КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-12060/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шулежко В. П.

Суддя-доповідач: Старова Н.Е.

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2013 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддів: при секретарі: Старової Н. Е. Файдюка В. В., Чаку Є. В. Духно І. М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_5 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва по справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 (далі позивач) до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва Державної податкової служби (далі відповідач, ДПІ) за участю Прокуратури Дніпровського району м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_5 з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва ДПС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0004341740 від 29 лютого 2012 року.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2012 року в задоволенні позову відмовлено повністю.

Позивач, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

В судовому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, а представник відповідача та прокурор заперечували проти її задоволення, зазначали, що судом першої інстанції вірно встановлено обставини справи та вирішено її з належним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, учасників судового процесу, які з`явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено судом першої інстанції, громадянин ОСОБА_5 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2), не має статусу суб`єкта підприємницької діяльності, та не зареєстрований як фізична особа-суб'єкт господарської діяльності.

Відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати до бюджету податку з доходів фізичної осіби - позивача.

За результатами перевірки складено акт невиїзної позапланової документальної перевірки № 383/17-2562212073 від 08 лютого 2011 року (далі акт перевірки).

Згідно з висновками, викладеними в акті перевірки, позивач порушив вимоги п. 9.6 ст. 9, п.п. 8.2.1 п. 8.2 ст. 8, п.п. 16.3.3 п. 16.3 ст. 16, п.п "а" п. 19.1 ст 19 Закону України „Про податок з доходів фізичних осіб" № 889- ІV від 22 травня 2003 року, а саме: громадянин ОСОБА_5 не сплатив до бюджету держави у встановлені чинним законодавством України строки податок з доходів фізичних осіб.

Податковий орган прийшов до висновку, що протягом 2009-2011 років громадянин ОСОБА_5 отримав доходи від реалізації цінних паперів на загальну суму у розмірі 149 253 390,06 грн. та від реалізації майнового паю на загальну суму у розмірі 86 808 592,00грн., проте не задекларував їх.

Окрім того, протягом періоду з 01 січня 2010 року по 18 березня 2010 року позивач отримав доходи від продажу цінних паперів ТОВ „Стандарт Брок" на суму 13 871 706,59 грн. та продажу автомобіля NISSAN MAXIMA, проте декларації про доходи, одержані з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року, не подав, та не задекларував суму отриманих у вказаному періоді доходів.

На підставі акту перевірки відповідач виніс податкове повідомлення-рішення № 0004341740 від 29 лютого 2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачені фізичними особами за результатами річного декларування у розмірі 34 258 131,55 грн.

Не погоджуючись з прийнятим податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся зі скаргами до ДПС у м. Києві та ДПС України, однак вони були залишені без задоволення, а оскаржуване податкове повідомлення-рішення - без змін.

Позивач, вважаючи незаконними дії ДПІ, звернувся з даним позовом до суду.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що мають значення для вирішення справи та дійшов невірного висновку, з яким суд апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Порядок оподаткування одержаних громадянами доходів у вигляді інвестиційного прибутку від здійснення операцій з цінними паперами та корпоративними правами встановлено ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» № 889 від 22 травня 2003 року (далі Закон № 889).

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема, договорів купівлі-продажу цінних паперів № 34-6/09 Д від 20.02.2009 року, № 35-15/09 Д від 23.02.2009 року, № 39-40/09 Д, від 27.02.2009 року, № 40-10/09 Д від 02.03.2009 року, № 61-99/09 Д від 01.04.2009 року тощо (том 1, а. с. 187-224), ТОВ «Капітал Іст» (Продавець) зобовязується передати у власність позивача (Покупець), а Покупець прийняти та оплатити цінні папери на умовах, передбачених Договором.

Згідно п. 2.1. названого договору позивач зобов'язаний сплатити продавцю загальну суму договору, протягом 90 банківських днів з моменту підписання договору сторонами, або за згодою сторін, можлива інша форма розрахунків.

Згідно зі ст. 341 ГК України, безготівкові розрахунки можуть здійснюватись у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог-доручень, векселів, тощо.

Як вбачається зі змісту Додаткової угоди № 1 до зазначених вище договорів, покупець зобов`язується провести розрахунки шляхом передачі простого векселя.

Згідно ст. 14 Закону України «Про цінні папери і фондовий ринок» № 3480 - IV від 23.02.2006 року, вексель - це цінний папір, що засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання терміну платежу певну суму власникові векселя (векселедержателеві).

Простий вексель - це вексель, що містить зобов'язання векселедавця сплатити в зазначений термін певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві).

Стаття 4 Закону України «Про звернення векселів в Україні» № 2374 - III від 05.04.2001 року, передбачає, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги.

На момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі передачі векселя, відповідно до договору, припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Перевіряючи дотримання наведених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вище договори, в т.ч. і з ТОВ „Стандарт Брок", повністю їм відповідають, позаяк в п. 2.1. договору передбачена можливість іншої форми розрахунків. Факт існування у позивача заборгованості перед продавцем на момент видачі власних векселів підтверджується актами прийому - передачі цінних паперів, а оформлення названих операцій проведено у письмовій формі.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо правомірності віднесення позивачем до складу витрат, понесених у зв'язку з придбанням векселів, вартості виданих ним векселів та протиправність висновків податкового органу в частині порушення позивачем вимог п. 9.6 ст. 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

На підтвердження правильності такого висновку також слугує норма, закріплена у п. 153.8 ст. 153 Податкового кодексу України, згідно якої під терміном «витрати» слід розуміти суму коштів або вартість майна, сплачену (нараховану) платником податку продавцю (у тому числі емітенту, крім придбання під час первинного розміщення) цінних паперів, деривативів або інших, ніж цінні папери, корпоративних прав як компенсація їх вартості. До складу витрат включається також сума будь-якої заборгованості покупця, яка виникає у зв'язку з таким придбанням.

Оскільки простий вексель є документом, що підтверджує безумовне зобов'язання векселедавця сплатити в зазначений термін певну суму грошей власникові векселя (векселедержателеві), то сума зазначена в ньому підпадає під визначення поняття «витрати», а збільшення позивачем витрат при розрухунку інвестиційного доходу за вказаний період відповідає чинним нормам законодавства. Дії ДПІ з нарахування податку з позивача по цим договорам є протиправними.

Як свідчать матеріали справи, згідно інформації наданої Департаментом ДАІ МВС України, 12 червня 2010 року МРЕВ-4 м. Києва знято з обліку легковий автомобіль NISSAN MAXIMA (11СА6231), що належав позивачу та зазначено „зняття з обліку для реалізації".

Оскільки на час судового розгляду справи відповідачем не встановлено суму доходу, отриманого від продажу зазначеного автомобіля, як і не підтверджений факт безпосереднього продажу, за таких обставин, колегія суддів вважає, що у податкового органу відсутні підстави для порушення питання про недекларування суми отриманих доходів за реалізацію зазначеного майна, тому дії ДПІ і у цій частині слід визнати протиправними.

Крім того, перевіркою встановлено, що на банківський рахунок за № 2620700024001, відкритий позивачем в АТ «ЕРДЕ Банк», протягом періоду, що перевірявся, надійшли кошти у сумі 86 808 592,00 грн від юридичної особи ТОВ „Будівельні інновації-плюс", як оплата за майновий пай, згідно договору купівлі продажу майнового паю № 290109 від 29 січня 2009 року.

Твердження позивача про те, що дохід, отриманий від продажу майнового паю, який був отриманий в процесі приватизації від ПКСП «Авангард» не підлягає оподаткуванню, оскільки не підтверджується наявними матеріалами справи, зокрема, письмовою відповіддю Киянської міської ради, якій підпорядкована територія, що розпайовувалась, у списках членів ПКСП «Авангард» право на майновий пай позивача не значиться, в трудових відносинах з ПКСП, передбачених чинним законодавством, не перебував. Отже, застосування ним п. 4.3 ст. 4 Закону № 889 „Доходи, які не включаються до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу" є неправомірним.

З урахуванням вищенаведеного, зважаючи, що сума грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб, визначена в спірному податковому повідомленні-рішенні, має бути зменшена, а розрахунок грошового зобов'язання платника податку, як і штрафні санкції є виключною компетенцією податкового органу і суд не наділений правом розраховувати такі санкції, колегія суддів вважає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0004341740 від 29 лютого 2012 року підлягає скасуванню.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення невірно застосував норми матеріального та процесуального права, що мають значення для вирішення справи та частково дійшов невірного висновку, з яким суд апеляційної інстанції не погоджується.

Доводи апеляційної скарги позивача, частково спростовують висновки суду першої інстанції, викладені у постанові від 08 листопада 2012 року, та є підставою для її скасування.

За таких обставин, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 202 КАС України, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а постанову суду першої інстанції - скасувати.

Керуючись статтями 195, 198, 202, 207, 212, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 листопада 2012 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати протиправним в частині та скасувати податкове повідомлення-рішення № 0004341740 від 29 лютого 2012 року у повному обсязі.

В решті позову відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку і строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя:

Судді:

Головуючий суддя Старова Н.Е.

Судді: Файдюк В.В.