донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
02.07.2013 р. справа №5006/19/58пд/2012
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого:Кододова О.В.
суддівАзарова З.П.
Геза Т.Д.
при секретарі Коломієць С.О. за участю представників сторін: від позивача (за первісним позовом) - не з»явився від відповідача (за первісним позовом) - Ніколенко М.Ю. (за довіреністю)
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк та керуючого санацією Приватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь Лафазан М.Х.
на рішення господарського судуДонецької області
від25.04.2013р. (повний текст складений та підписаний 29.04.2013року)
у справі№5006/19/58пд/2012 (суддя Демідова П.В.)
за позовомПриватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь, Донецька область
до про за зустрічним позовом до відповідача про Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007року Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк Приватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь, Донецька область стягнення поточної заборгованості за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007року за період з 27.06.2009року по 09.08.2012року включно у розмірі 817787,62грн.
ВСТАНОВИВ:
Приватне підприємство «Мірфос», м. Маріуполь, Донецька область звернулося з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007року.
Публічним акціонерним товариством «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк подано до господарського суду Донецької області зустрічний позов до відповідача - Приватного підприємства "Мірфос", м. Маріуполь Донецької області про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. за період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. включно у розмірі 817787,62грн., обґрунтовуючи зустрічні позовні вимоги неналежним виконанням позичальником взятих на себе кредитних зобов'язань. Місцевим господарським судом прийнято до розгляду зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 25.04.2013р. (повний текст складений та підписаний 29.04.2013року) у задоволенні позовних вимог Приватного підприємства "Мірфос", м.Маріуполь Донецької області до Публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк", м.Донецьк про визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. відмовлено; зустрічні позовні вимоги Публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк", м. Донецьк до Приватного підприємства "Мірфос", м. Маріуполь Донецької області про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. за період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. включно у розмірі 817 787,62грн. - задоволено частково; стягнуто з Приватного підприємства "Мірфос" на користь Публічного акціонерного товариства „Перший Український міжнародний банк" заборгованість за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р., а саме - заборгованість за відсотками, нарахованими у період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. в сумі 644865,00 грн., інфляційну складову відсоткової заборгованості в сумі 41277,63 грн., судовий збір в сумі 13722,85 грн.; у задоволенні решти зустрічних позовних вимог - відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що висновок судово-почеркознавчої експертизи №5822/02-5823/03 від 18.04.2013р. не спростовує підписання оспорюваного правочину директором ПП "Мірфос" Лафазан М.Х. протягом дії кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. позичальником - ПП "Мірфос" здійснювалось повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування ними із розрахунку, зазначеного в договорі. Крім того, до матеріалів справи позивачем за зустрічним позовом були надані оригінали та належним чином засвідчені копії договору застави рухомого майна від 29.05.2007 року№93/MPL-ліміт ЗО та додаткової угоди до нього. Зазначені угоди були укладені позивачем та відповідачем в рахунок забезпечення зобов'язань за оспорюваним кредитним договором та нотаріально посвідчені. З боку позивача ці угоди були підписані Директором позивача Лафазан М.Х. Повноваження, дієздатність осіб , що підписали договір застави з обох сторін , перевірено приватним нотаріусом Володарського нотаріального округу Купінським М.М. Укладання зазначеного договору застави сторонами не спростовується . У відповідності до статті 1 договору застави рухомого майна від 29.05.2007 року№93/MPL-ліміт ЗО сторони визначили суттєві умови кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р., у тому числі щодо встановлення процентної ставки за користування кредитом, яка співпадає із зазначеною в оспорюваном правочені. Відповідно до ухвали господарського суду Донецької області від 27.04.2010р. по справі №42/58Б, вимоги кредиторські вимоги ПАТ "ПУМБ" за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. включені до реєстру кредиторів ПП "Мірфос" в розмірі 1421179,11 грн. як грошові зобов'язання першої черги. За висновком суду, зазначені дії з боку позичальника свідчать про прийняття оспорюваного кредитного договору до виконання у відповідності до ст. 241 ЦК України. з огляду на висновок суду про необґрунтованість позовних вимог та враховуючи обов'язковий характер вказівок Верховного Суду України, визначений ст.11128 ГПК України, господарський суд не вбачає підстав для застосування за заявою ПАТ "ПУМБ" позовної давності до вимог про визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р.
Місцевий господарський суд в оспорюваному рішенні зазначає, що позичальник взяті на себе зобов'язання належним чином не виконував, кредитні кошти у визначений п.6.1 кредитного договору строк не повернув, відсотки за користування ними у встановленому порядку та розмірі не сплачував. Однак, позивач за зустрічними позовом не наддав суду: інформацію щодо всіх рахунків, відкритих відповідачем у Банку; виписки по рахунках, якими підтверджується обсяг грошових коштів на цих рахунках; виписки по всіх банківських рахунках відповідача, якими підтверджується загальний обсяг надходжень грошових коштів на рахунки позичальника у банківських установах. В судовому засіданні 25.04.2013 року представник позивача за зустрічним позовом також не зміг надати пояснення щодо наявності доказів настання обставин, що зумовлюють підвищення відсоткової ставки. Банком не доведено належними та допустимими доказами наявності передбаченої договором підстави для підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що полягає у невиконанні позичальником обов'язку забезпечувати певний обсяг грошових надходжень на рахунки банку, господарський суд дійшов до висновку щодо недоведеності застосування підвищеної процентної ставки в розмірі 18,9% річних при нарахуванні відсотків у період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р., які мали нараховуватись за узгодженою сторонами процентною ставкою в розмірі 16,9% річних.
Господарський суд зазначив, що оскільки вимоги позивача про стягнення відсоткової заборгованості за період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. є правомірними, доведеними належним чином та відповідачем не спростовані, вони підлягають задоволенню в обґрунтованій частині, а саме - в сумі 644 865,00 грн., розрахованій за відсотковою ставкою 16,9% річних.
Щодо стягнення пені за зустрічним позовом господарський суд зазначив, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, встановлених спеціальними нормами законодавства.
Також місцевий господарський суд дійшов висновку, що стягнення інфляційної складової відсоткової заборгованості позичальника, яку нараховано за період з 27.07.2009р. по 09.08.2012р. підлягає стягненню у сумі 41 277,63 грн., оскільки базою для її нарахування є заборгованість за відсотками, необґрунтовано нарахована у підвищеному розмірі.
Не погодившись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2013р. по справі №5006/19/58пд/2012, прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що підписавши кредитний договір, позичальник зобов'язався забезпечувати щомісячні надходження та надавати відповідні довідки з банківських установ про оборот коштів або про їх відсутність станом на останнє число кожного календарного місяця, які б надавали банку можливість здійснювати контроль за виконанням вищевказаного обов'язку позичальника. Однак, позичальником було порушено умови кредитного договору щодо надання відповідних банківських довідок, з 26.06.2009року ПАТ «ПУМБ» було підвищено відсоткову ставку за кредитним договором до 18,9% (відсотків) річних . Отже, проігнорувавши умови кредитного договору щодо надання відповідних банківських довідок, ПП «Мірфос» як позичальник здійснив грубе порушення умов кредитного договору та не забезпечив щомісячні надходження грошових коштів на всі рахунки, відкриті в ПАТ «ПУМБ», у розмірі, не меншому ніж 60% від загального обсягу обігових грошових коштів позичальника в усіх банківських установах.
Відповідач у відзиві на апеляційну скаргу не надав, у судове засідання не з»явився, через канцелярію суду надав заяву від 21.07.2013року (вхід.№02-48/5739) у якій просить перенести розгляд справи на іншу дату, у зв'язку із відрядженням представника підприємства.
Судом не задоволено клопотання ПП «Мірфос» про відкладення розгляду справи. Відповідно до ст.28 Господарського процесуального кодексу України, справи юридичних осіб в господарському процесі ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, керівники підприємств та організацій, представники юридичних осіб, повноваження яких підтверджені довіреністю від імені підприємства, адвокати.
Відповідач не був позбавлений можливості вирішити питання щодо участі його представника, згідно ст. 28 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні апеляційної інстанції.
Кроім того, 17.05.2013року на адресу Донецького апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга керуючого санацією Приватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь Лафазан М.Х.про скасування рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2013року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ПП «Мірфос» до ПАТ «ПУМБ» задовольнити, а у зустрічних позовних вимогах ПАТ «ПУМБ» до ПП «Мірфос» відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник зазначає, що надати докази підписання кредитного договору з іншою процентною ставкою ПП «Мірфос» не мало можливості, оскільки обидва проекта договора знаходяться у ПАТ «ПУМБ», який не заінтересований у їх наданні. Крім того судом не взято до уваги особисті пояснення директора Лазафан М.Х., який підписував проект договору, залишив поза увагою отримання пояснень з боку іншої сторони за договором, кою підписано договір, а саме керую.чого філією ПУМБ у м. Маріуполі.
У скарзі апелянт зазначив, що висновок судово-почеркознавчої експертизи від 18.04.2013року не тільки не спростовує підписання оспорюваного правочину директором ПП «Мірфос» Лазафан М.Х., а не підтверджує цього факту.
Крім того апелянт зауважує, що зобов'язання по сплаті відсотків виникло на підставі кредитного договору від29.05.2007року, який було укладено до порушення справи про банкрутство, незважаючи на те, що строк виконання окремих платежів по відсоткам у польшому наступив вже після порушення справи про банкрутство, у ПАТ «ПУМБ» не було правових підстав для нарахування відсотків через дію мараторію , яким було зупинено виконання грошових зобов'язань ПП «Мірфос». Крім того, 24.11.2010року затверджено план санації ПП «Мірфос», у якому сплата відсотків за період з 27.06.2009року по 09.08.2012рік не передбачена, оскільки ПАТ «ПУМБ» з такими вимогами не звертався.
Зазначену апеляційну скаргу прийнято Донецьким апеляційним господарським судом до розгляду.
Згідно з положеннями ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішень місцевого господарського суду в повному обсязі.
У відповідності до п.п. 2, 3, 4 частини 3 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами (ст.ст. 42, ст.43 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Донецьким апеляційним господарським судом встановлено наступне.
29 травня 2007р. між Закритим акціонерним товариством "Перший Український міжнародний банк" (далі - банк, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк") та Приватним підприємством "Мірфос" (далі - позичальник) був укладений кредитний договір №93/MPL-ліміт (далі - кредитний договір).
Згідно з п.1.1 (в редакції додаткової угоди №1 від 25.07.2007р.), відповідно до умов, передбачених цим кредитним договором, банк зобов'язується надати позичальнику кредит в розмірі 1500 000,00 грн., а позичальник зобов'язується прийняти кредит, використати його за цільовим призначенням, сплатити плату за кредит та повернути кредит банку в повному обсязі в порядку та у строки, обумовлені цим договором. Кредит надається позичальнику у вигляді поновлюваної кредитної лінії з щоденним лімітом кредитування, що дорівнює 1000000,00 грн. (п.1.2 кредитного договору). Цільовим призначенням кредиту відповідно до п.2.1.1 кредитного договору визначено поповнення обігових коштів.
Відповідно до п.4.1 кредитного договору, надання кредиту відбувається за цільовим призначенням, обумовленим цим договором, шляхом сплати з позичкового рахунку розрахункових документів позичальника або шляхом перерахування кредитних коштів з позичкового рахунку на поточний рахунок позичальника, відкритий в банку, з наступним виконанням розрахункових документів позичальника.
Відповідно до п.6.1 (в редакції додаткової угоди №1 від 25.07.2007р.), позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі не пізніше 23.05.2009р.
Згідно до п.7.1, за користування кредитом позичальник зобов'язаний сплатити банку відповідну плату в порядку та на умовах, обумовлених нижче, зокрема, відсотки за користування кредитом, які нараховуються банком за ставкою в розмірі 16,9% річних (із розрахунку 365 днів на рік).
За умовами п. 7.2.1.1, у випадку невиконання чи неналежного виконання позичальником з будь-яких підстав (в т.ч. форс-мажорного характеру) зобов'язань, встановлених підпунктами 10.3.7.1 або 10.3.7.2 (щодо страхування рухомого а нерухомого майна, яке буде передано банку в забезпечення виконання зобов'язань за цим договором), починаючи з першого дня невиконання або неналежного виконання зазначених зобов'язань, відсотки за користування кредитом збільшуються на 2% річних та будуть нараховуватись банком за цією збільшеною відсотковою ставкою до того дня, коли зобов'язання будуть виконані позичальником належним чином. Аналогічні за змістом положення щодо можливості підвищення відсоткової ставки за користування кредитом на 2% умовами п.7.2.1.2 (в редакції додаткової угоди №1 від 25.07.2007р.) встановлено за невиконання п.10.3.7.3 кредитного договору, яким встановлено обов'язок позичальника з 01.08.2007р. щомісячно забезпечувати надходження грошових коштів на всі поточні рахунки, відкриті позичальником в банку, в будь-якій валюті в розмірі не менш ніж 60% від загального обсягу надходжень грошових коштів на рахунки позичальника у банківських установах.
Період нарахування відсотків, згідно з п.7.2.2, складає календарне число днів. Датою закінчення періоду нарахування відсотків є перший банківський день після 24 числа (без його урахування) або день, що передує даті повернення кредиту, а початком - дата видачі кредиту та/або перший банківський день після 24 числа (з його урахуванням). Нараховані відсотки повинні сплачуватись позичальником щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 24 числом кожного місяця (п.7.2.4 кредитного договору).
Згідно з п.12.1 кредитного договору, у разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань позичальник зобов'язаний сплатити на користь банка пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення. Розрахунок пені здійснюється на суму простроченого виконанням грошового зобов'язання за весь час прострочення.
Перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, Донецький апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обовязки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обовязки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов»язків зокрема є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.202 Цивільного кодексу України правочином дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.
Згідно ч.2 ст.345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, види забезпечення зобовязань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обовязки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту
Частиною першою ст.1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов»язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 215 Цивільного Кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України.
Якщо недійсність, правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Приписи постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику про визнання угод недійсними" передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом; в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз. 3 п. 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними").
Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов'язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.
Звертаючись із позовною заявою про визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007року, ПП «Мірфос» як на підставу позову посилалося на те, кредитний договір підписано невідомою особою.
З приводу встановлення особи, яка підписала кредитний договір, а саме встановлення чи підписаний кредитний договір з боку позивача директором ПП «Мірфос» Лафазан М.Х., ухвалою господарського суду Донецької області від 20.11.2012року призначено судову почеркознавчу експертизу.
Висновок судово-почеркознавчої експертизи №5822/02-5823/03 від 18.04.2013р. не спростовує підписання оспорюваного правочину директором ПП "Мірфос" Лафазан М.Х. Розом з тим у висновку експертизи зазначено, що встановити, чи виконаний підпис від імені Лафазана М.Х. в кредитному договорі від 29.05.2007року Лафазаном М.Х. не уявляється можливим.
У пункті 9.1 Розяснень Вищого Арбітражного суду України від 12.03.1999р. №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов»язаних з визнанням угод недійсними" з подальшими змінами, зазначено, що письмова угода може бути укладена від імені юридичної особи її представником на підставі довіреності, закону або адміністративного акта. А у пункті 9.2 Роз»яснень вказано, що наступне схвалення юридичною особою угоди, укладеної від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить її дійсною з моменту укладення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до другої сторони угоди чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення угоди (прийняття її виконання, здійснення платежу другій стороні і т.ін.). У такому випадку вимога про визнання угоди недійсною з мотивів відсутності належних повноважень представника на укладення угоди задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" не є укладеними правочини (договори), згідно яких не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо.
Колегія Донецького апеляційного господарського суду зазначає, що наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов»язки з моменту вчинення цього правочину. Правочин схвалений позивачем, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач отримав кредитні кошти та протягом дії кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. позичальником - ПП "Мірфос" здійснювалось повернення кредитних коштів та сплата відсотків за користування ними із розрахунку, зазначеного в договорі. Невідповідність змісту договору вимогам закону з матеріалів справи не вбачається. Передбачена законом форма договору додержана, неправомірність дій сторін під час укладення договору не встановлена.
Наступне схвалення угоди позивачем є підставою для відмови у позові про визнання договору недійсним. Такої ж правової позиції дотримаується і Вищий господарський суд України у постановах від 13.05.2008року по справі №28/173-07, від 28.02.2008року по справі №4/127-ПД-06.
Крім того відповідно до ухвали господарського суду Донецької області від 27.04.2010року по справі №42/58Б, вимоги кредиторські вимоги ПАТ "ПУМБ" за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. включені до реєстру кредиторів ПП "Мірфос" в розмірі 1421179,11 грн. як грошові зобов'язання першої черги, зазначені дії з боку позичальника свідчать про прийняття оспорюваного кредитного договору до виконання у відповідності до ст. 241 ЦК України.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального Кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За приписами ст. 34 Господарського процесуального Кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Вимоги позивача за первісним позовом не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України. Відтак висновок господарського суду Донецької області є вірним з яким погоджується апеляційна інстанція, що позивачем недоведене у встановленому законом порядку, що підписання кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. відбулося невідомою особою та підстави для задоволення позову відсутні та рішення господарського суду Донецької області від 25.04.2013року ґрунтується на законодавстві, підстав для його скасування у цій частині не вбачається.
Щодо застосування строку позовної давності, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Загальна позовна давність, згідно ст. 257 Цивільного кодексу України, встановлюється тривалістю у три роки.
Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю (ч. 1 ст. 258 Цивільного кодексу України)
Однак судова колегія зазначає, що строком позовної давності обмежене лише порушене право, оскільки позивачем за первісним позовом не доведено правових підстав для задоволення його вимог, тому суд не застосовує строк позовної давності, а відмовляє в позові за недоведеністю позовних вимог.
Відтак висновок господарського суду Донецької області щодо відсутності підстав для застосування за заявою ПАТ "ПУМБ" позовної давності до вимог про визнання недійсним кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. є вірним та обґрунтованим.
Щодо позовних вимог за зустрічною позовною заявою Закритого акціонерного товариства "Перший Український міжнародний банк" про стягнення поточної заборгованості за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. за період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. включно у розмірі 817787,62грн. Донецький апеляційний господарський суд зазначає наступне.
В силу ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За своєю правовою природою договір від 29.05.2007р. є кредитними договором, згідно з яким за приписами ст.1054 Цивільного кодексу України, банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 і не випливає із суті кредитного договору.
Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики (ст. 1048 Цивільного кодексу України).
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця (ч. 3 ст. 1049 Цивільного кодексу України).
Як вбачається з матеріалів справи позивач за зустрічним позовом виконав взяті на себе зобов'язання, так 29.05.2007р. ПАТ "ПУМБ" перерахувало ПП "Мірфос" грошові кошти в сумі, 26.07.2007р. - в сумі 280 000,00 грн., 27.07.2007р. - в сумі 150 000,00 грн., 30.07.2007р. - в сумі 50 000,00 грн., 02.08.2007р. - в сумі 20 000,00 грн. Відповідач за зустрічним позовом взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, кредитні кошти у визначений строк не повернув, відсотки за користування ними у встановленому порядку та розмірі не сплатив, протилежного відповідачем не доведено, доказів не надано.
У подальшому, Закрите акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк" (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "Перший Український міжнародний банк") звернулось до розпорядника майна Приватного підприємства "Мірфос" з заявою №MPL-23/29 від 23.07.2009р., щодо визнаня його вимоги за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р., що складаються з заборгованості за кредитом в сумі 1464600,33 грн. та заборгованості за відсотками, нарахованими станом на 14.06.2009р., в сумі 14 374,01 грн., які включити до реєстру вимог кредиторів ПП "Мірфос". Заявою № MPL-23/103 від 14.04.2010р. банком уточнено розмір вимог до боржника та визначено загальний розмір заборгованості за кредитним договором в сумі 1421179,11 грн., до складу якої входить заборгованість за кредитом в сумі 1419742,60 грн. та заборгованість за відсотками станом на 26.06.2009р. в сумі 1436,51 грн.
27.04.2010року арбітражний керуючий ПП "Мірфос" листом №01 визнав кредиторські вимоги ПП "Мірфос" в сумі 1421179,11 грн. Відповідно до ухвали господарського суду Донецької області від 27.04.2010р. по справі №42/58Б, вимоги кредиторські вимоги ПАТ "ПУМБ" за кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. включені до реєстру кредиторів ПП "Мірфос" в розмірі 1421179,11 грн. як грошові зобов'язання першої черги.
На підставі п.7.1 кредитного договору позивачем у період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. продовжувалися нараховуватись відсотки.
Пунктом 7.2.1.2 кредитного договору №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р. передбачено, підставою для підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами на 2% є невиконання позичальником зобов'язань за п.10.3.7.3 кредитного договору щодо забезпечення з 01.08.2007р. щомісячного надходження грошових коштів на всі поточні рахунки, відкриті позичальником в банку, в будь-якій валюті в розмірі не менш ніж 60% від загального обсягу надходжень грошових коштів на рахунки позичальника у банківських установах.
Пункт 10.3.7.3 (в редакції додаткової угоди №1 від 25.07.2007року) також передбачає, що для здійснення контролю за виконанням зазначеного обов'язку позивальник зобов'язується забезпечити щомісячно в перший банківський день календарного місяця надання банку довідок від інших банківських установ про всі відкриті поточні рахунки в інших банківських установах та про оборот коштів або про їх відсутність по зазначеним рахункам станом на останнє число кожного календарного місяця за попередній календарний місяць частки надходжень грошових коштів на поточні рахунки позичальника, відкриті в банку.
Тобто банк взяв на себе обов'язок здійснення контролю, однак він зазначає, що ПП «Мірфос» такі довідки не надавав.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
За загальним правилом обов"язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов"язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обгрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред"явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Банком до матеріалів справи не надано жодного доказу, що ПП «Мірфос» не виконував п.10.3.7.3 договору (щомісячні акти, акти звірки, тощо).
Тобто позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності передбаченої договором підстави для підвищення відсоткової ставки за користування кредитними коштами, що полягає у невиконанні позичальником обов'язку забезпечувати певний обсяг грошових надходжень на рахунки банку, суд вважає недоведеним застосування підвищеної процентної ставки в розмірі 18,9% річних при нарахуванні відсотків у період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р., які мали нараховуватись за узгодженою сторонами процентною ставкою в розмірі 16,9% річних, доказів зазначеного до матеріалів справи не надано.
Місцевий господарський суд провомірно відхилив посилання відповідача за зустрічним позовом на те, що стягнення відсотків за користування кредитними коштами з огляду на їх нарахування протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів та характер конкурсних вимог внаслідок зумовленості кредитним договором №93/MPL-ліміт від 29.05.2007р., укладеним до порушення справи про банкрутство позичальника, оскільки п.7.2.4 кредитного договору, нараховані відсотки повинні сплачуватись позичальником щомісячно не пізніше 1 банківського дня, наступного за 24 числом кожного місяця. Таким чином, право вимагати сплати відсотків за користування кредитом протягом певного місяця виникає у банка кожного місяця, тому вимоги ПАТ "ПУМБ" про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими у період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р., має ознаки поточних вимог в розумінні Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Разом з цим, обов'язок позичальника сплачувати відсотки за користування кредитними коштами є істотною умовою кредитного договору та не носить характеру штрафних санкцій, у зв'язку з чим на задоволення вимог про стягнення відсотків не розповсюджується мораторій, який запроваджується ухвалою про банкрутство боржника.
Згідно зі ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
За умовами ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Колегія Донецького апеляційного господарського суду погоджується із судом першої інстанції, щодо правомірності та доведеності позовних вимог позивача за зустрічним позовом про стягнення відсоткової заборгованості за період з 27.06.2009р. по 09.08.2012р. в сумі 644865,00 грн., розрахованій за відсотковою ставкою 16,9% річних, за наступних підстав.
Відповідно до ст.ст.611, 612 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов'язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 Цивільного кодексу України).
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ч. 1 ст.550 Цивільного кодексу України). Сплата неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов'язку в натурі (ч. 1 ст. 552 Цивільного кодексу України).
У зв'язку з несплатою відповідачем відсотків за користування кредитом, позивачем на підставі п.12.1 кредитного договору за період з 25.08.2009р. по 25.07.2012р. нараховано до стягнення пеню за подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, в сумі 50487,66 грн., одночасно 22.05.2009р. господарським судом Донецької області порушено провадження по справі №42/58б про банкрутство Приватного підприємства "Мірфос" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).
Статтею 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачено, що протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються ініші санкції за невиконання чи неналежне виконання саме грошових зобов'язань.
Вказана норма визначає конкретний проміжок часу, протягом якого не нараховується неустойка та не застосовуються інші санкції, і цей проміжок часу відповідає строку дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Тобто, боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але за їх невиконання або неналежне виконання неустойка не нараховується, а інші санкції не застосовуються.
У постанові Верховного Суду України № 35/19-10 від 15.11.2010 року, яка відповідно ст. 82 Господарського процесуального кодексу України повинна бути прийнята до уваги судом при прийнятті рішення, зазначено, що боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мараторія, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховується.
Враховуючи вищезазначене, господарським судом Донецької області правомірно відмовлено у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 50487,66грн. за період з 25.08.2009р. по 25.07.2012р.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимоги щодо стягнення інфляційної складової відсоткової заборгованості позичальника, яку нараховано за період з 27.07.2009р. по 09.08.2012р. в сумі 46119,65 грн. правомірно задоволені до стягнення господарським судом Донецької області у розмірі 41277,63грн., оскільки базою для нарахування є заборгованість за відсотками, необґрунтовано нарахованих у підвищеному розмірі - 19%.
Таким чином доводи заявників, викладені в апеляційних скаргах не обґрунтовані, не доведені належними та допустимими доказами в розумінні ст.33, ст.34 Господарського процесуального кодексу України.
За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013року (повний текст рішення складений та підписаний 29.04.2013року) по справі №5006/19/58пд/2012 підлягає залишенню без змін, а апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк та керуючого санацією Приватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь Лафазан М.Х. - без задоволення.
Результати апеляційного провадження у справі № 5006/19/58пд/2012 оголошені в судовому засіданні.
Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України Донецький апеляційний господарський суд,-
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк», м. Донецьк та керуючого санацією Приватного підприємства «Мірфос», м. Маріуполь Лафазан М.Х. на рішення господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013року (повний текст рішення складений та підписаний 29.04.2013року) по справі №5006/19/58пд/2012 - залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 25 квітня 2013року (повний текст рішення складений та підписаний 29.04.2013року) по справі №5006/19/58пд/2012 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів.
Головуючий Кододова О.В.
Судді: Азарова З.П.
Геза Т.Д.
Надруковано 5 екз.: 1-позивачу, 1-відповідачу, 1- у справу, 1-ДАГС, 1-ГСДО.