ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
08 липня 2008 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:
Сіроша М.В., Бим М.Є., Гордійчук М.П., Харченка В.В., Чалого С.Я.
розглянувши в попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_1на постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 18 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2006 року у справі №2-а-20/06 за позовом ОСОБА_1до начальника Сімферопольського міжміського бюро реєстрації і технічної інвентаризації про зобов'язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2005 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом.
Постановою Центрального районного суду м. Сімферополя від 18 січня 2006 року, яка залишена без змін ухвалою апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2006 року, в задоволенні позову відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 13.09.2005р. позивач звернувся до начальника СМБРТІ м. Сімферополя з письмовою заявою про сприяння в реалізації передбачених законодавством прав і інтересів. Заява позивача містила три вимоги, з яких два торкалися надання інформації, а третє торкалося виклику техніка на адресу заявника з метою встановлення факту відповідності або невідповідності домоволодіння АДРЕСА_1
Листом від 15.09.2005р. №9224/12 (а.с.7) відповідач надав відповідь по першим двом питанням.
Крім того, в матеріалах справи міститься лист СМБРТІ м. Сімферополя від 24.10.2005р. №9842/5 (а.с. 15), в якому відповідач надає інформацію і по третьому питанню, поставленому позивачем.
Преамбулою до Закону України "Про звернення громадян" передбачено, що цей Закон регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Згідно ст. 1 вказаного Закону громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Статтями 4, 5 вказаного Закону передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Відповідно до ст. 14 Закону України "Про звернення громадян" органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Згідно ст. 19 вказаного Закону, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, зокрема, зобов'язані:
об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги;
письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення;
вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина;
особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Оскільки відповідачем надано позивачеві ґрунтовані відповіді на всі питання поставлені в заяві, то суди попередніх інстанції дійшли вірного висновку про відсутність неправомірної бездіяльності начальника БТІ, а тому правильно відмовили в задоволенні позову.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.3 ст.220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись ст.ст. 220-1, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу ОСОБА_1відхилити, а постанову Центрального районного суду м. Сімферополя від 18 січня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 09 жовтня 2006 року - залишити без змін.
Ухвала остаточна і оскарженню не підлягає.
Судді: