ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
29 листопада 2006 р. | № 18/274-41/448-38/264 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Полякова Б.М..- головуючого |
Разводової С.С. (доповідач) |
Ткаченко Н.Г. |
розглянувши касаційну скаргу | СЗАТ фірми “Агрокомсинтез” |
на рішення | господарського суду м. Києва від 02.08.2006 року |
у справі | № 18/274-41/448-38/264 господарського суду м. Києва |
за позовом | СЗАТ фірми “Агрокомсинтез” |
до | ЗАТ “Норіс” |
про | визнання недійсним акту взаємозаліку |
За участю представників сторін
від позивача ліквідатор –Молчанов Ю.І.,
від відповідача не з’явилися
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 02.08.2006 року у справі № 18/274-41/448-38/264 (суддя Власов Ю.Л.) позовні вимоги СЗАТ "Агрокомсинтез" до ЗАТ "Норіс" задоволено в повному обсязі, визнано недійсним акт взаємозаліку на суму 517 560,42 грн., стягнено з відповідача на користь позивача державне мито в сумі 85 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 118 грн. на підставі ст.ст.48, 217, 218 Цивільного кодексу УРСР, ст.ст. 1, 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі по тексту –Закон).
Не погоджуючись із рішенням господарського суду першої інстанції, СЗАТ "Агрокомсинтез" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить змінити рішення господарського суду м. Києва від 02.08.2006 року, виключивши з нього висновки про встановлені обставини, які не відповідають дійсності і не підтверджуються достовірними доказами у справі, змінити пункт 2 резолютивної частини рішення, та замість слів "Визнати недійсним акт взаємозаліку на суму 517 560,42 грн." викласти "Визнати недійсним акт взаємозаліку на суму 601 608,40 грн.", посилаючись на порушення та невірне застосування місцевим господарським судом норм процесуального права, зокрема, ст. 43 Господарського процесуального кодексу України.
Заслухавши доповідь судді доповідача, розглянувши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як видно з матеріалів справи і встановлено господарським судом, що 17.09.1998 року між позивачем і відповідачем були укладені додаткові угоди про зміну порядку виконання контракту № 95/1105 від 05.12.1995 року та договору № 11-0321/96-1 А, якими був змінений порядок виконання вказаних контракту і договору та визначено строк виконання зобов’язань позивача перед відповідачем по оплаті вартості отриманих нафтопродуктів в сумі 564 368,82 грн. і шкур КРС в сумі 34 800 грн. до 31.12.1999 року.
23.04.1999 року між позивачем і відповідачем укладено додаткову угоду про зміну порядку виконання договору № 260398 від 26.03.1998 року, згідно з умовами якого змінено порядок виконання договору № 260398, відповідно до якого відповідачем 31.03.1998 року було здійснено попередню оплату позивачу в сумі 520 000 грн. за пшеницю, і визначено строк постачання пшениці до 10.10.1999 року. Здійснення попередньої оплати в розмірі 520 000 грн. підтверджується платіжним дорученням № 233 від 31.03.1998 року.
Суд першої інстанції зазначив, що позивач в порушення положень ст.ст. 161, 162 Цивільного кодексу УРСР свої зобов’язання за контрактом № 95/1105 від 05.12.1995 року, договором № 11-0321/96-1А і договором № 260398 від 26.03.1998 року у строки визначені вищевказаними додатковими угодами, не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість перед відповідачем в розмірі 1 119 168,82 грн.
Ухвалою місцевого господарського суду від 17.04.2002 року у справі № 5/67Б було порушено провадження у справі про банкрутство позивача, введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.
Суд встановив, що 06.05.2002 року між позивачем та відповідачем був укладений договір, за яким позивач продав, а відповідач купив цінні папери прості іменні акції комерційного акціонерного банку “Демарк” на загальну суму 601608,40 грн., яку відповідач повинен був сплатити протягом 7 днів з дня підписання цього договору. Обов’язок сплатити сплати вартості цінних паперів виник у відповідача 07.05.2002 року.
Суд першої інстанції встановив, що відповідачем позивачу була направлена заява від 07.05.2002 року про припинення зобов’язання зарахуванням зустрічних однотипних вимог з актом взаємозаліку.
У 2002 році між позивачем і відповідачем був укладений протокол взаємозаліку (без номера і без дня та місяця підписання) за яким сторони провели взаємозалік в сумі 517 560,42 грн.
Відповідно до даного протоколу взаємозалік проводився за заборгованістю позивача перед відповідачем за договором 260398 від 26.03.1998 року в сумі 520 000 грн., контрактом № 95/1105 від 05.12.1995 року, в сумі 564 368,82 грн., договором № 11- 0321/96-1А в сумі 34 800 грн. та заборгованістю відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу від 06.05.2002 року.
Спір по справі виник з причин того, що позивач вважає спірний акт взаємозаліку, таким, що підлягає визнанню недійсним, а відповідач проти цього заперечує
Місцевий господарський суд дійшов висновку, що позов позивача підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно п. 4 Прикінцевих і перехідних положень Цивільного кодексу України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.
Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Оскільки відносини з виникнення зобов’язань за вказаними договорами, їх існування та часткового припинення спірним актом взаємозаліку відбулись до набрання чинності вказаним кодексом, то до спірних правовідносин застосовуються положення Цивільного кодексу УРСР.
Відповідно до ст. 217 Цивільного кодексу УРСР зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування досить заяви однієї сторони.
Згідно ст. 41 Цивільного кодексу УРСР угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов’язків.
Таким чином укладений сторонами акт взаємозаліку є саме угодою, спрямованою на припинення грошових зобов’язань сторін, тобто це акт, що породжує цивільні права та обов’язки сторін.
Як було вказано, згідно ст. 217 Цивільного кодексу УРСР зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування; для зарахування досить заяви однієї сторони.
Відповідно до ст. 218 Цивільного кодексу УРСР не допускається зарахування вимог, в тому числі, в інших випадках, передбачених законом.
Проте, судова колегія не може погодитись із зазначеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Статтею 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлено, що мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторіюю.
Згідно ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.
Згідно ст. 218 Цивільного кодексу УРСР залік забороняється "в інших випадках, встановлених законом".
Колегія суддів зазначає, що виходячи з аналізу положень Закону, залік зустрічних однорідних вимог в процедурі банкрутства між кредитором та боржника не може мати місце, оскільки це фактично є сплатою заборгованості в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Суд першої інстанції приймаючи оскаржуване рішення, не зазначив яка саме процедура банкрутства діяла в момент укладення у 2002 році між позивачем і відповідачем протоколу взаємозаліку.
Крім того, місцевий господарський суд не дослідив, чи був взагалі на момент укладення спірного протоколу взаємозаліку затверджений реєстр вимог кредиторів, і чи ЗАТ “Норіс” визнавався кредитором відповідно до вимог Закону.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що оскаржуване СЗАТ “Агрокомсинтез” рішення ухвалено з порушенням ст. 43 ГПК України, а саме –без всебічного, повного і об’єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно з роз’ясненнями Пленуму Верховного Суду України, викладеними у п. 1 постанови від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовід носин.
Відповідно до частини першої ст. 11110 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Оскільки передбачені процесуальним законом (ст. 1117 ГПК України) межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відхилені ним, вирішува ти питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних дока зів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що рішення господарського суду м. Києва від 02.08.2006 р. підлягає скасуванню як таке, що прийнято з порушенням ст. 43 ГПК України, а справа –передачі на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з’ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об’єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 1115 , 1117, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -
ПОСТАНОВИВ :
1. Касаційну скаргу СЗАТ фірми “Агрокомсинтез” задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду м. Києва від 02.08.2006 року скасувати.
3. Справу передати до господарського м. Києва на новий розгляд.
Головуючий Б.М. Поляков
Судді С.С. Разводова
Н.Г. Ткаченко