ВАТ “МКБ” звернення стягнення на предмет застави згідно договору застави № 52/4 від 24.10.2003 предмету примусового виконання.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій під час розгляду справи виходили з того, що відповідач в порушення вимог Закону України „Про виконавче провадження” самовільно, не у встановлений спосіб, без відкриття виконавчого провадження, провів у липні 2004 року збір врожаю на полях позивача неякісно, без дотримання технологічних норм та правил, внаслідок чого заподіяв позивачеві збитки, які підлягають відшкодуванню в сумі 2279101,66 грн., що визначена висновком судово-економічної експертизи № 90/05 від 17.03.2006 та додатковим розрахунком до нього № 143 від 05.07.2006.
Разом з тим, такі висновки судів попередніх інстанцій колегія суддів вважає передчасними.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
З приписів зазначеної статті вбачається, що для застосування деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: протиправної поведінки (дії чи бездіяльності) особи; шкоди; причинного зв'язку між протиправною поведінкою і шкодою; вини особи, яка заподіяла шкоду.
Частина 1 ст. 1166 ЦК містить вказівку на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов’язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення вимоги правової норми діяти певним чином (бездіяльність).
Однак, вбачаючи протиправність поведінки відповідача в збиранні врожаю поза межами виконавчого провадження, судами не враховано, що право банку на звернення стягнення на предмет застави згідно договору застави № 52/4 від 24.10.2003 шляхом організації і здійснення збирання врожаю зернових силами ВАТ “МКБ” було визнане рішенням господарського суду Автономної республіки Крим від 15.06.2004 у справі № 2-8/8214-04.
Зазначене рішення в цій частині не передбачає будь-якого обов’язку СТОВ “Агромир-9” щодо визнаного за ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” права, адже, правова вимога про визначення наявності у банку такого права не була поєднана з вимогою про присудження обов’язку заставодавця здійснити певні дії або утриматись від їх здійснення. При таких обставинах, застосування будь-яких заходів примусового виконання рішення в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”, не вимагається, оскільки, ні резолютивна частина судового рішення від 15.06.2004, ані наказ суду від 12.07.2004 не визначають зобов’язаної особи (боржника), яку на вимогу ст. 117 ГПК України обов’язково має бути вказано в наказі господарського суду і яка за приписами ст. 11 зазначеного Закону могла б бути стороною у виконавчому провадженні, зобов’язаною за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматись від їх вчинення.
Також колегія суддів звертає увагу, що ВАТ “Міжнародний Комерційний Банк” в особі Кримської регіональної дирекції неодноразово посилався як на підставу своїх заперечень проти позову на умови додаткової угоди від 15.01.2004 до договору застави № 52/4 від 24.10.2003, згідно якої цей договір доповнено пунктом 3.6 наступного змісту: “У разі невиконання хоча б однієї з умов кредитного договору та договору застави, заставодержателю надається право самостійно організувати та здійснити збір урожаю, забезпечити його зберігання та охорону, при цьому, витрати компенсуються заставодавцем”.
Крім того, розглядаючи даний спір, суди не надали оцінки тій обставині, що відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, посилався на рішення господарського суду АР Крим від 13.08.2004 у справі № 2-8/10953-2004, яким відмовлено в позові СТОВ “Агромир-9” про визнання незаконними дій ВАТ “МКБ” по здійсненню збору врожаю зернових культур на полях позивача, його вивезенню без відома позивача та зобов’язання відповідача припинити такі дії.
Таким чином, висновок судів попередніх інстанцій про доведеність підстав для застосування до відповідача деліктної відповідальності за позадоговірну шкоду, встановленої нормою ст. 1166 ЦК України, не є беззаперечним, а ототожнення судом апеляційної інстанції такої відповідальності з відповідальністю за порушення договірних зобов’язань (ст. ст. 611, 623 ЦК України) є помилковим, оскільки ці види відповідальності мають різне правове регулювання, умови, порядок і обсяги застосування, а, отже, і різні предмети доказування, при цьому, колегія суддів враховує, що матеріали справи не містять будь-яких заяв позивача про зміну підстав або предмету позову на підставі ст. 22 ГПК України.
Щодо покладення судами в основу рішення і постанови у цій справі висновку судово-економічної експертизи № 90/05 від 17.03.2006 та додаткового розрахунку до нього № 143 від 05.07.2006, колегія суддів вважає зауваження скаржника такими, що заслуговують на увагу.
Як вбачається з висновку ТОВ “Кримське експертне бюро”, на поставлене судом першої інстанції питання –чи підтверджуються відповідними документами уточнені вимоги СТОВ “Агромир-9” про заподіяння йому матеріальної шкоди у розмірі 5922986 грн. діями ВАТ “МКБ” в особі Кримської регіональної дирекції у процесі збирання врожаю зернових культур у 2004 році на полях СТОВ “Агромир-9” –експертом надано відповідь, що така матеріальна шкода підтверджується в сумі 1470236,08 грн., до якої включено (з вирахуванням 1038396 грн. суми вимог банку станом на 30.06.2004 по кредитному договору та договору застави) 1978300 грн. вартості врожаю зерна, зібраного банком на полях СТОВ, згідно розрахунку, виконаному на підставі висновку експерта Регіонального підприємства Торгово-промислової палати Криму, та 530333 грн. собівартості соломи, залишеної банком на полях СТОВ, однак, проведення експертизи Регіональним підприємством Торгово-промисловою палатою Криму судом не доручалось, а висновки цієї експертизи не були предметом дослідження і оцінки в судах попередніх інстанцій, як і не встановлювалась судами неможливість використання СТОВ “Агромир-9” залишеної на його полях соломи з метою недопущення збільшення розміру шкоди.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 41, ч. 3 ст. 42 ГПК України учасники судового процесу мають право пропонувати господарському суду питання, які мають бути роз’яснені судовим експертом, остаточне коло цих питань встановлюється судом, у випадку недостатньої ясності чи неповноти висновку судового експерта суд може призначити додаткову судову експертизу, однак, в порушення цих приписів суд першої інстанції після отримання висновку судово-економічної експертизи № 90/05 від 17.03.2006 ухвалою від 06.06.2006 запропонував сторонам підготувати додаткові запитання судовому експерту, а останньому –надати відповіді на ці питання, при цьому, не визначивши остаточне коло додаткових питань і не призначаючи додаткову експертизу, суд прийняв до уваги додатковий розрахунок № 143 від 05.07.2006 до судово-економічної експертизи № 90/05, яким внаслідок дооцінки насіннєвого зерна озимої пшениці озимого ячменю на суму насіннєвої надбавки збільшив розмір матеріальної шкоди на 808865,60 грн.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного суду України від 29.12.1976 №11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини, а правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Однак, в порушення цих приписів і вимог ст. 84 ГПК України судами не встановлена наявність чи відсутність обставин, які входять до предмету доказування, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у вигляді певної відповідальності за певні правопорушення, адже, суд апеляційної інстанції при повторному розгляді справи не звернув уваги на допущені судом першої інстанції процесуальні порушення, в свою чергу, припустився таких порушень, не вказавши жодної норми матеріального законодавства, яким він керувався, приймаючи спірну постанову.
Таким чином, не встановлення судами попередніх інстанцій вищевказаних обставин, які мають суттєве значення у справі, є порушенням ч.1 ст.43 ГПК України і виключає можливість висновку суду касаційної інстанції щодо правильності застосування норм матеріального права при вирішенні спору.
Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В :
Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.09.2006 у справі № 2-3/1446-2006 господарського суду АР Крим та рішення від 21.07.2006 у цій справі скасувати.
Справу направити на новий розгляд до господарського суду АР Крим в іншому складі суддів.
Касаційну скаргу ВАТ “Міжнародний комерційний банк” в особі Кримської регіональної дирекції задовольнити частково.
Головуючий суддя Грейц К.В.
С у д д і Бакуліна С.В.
Глос О.І.