Категорія 37 Головуючий у 1 інстанції - Ларіонова Н.М.
Доповідач - Агєєв О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2013 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого судді Шевченко В.Ю., суддів Новосьолової Г.Г., Агєєва О.В.
при секретарі Жарій Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Куйбишевського районного суду м.Донецька від 25 квітня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Оскаржуваною ухвалою заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову задоволено частково. Накладено арешт на домоволодіння АДРЕСА_1, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_5 та ОСОБА_1 В іншій частині заяви відмовлено.
З ухвалою не погодився відповідач ОСОБА_1 та через свого представника ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу та відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не звернув увагу, що заява про забезпечення позову не відповідає ст.151 ЦПК України, постанові ПВСУ від 12.06.09р. № 2 «Про застосування норм процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» та постанові ПВСУ від 22.12.06р. № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», а саме: позивачем не зазначено причину, у зв`язку з якою потрібно забезпечити позов, не обґрунтовано необхідність вжиття заходів забезпечення позову, а також, яким чином невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Судом не враховано, що забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно допускається за позовами майнового характеру, що передбачено п.1 ч.1 ст.152 ЦПК України, а позивач звернувся до суду з вимогою немайнового характеру, суд не пересвідчився у відповідності обраного виду забезпечення позову заявленим вимогам позивача, не з`ясував дані про особу відповідача.
Також зазначає, що за померлим ОСОБА_5 взагалі не зареєстровано на праві власності домоволодіння АДРЕСА_1, а він (апелянт), без отримання свідоцтва про право на спадщину не зможе реалізувати свої права щодо спірного домоволодіння.
Апелянт (відповідач) ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_7 в засіданні апеляційного суду підтримали доводи апеляційної скарги, просили її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 в засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила ухвалу суду залишити без змін.
Третя особа в судове засідання апеляційного суду не з`явилась, була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України, апеляційний суд під час розгляду справи в апеляційному порядку перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з виділених матеріалів, що ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним (а.с.1-3).
Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1, суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду, вимоги заявника не суперечать вимогам закону та є співмірними з позовними вимогами.
Колегія суддів не погоджується з даним висновком суду з наступних підстав.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим кодексом заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Згідно з п.1 ч.1 ст. 152 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб.
Згідно з ч.3 цієї ж статті види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно роз`ясень Пленуму Верховного Суду України, викладених в п.4 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Між тим, суд першої інстанції, постановляючи оскаржувану ухвалу не перевірив, кому належить і на якій правовій підставі майно (домоволодіння АДРЕСА_1) на яке накладено арешт.
А з наданої суду представником апелянта відповіді головного інженера КП БТІ м.Донецька вбачається, що домоволодіння за вказаною вище адресою проінвентаризовано на ім'я ОСОБА_5 на підставі договору про надання у безстрокове користування земельної ділянки від 11.02.1956р., а правовстановлюючи документи до реєстрації не надавались. Інші дані, які б підтверджували належність спірного будинку конкретній особі в матеріалах справи відсутні.
Крім того, постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції не врахував вимоги ст.152 ЦПК України та роз'яснення Верховного Суду України викладених в п.4 постанови «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006 р., не здійснив оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову, не перевірив імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Отже, виходячи з цих обставин, висновок суду про задоволення заяви ОСОБА_2 шляхом накладення арешту на домоволодіння АДРЕСА_1 є передчасним.
Зазначені обставини є підставою для скасування оскарженої ухвали відповідно до ст.312 ЦПК України.
Разом з тим, оскільки згідно ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа, питання про забезпечення позову необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.312, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Куйбишевського районного суду м.Донецька від 25 квітня 2013 року скасувати, питання передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: