У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 липня 2013 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :

Головуючого судді : Гордійчук С.О.

суддів : Демянчук С.В., Ковалевича С.П.

секретар судового засідання : Пиляй І.С.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2012 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним.

Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги колегія суддів

в с т а н о в и л а :

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2012 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа приватний нотаріус Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, про визнання заповіту недійсним задоволено.

Визнано недійсним заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3, реєстровий № 806, за яким ОСОБА_4 заповів усе своє майно ОСОБА_1

В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на незаконність рішення суду першої інстанції, оскільки жодними доказами не було підтверджено, що волевиявлення заповідача ОСОБА_4 при складанні заповіту 01 жовтня 2008 року не було вільним і не відповідало його волі, а навпаки іншими доказами стверджено, що ОСОБА_4 добровільно, без будь-якого примусу, будучи при свідомості виразив свою волю щодо посвідчення заповіту.

Захворювання, які мав ОСОБА_4 не відносяться до психічних порушень і самі по собі не впливають на здатність особи усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Доказів того, що позивач за станом здоров'я 01 жовтня 2008 року мав фізичні вади, які не дозволили йому самостійно прочитати записаний нотаріусом текст заповіту, тому заповіт належало посвідчувати при свідках, щоб уникнути сумнівів у

_________________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/787/1149/2013 Головуючий суддя 1 інстанції: Герасимчук М.К.

Суддя-доповідач : Гордійчук С.О.

правильності викладення волі заповідача, не надано. ОСОБА_4 був при свідомості, розумів зміст заповіту і необхідності залучати свідків не було, так як заповідач сам прочитав заповіт і сам особисто поставив свій підпис.

Крім того, вказує, що приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу ОСОБА_3 не було порушено положення Інструкції про вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, оскільки заповіт хоча і був підписаний ОСОБА_4 в автомобілі, проте посвідчений нотаріусом у своїй нотаріальній конторі та в межах свого нотаріального округу.

Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач вказує, що ріщення суду законне та обгрунтоване. Просить залишити його без зміни, а скаргу без задоволення.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Задовольняючи позов суд першої інстанції правильно виходив з того, що волевиявлення заповідача при складанні заповіту не було вільним і суперечило його волі, що є підставою для визнання заповіту недійсним.

Крім того, при посвідченні заповіту були порушено ряд норм Закону України ''Про нотаріат'' та Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

На підтвердження такого висновку в рішенні наведені відповідні мотиви та докази з якими погоджується і апеляційний суд.

Так, заповіт як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ЦК України, правочин, вчинений дієздатною фізичною особою в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій і(або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 статті 58 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 16 його постанови від 06.11.2009 N 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 ЦПК України зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті

212 ЦПК.

Таким чином, для визнання правочину недійсним необхідна саме наявність того факту, що особа в момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок посмертної комплексної судової психолого-психіатричної експертизи №205/12 від 05 жовтня 2012 року достовірного факту того, що ОСОБА_4 на момент складення заповіту не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними не встановлює.

У той же час розгляд вимог про визнання правочину недійсним з зазначених підстав здійснюється з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення особа не розуміла значення своїх дій і не могла керувати ними.

Так, з письмових медичних документів, висновків експертиз, показань свідків вбачається, що 01 жовтня 2008 року ОСОБА_4 перебував вкрай важкому стані, пов'язаному з загостренням у нього хронічних захворювань, до нього двічі, як до укладення заповіту, так і після його підписання, викликалася швидка медична допомога, поставлено діагноз передагональний стан, при цьому у ОСОБА_4 була порушена свідомість, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що він під час посвідчення заповіту не розумів значення своїх дій та не міг ними керувати.

Крім того, ст.1248 та ст.1253 ЦК України та п. 158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України передбачено, що, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися не менше як при двох свідках, присутність яких при посвідченні заповіту є обов'язковою.

З пояснень свідків, медичних документів і висновків судових експертиз вбачається, що ОСОБА_4 за станом здоров'я і поважним віком не міг прочитати надані йому нотаріусом документи, тому заповіт належало посвідчувати в присутності двох свідків.

Також, відповідно до ст. 21 Закону України ''Про нотаріат'' та п.11 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України нотаріальні дії вчиняються в приміщенні державної нотаріальної контори, у державному нотаріальному архіві, приміщенні, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса. В окремих випадках, коли фізична особа не може з'явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчуваного правочину, такі нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаними приміщеннями, але в межах нотаріального округу.

Якщо нотаріальна дія вчиняється поза приміщеннями державної нотаріальної контори, державного нотаріального архіву, приміщенням, яке є робочим місцем (конторою) приватного нотаріуса, у посвідчувальному написі та в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій зазначається вчинення нотаріальної дії (удома, в лікарні, за місцезнаходженням юридичної особи та ін.) із зазначенням адреси, а також причин, з який нотаріальна дія була вчинена поза вказаними приміщеннями.

З матеріалів справи вбачається, та не заперечується відповідачем ОСОБА_1, приватним нотаріусом ОСОБА_3, що заповіт від 01 жовтня 2008 року був посвідчений нотаріусом в автомобілі, за межами робочого місця нотаріуса, про що необхідно було зазначити в посвідчувальному написі.

Даючи юридичну оцінку встановленим та перевіреним сукупністю доказів обставинам, колегія суддів вважає, що оспорюваний заповіт не відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, в зв'язку з чим є недійсним.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 22 листопада 2012 року залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею чинності.

Головуючий :

Судді :