АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вулиця Солом'янська, 2-а
Справа № 22-ц/796/8616/2013 Головуючий у 1-ій інстанції - Гребенюк В.В.
Доповідач - Шахова О.В.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - Шахової О.В.
суддів - Головачова Я.В., Поливач Л.Д.
при секретарі Охневській Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою комунального підприємства «Лісове»
на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року
за позовом ОСОБА_2 до комунального підприємства «Лісове» про зміну формулювання причин та дати звільнення з роботи, виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, -
В С Т А Н О В И Л А :
В жовтні 2012 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зазначеним позовом та посилаючись на численні порушення трудового законодавства з боку відповідача, просив змінити формулювання причини його звільнення за прогул з 30 липня 2012 року на звільнення за власним бажанням з 15 жовтня 2012 року та зобов'язати відповідача внести до його трудової книжки відповідний та стягнути з відповідача на його користь 11 169, 55 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу та 20 000 грн. моральної шкоди.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року позов задоволено частково.
Визнано недійсним та змінено запис до трудової книжки ОСОБА_2 про звільнення з роботи з 30 липня 2012 року за прогул п. 4 ст. 40 КЗпП України. Зобов'язано КП «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_2, на звільнення за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України з 15 жовтня 2012 року. Стягнуто з КП «Лісове» Подільської районної у м. Києві Ради на користь ОСОБА_2 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 11 169 грн. 55 коп. та моральну шкоду в розмірі 3 000 грн.
Не погодившись з даним рішенням КП «Лісове» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить рішення суду скасувати та постановити нове яким відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позову.
На обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, зокрема, суд дійшов помилкового висновку про те, що директору КП «Лісове» було відомо про надходження з КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» заяви позивача ОСОБА_2, про звільнення за власним бажанням, оскільки ця заява не адресована безпосередньо роботодавцю, директору КП «Лісове», а тому не могла бути направлена за належністю до вказаного підприємства і будь які докази того, в тому числі й підпис особи, яка отримала на розгляд вказану заяву в КП «Лісове» в матеріалах справи відсутні.
Зазначає, що трудовим законодавством не передбачено спосіб у який роботодавець має повідомити працівника про звільнення за прогул відповідно п.4 ст. 40 КЗпП України, з яким втрачено будь-який зв'язок і роботодавець повідомляв ОСОБА_2 про звільнення шляхом надсиланням рекомендованого листа та телеграмами, на відомі адреси його перебування . На думку апелянта, позивачу було відомо про його звільнення за прогул, проте він умисно до жовтня місяця не звертався до підприємства за отриманням трудової книжкою та не оскаржував своє звільнення.
В судовому засіданні представники КП «Лісове» доводи апеляційної скарги підтримали,просили її задовольнити.
Позивач ОСОБА_2 проти апеляційної скарги заперечував, просив її відхилити та залишити рішення суду без змін.
Заслухавши доповідь судді Шахової О.В., пояснення осіб, які брали участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.
Відповідно до ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.
Згідно роз'яснень, викладених в п. п. 15 - 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається лише за попередньою згодою профспілкового органу, крім випадків, передбачених статтями 43 і 43(1) КЗпП України Звільнення погоджується з органом профспілки, яка утворена і діє на підприємстві, і членом якої є працівник. Згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів, або згода давалась на прохання службової особи, що не наділена правом прийняття і звільнення і не мала відповідного доручення правомочної особи, чи з ініціативи самого профспілкового органу або з інших підстав, ніж зазначалось у поданні власника чи уповноваженого ним органу, а потім і в наказі про звільнення. Оскільки у зазначених вище нормах за їх змістом йдеться про профспілковий орган підприємства, установи, організації, профспілкові органи структурних підрозділів (цехів, управлінь, відділів тощо) можуть вирішувати питання про дачу згоди на звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, якщо їм таке право делеговане профспілковим органом підприємства, установи, організації. Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду.
Згідно ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.
Відповідно до ч. 3 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_2 працював у КП «Лісове» на посаді юрисконсульта 1 категорії з 27.12.2011 року і згідно довідки підприємства від 16.04.2013 року за № 403 його заробітна плата, складала,відповідно за травень - 2 763 грн. 60 коп., за червень - 3 619 грн. (а.с. 8, 46).
Згідно записки № 464 про надання відпустки від 14.06.2012 року ОСОБА_2 з 02.07.2012 року по 29.07.2012 року перебував у відпустці (а.с. 47).
11.07.2012 року ОСОБА_2 подав до КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району» заяву про звільнення за власним бажанням, з відміткою про направлення заяви за належністю до КП «Лісове» (а.с. 11, 143).
30 серпня 2012 року згідно наказу КП»Лісове» № 458-к ОСОБА_2 звільнено з посади юрисконсульта 1-ї категорії з 30 липня 2012 року за прогул за ч.4 ст 40 КЗпП України.
Підставою звільнення з зазначених підстав стали акти №№264,266,269,270.276-280,284-288,291-294,296,297,300-303 про відсутність ОСОБА_2 на роботі з 30 липня по 30 серпня 2012 року (а.с.76)
Про звільнення ОСОБА_2 з 30 липня 2012 року з підстав ч.4 ст.40 КЗпП України внесено відповідний запис до трудової книги ОСОБА_2 (а.с. 8) і станом на 26.07.2012 року трудова книжка позивачу не видавалася.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 на час звільнення був членом первинної профспілкової організації КП «Поділ», (а.с. 51 - 52), проте на неодноразові запити суду до профспілкової організації КП «Поділ» про надання згоди на його звільнення за прогул, остання повідомляла, що про таке рішення невідомо (а.с.136).
Задовольняючі позовні вимоги ОСОБА_2 в частині внесення змін в формулювання причин і дати звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що відповідачу було відомо про подачу останнім, за два тижні до закінчення відпустки, заяви про звільнення за власним бажанням, через КП « Дирекція з обслуговування житлового фонду Подільського району»,а тому його звільнення за прогул з 30 липня 2012 року, за таких обставин та без згоди профспілкового органу, проведено з грубим порушенням закону.
Стягуючи на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу суд виходив з того, що середньоденна заробітна плата позивача складала 199 грн.46 коп., а кількість робочих днів затримки видачі трудової книжки з вини власника з 26 липня по 15 жовтня 2012 року складає 56 днів, при цьому судом встановлено, що саме 15 жовтня 2012 року позивачу стало відомо про звільнення і належних доказів направлення йому повідомлень про відсутність на роботі з 30 липня по 30 серпня 2012 року відповідач не надав.
Таких висновків суд дійшов після повного, всебічного і об'єктивного з'ясування дійсних обставин справи, перевірки доводів і заперечень сторін, належної правої оцінки зібраним у справі доказів та застосування правових норм які регулюють дані правовідносини, з огляду на що рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, є обґрунтованим і підстав для його скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги на правильність оскаржуваного рішення не впливають.
Суд дійшов вірного висновку про те, що є безпідставними доводи відповідача про відсутність у позивача права подавати заяву про звільнення через КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району», оскільки, по-перше, про подачу заяви про звільнення за власним бажанням, директору КП «Лісове» Грень Н.М. було відомо,а крім цього, по-друге, згідно п.1.3,5.2.2,5.2.10,62 Статуту КП «Лісове» останнє підпорядковується виконавчому органу Подільської районної у м. Києві ради та КП «Дирекція з управління та обслуговування житлового фонду Подільського району (81-85, 143).
Щодо задоволення судом позовних вимог ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди доводи апеляційної скарги також не можуть бути прийняті до уваги, оскільки при вирішенні цих позовних вимог суд підставно, у відповідності до встановлених обставин, виходив з вимог ст.237-1 КЗпП України та роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» та визначив розмір матеріальної шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань, яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) .
З огляду на викладене та відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, 308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Лісове» відхилити.
Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом 20 днів.
Головуючий
Судді