Справа № 2-42/2011 провадження № 22-ц/773/862/13 Головуючий у 1 інстанції:Ференс-Піжук О.Р.

Категорія: 41 Доповідач: Матвійчук Л. В.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2013 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого-судді - Матвійчук Л.В.,

суддів - Осіпука В.В., Мудренко Л.І.,

при секретарі - Лимар Р.С.,

з участю: позивача - ОСОБА_2,

представника позивача - ОСОБА_3,

відповідача - ОСОБА_4,

представників відповідача - ОСОБА_5, ОСОБА_6,

третіх осіб - ОСОБА_7, ОСОБА_8,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа, виконавчий комітет Нововолинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи, виконавчий комітет Нововолинської міської ради, Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про усунення перешкод в користуванні квартирою, за апеляційними скаргами позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 на рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що згідно з договором купівлі-продажу від 15 травня 2009 року вона є співвласником квартири АДРЕСА_1. Власником квартири № 2 за цією ж адресою є відповідач ОСОБА_4, яка в жовтні 2009 року без відповідного дозволу Нововолинської міськради, без проектної документації та без дозволу на виконання будівельних робіт провела добудову приміщення до своєї квартири, на якому влаштувала накриття з металочерепиці на відмітці рівня її житлової кімнати, на фасадній частині вздовж стіни її житлової кімнати змонтувала драбину на горище, на горищі влаштувала нежиле приміщення, підлога якого з цементно-пісочної стяжки, на фронтонній частині фасаду в існуючій цегляній кладці встановила металеві двері та вікно, в технічному підпіллі будинку влаштувала нежиле приміщення, в якому замурувала існуючий вентиляційний віконний отвір, в підвальному приміщенні влаштувала не передбачений проектом забудови дверний пройом, який виходить в належне їй підвальне приміщення, створивши при цьому можливість безперешкодного проникнення до її квартири, а на відстані трьох метрів від її вікна побудувала вольєр для утримання собаки. Вказаними протиправними діями відповідач чинить їй перешкоди у здійсненні права власності на квартиру.

Тому просила зобов'язати ОСОБА_4 не чинити цих перешкод шляхом знесення та демонтажу вищевказаних добудов і конструкцій, а також стягнути на її користь понесені судові витрати.

У грудні 2010 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зустрічним позовом, який обґрунтувала тим, що вона є співвласником квартири АДРЕСА_3. Підвальне приміщення, горище та сходинкові марші знаходяться у спільному користування мешканців вказаного будинку, земельна ділянка не приватизована. У травні-червні 2009 року ОСОБА_2 самочинно без дозволу Нововолинської міської ради, без дозволу на виконання будівельних робіт та без відповідної проектної документації прибудувала до житлового будинку примішення, замінивши металеву огорожу на цегляну стіну з декоративним елементом -аркою, розширивши її по ширині відносно ширини ганку квартири № 3 на 22 см; самовільно зайняла земельну ділянку, загородивши її металевою огорожею. Внаслідок такого самочинного будівництва ОСОБА_2 створено перешкоди у користуванні її квартирою і приміщеннями загального користування.

У зв'язку з цим просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкод у користуванні приміщеннями загального користування, дати дозвіл на виготовлення проектної документації на самочинну прибудову і драбину без згоди ОСОБА_2, стягнути із ОСОБА_2 на її користь понесені судові витрати.

Ухвалою Нововолинського міського суду від 09 грудня 2010 року вказані позови об'єднані в одне провадження.

Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_4 за її рахунок знести металеву драбину, що веде на горище, яка змонтована на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати квартири ОСОБА_2, демонтувати на фронтонній частині фасаду металеві двері та вікно з влаштуванням на вивільнених отворах цегляної кладки, привести облаштоване ОСОБА_4 у технічному підпіллі нежиле приміщення до попереднього стану для загального користування всіма співвласниками допоміжних приміщень, а також демонтувати у підвальному приміщенні непередбачений проектом забудови додатковий дверний пройом та демонтувати нежиле приміщення на горищі будинку, що є у загальному користуванні власників квартир багатоквартирного будинку В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Зобов'язано ОСОБА_2 не чинити ОСОБА_4 перешкод в користуванні горищем в багатоквартирному будинку АДРЕСА_3, забезпечивши власниці квартири № 2 цього будинку ОСОБА_4 вільний вхід через двері металевої огорожі, що ведуть до сходової клітини для спільного користування горищем. В задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Провадження в справі в частині вимог зустрічного позову ОСОБА_4 стосовно усунення перешкод в користуванні квартирою АДРЕСА_3 та допоміжними приміщеннями, шляхом знімання замків з вхідних дверей, які є входом до сходових маршів в ці приміщення, закрити.

Стягнуто з ОСОБА_4 в користь ОСОБА_2 сплачений судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп., 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та 4000 грн. витрат на правову допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 сплачений судовий збір в розмірі 8 грн. 50 коп., 37 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, та 1000 грн. витрат на правову допомогу.

В апеляційній скарзі, покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, позивач ОСОБА_2 просила рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення цих вимог, а також скасувати рішення суду в частині вирішення зустрічного позову ОСОБА_4 із закриттям провадження у справі в цій частині.

Відповідач ОСОБА_4 не погоджуючись з рішення суду подала апеляційну скаргу, в якій покликаючись на неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила рішення суду в частині задоволення позову ОСОБА_2 скасувати з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову в позові, та скасувати рішення в частині відмови в задоволенні її зустрічного позову та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Колегія суддів, заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг, приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення, а рішення суду скасуванню з ухваленням нового рішення з наступних підстав.

Так, ухвалюючи рішення про часткове задоволення первісного і зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив із відсутності передбачених ст. 376 ЦК України підстав для знесення здійсненого сторонами самочинного будівництва, оскільки таке будівництво саме по собі не порушує прав протилежної сторони і право на пред'явлення такого позову належить виключно органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, та одночасно доведеності у зв'язку з цим факту наявності для кожної із сторін перешкод у користуванні своїм майном, які відповідно до положень ст. 391 ЦК України підлягають усуненню.

Однак з такими висновками суду погодитися не можна, оскільки вони не відповідають встановленим обставинам справи та зроблені у зв'язку з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Обґрунтовуючи свої вимоги за обома позовами, кожна із сторін посилалася на ст. 391 ЦК України, крім того позивач за зустрічним позовом ОСОБА_4 посилалась і на ст. 376 ЦК України як на підставу своїх позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 317, ч. 1 ст. 319 ЦК України зміст права власності полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном і власник реалізовує це право на власний розсуд.

Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений ст. 41 Конституції України, - ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ст. ст. 3, 15 ЦПК України, ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних особистих немайнових або майнових прав, свобод чи інтересів, що виникають, зокрема, і з цивільних відносин.

Аналіз наведених вище норм матеріального і процесуального права дає підстави для висновку, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі й шляхом звернення до суду за захистом свого порушеного майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

За змістом ст. 376 ЦК України також передбачено способи захисту порушених самочинним будівництвом прав і законних інтересів інших осіб, і не виключається пред'явлення позовних вимог особами, права яких порушені цим будівництвом.

Із роз'яснень, викладених у п. 5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)», вбачається, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об'єкта нерухомості належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Таким чином власник має право вимагати усунення перешкод у здійснені ним права користування та розпорядження своїм майном, у тому числі із застосуванням положень ст. 376 ЦК України щодо знесення або перебудови самочинного будівництва, якщо доведе, що таким будівництвом порушуються його права.

Судом першої інстанції встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що за договором купівлі-продажу квартири від 15 травня 2009 року, посвідченим приватним нотаріусом Нововолинського міського нотаріального округу ОСОБА_1, співвласниками квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 ОСОБА_8 та ОСОБА_7 . ( а. с. 42-43 Т.1).

Згідно з витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно та технічного паспорта ОСОБА_2 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частка вказаної квартири (а. с. 44-47 Т.1).

Квартира № 2 на першому поверсі будинку АДРЕСА_3 в цілому належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договорів дарування від 31 жовтня 1996 року та від 26 лютого 1998 року (а. с. 89, 90, 103-104 Т.1).

Квартира № 1 в цьому ж будинку належить на праві власності ОСОБА_10, а квартира № 3 - ОСОБА_9

Будинок АДРЕСА_3 має статус багатоквартирного.

Кожна із сторін у даній справі здійснила самочинне будівництво.

Так, ОСОБА_2 без відповідного дозволу самочинно проведено такі будівельні роботи: на зовнішніх сходах до квартири № 4 у будинку металеву огорожу ганку замінено на цегляну кладку з декоративним елементом аркою з її розширенням відносно ширини ганку квартири № 3; на монолітному дашку над ганком замінено рулонне покриття на «Ондулін» із завищенням висоти покриття дашка над ганком в порівнянні з квартирою № 3, що розташована дзеркально, та оздобленням його пластиковою вагонкою; у квартирі № 4 між ванною та вбиральнею демонтовано перегородки.

ОСОБА_4 без відповідного дозволу самочинно проведено таке будівництво: добудовано приміщення до квартири № 2, розміром 8,0 м * 1,4 м; над вказаною добудовою влаштовано накриття з металочерепиці на фасаді будинку на відмітці рівня житлової кімнати, що належить власникам квартири № 4 цього ж будинку; на фасадній частині вздовж стіни житлової кімнати, що належить власникам квартири № 4, змонтовано драбину на горище; на горищі влаштовано нежиле приміщення, площею 42 кв. м. з перегородками та піщано-цементною стяжкою; в технічному підпіллі будинку побудовано нежиле приміщення, площею 15 кв. м., а в існуючій цегляній кладці фронтонної частини фасаду пробиті отвори і встановлено металеві двері та вікно; на прилеглій до квартири № 4 будинковій території встановлено вольєр для утримання собаки.

За здійснення вищевказаного самочинного будівництва сторони були притягнуті до адміністративної відповідальності, що підтверджується відповідними постановами інспекції ДАБК у Волинській області (а.с.53-54, 87, 125, 126 т.1).

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи № 7209-7210 від 06 лютого 2012 року (а.с.194-206 т.1) при обстеженні об'єкта дослідження - самочинного будівництва, проведеного ОСОБА_4 до квартири АДРЕСА_3, встановлено, що з технологічної точки зору інженерно-конструктивне поєднання між собою будівельних матеріалів і конструкцій, результатом якого є створення цього нерухомого майна, є правильним. При проведенні технічного обстеження будівельних конструкцій та інженерних мереж квартири № 2 на відповідність державним стандартам, будівельним нормам і правилам, нормативним актам з пожежної безпеки та санітарного законодавства, встановлено, що добудова до квартири відповідає державним будівельним нормам, санітарним і пожежним нормам та правилам і може використовуватися за призначенням (а.с.157-166 т.1).

При проведенні експертами огляду досліджуваної добудови, порушення цілісності конструкцій та елементів житлового будинку по АДРЕСА_3 та квартири № 4 у цьому ж будинку не виявлено. Прибудинкова територія між власниками квартир № 2 і № 4 розділена огорожею, державних актів на право користування чи право власності земельними ділянками на час проведення експертизи вони не мали. Кожен із власників має окремий вхід з вулиці до квартири. Перешкод у користуванні квартирою № 2 та квартирою № 4 від проведених сторонами добудов під час огляду не виявлено.

За змістом ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 382 ЦК України сторони у даній справі та їхні сусіди як власники квартир у багатоквартирному будинку одночасно є й співвласниками допоміжних приміщень у такому будинку, зокрема, підвалу й горища, та вказані приміщення належать останнім на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

За загальним правилом, встановленим ч. 2 ст. 370 ЦК України, частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено

домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що кожен учасник спільної сумісної власності володіє не частиною майна в натурі, а ідеальною часткою в праві власності на спільне майно у цілому.

Враховуючи, що співвласникам законом надано право домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною сумісною власністю, і в даному випадку частки співвласників є рівними, то кожен із співвласників, зокрема, позивач і відповідач, має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної сумісної власності.

З матеріалів справи та пояснень сторін вбачається, що відповідач ОСОБА_4 проживає в квартирі з жовтня 1996 року, а позивач ОСОБА_2 - з травня 2009 року.

Як встановлено в даному судовому засіданні і не заперечувалося сторонами, кожен із власників квартир у будинку користується окремим приміщенням у підвалі та має окремий вхід до нього. Аналогічно за час проживання у будинку між ОСОБА_4 та іншими сусідами було погоджено порядок користування горищем, а саме, кожному визначено для користування конкретну частину горища.

Наведені домовленості власників квартир щодо користування об'єктами права спільної сумісної власності у багатоквартирному будинку цілком узгоджуються із положеннями ст.ст. 369, 382 ЦК України і ґрунтуються на принципах добросусідства, а встановлений між ними порядок користування вказаними приміщеннями та здійснене обома сторонами самочинне будівництво не створюють жодному співвласнику будь-яких перешкод для користування своєю частиною майна у спільній сумісній власності.

Крім того, встановлення співвласниками порядку користування допоміжними приміщеннями у будинку з виділенням конкретних приміщень чи площ у натурі не припиняє право спільної сумісної власності на них, оскільки такі частини не перетворюються в об'єкт самостійної власності кожного з них і відповідно до ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» окремо приватизації не підлягають.

Аналогічні правові висновки наведено і в постановах Верховного Суду України від 16 січня 2012 року у справі № 6-57цс11 та від 03 квітня 2013 року у справі № 6-12цс13, прийнятих за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, які відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст. 360-7 ЦПК України носять преюдиційний характер, є обов'язковими для всіх судів України і суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Також не можна погодитися і з висновками суду першої інстанції про те, що влаштування відповідачем ОСОБА_4 металевих сходів на горище порушує право позивача ОСОБА_2 на недоторканість житла, оскільки такі висновки не ґрунтуються на вимогах закону.

Право на недоторканність житла чи іншого володіння гарантується ст. 30 Конституції України і означає право на захист належного особі житла чи іншого володіння від незаконних проникнень до них та будь-яких інших посягань.

У контексті положень вказаної статті Конституції України порушення недоторканності житла чи іншого володіння особи полягає у протиправному таємному або відкритому проникненні в чуже житло чи інше володіння без згоди власника на такі дії, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57-60 ЦПК України.

Будь-яких належних, допустимих і беззаперечних доказів на підтвердження своїх доводів про порушення недоторканості житла позивачем надано не було і в матеріалах справи такі відсутні, жодних клопотань з цього приводу останніми не заявлялося, а тому враховуючи, що відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, такі доводи позивача є безпідставними.

Більше того встановлення відповідачем металевих східців на стіні будинку забезпечує додатковий вхід на горище із зовні та вихід з нього, що не погіршує протипожежний стан горища та не порушує протипожежних правил.

Наведене вище суд першої інстанції залишив поза увагою і в порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214 ЦПК України безпідставно і необґрунтовано частково задовольнив позовні вимоги як за первісним, так і за зустрічним позовами, оскільки в даному випадку здійснені обома сторонами самочинні добудови та переобладнання в розумінні ст. ст. 376, 391 ЦК України, на які вони посилалися звертаючись до суду, не створюють жодних перешкод ні позивачу, ні відповідачу у здійсненні ними права користування та розпорядження належним їм на праві приватної власності майном - квартирами, та на праві спільної сумісної власності - допоміжними приміщеннями, а тому відповідно і не порушують прав сторін.

Належні та допустимі докази на спростування вищевказаного в матеріалах справи відсутні і сторонами таких надано не було.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 309 ЦПК України у зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, неправильним застосування норм матеріального права і порушенням норм процесуального права оскаржуване рішення в даній справі слід скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційні скарги позивача ОСОБА_2 та відповідача ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 30 квітня 2013 року в даній справі скасувати та ухвалити нове рішення.

У позові ОСОБА_2 до ОСОБА_4, третя особа - виконавчий комітет Нововолинської міської ради, про усунення перешкод в користуванні квартирою відмовити.

У зустрічному позові ОСОБА_4 до ОСОБА_2, треті особи - виконавчий комітет Нововолинської міської ради, інспекція державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, про усунення перешкод в користуванні квартирою відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: