07.06.2013 Справа № 363/547/13-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 червня 2013 року Вишгородський районний суд Київської області в складі головуючого - судді Чіркова Г.Є., при секретарі Сакаді О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вишгороді цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення коштів,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, посилаючись на те, що 16 листопада 2012 року він домовився з відповідачем ОСОБА_3, який діяв від свого імені та на підставі довіреності від імені дружини ОСОБА_2, про купівлю-продаж земельної ділянки останньої, в зв'язку з чим під розписку оплатив ОСОБА_3 40 000 доларів США.

Оскільки відповідачі від укладання договору купівлі-продажу ухилилися на підставі статей 60 і 65 СК України, ст.ст. 509, 635, 1212 ЦК України порушує питання про солідарне стягнення з відповідачів безпідставно отриманих грошових коштів у сумі 319 720 грн.

Позивач в судовому засіданні просив про задоволення позову з викладених у ньому підстав.

Відповідач ОСОБА_3 пояснив, що 4-5 років тому отримав від позивача грошові кошти в сумі 40 000 доларів США для придбання на користь позивача земельної ділянки. Оригінал державного акту на земельну ділянку оформлено на його дружину, який наразі втрачено й донині не виготовлено, що перешкодило оформити її відчуження на користь позивача. Земельна ділянка спочатку призначалася для особистого селянського господарства, а в подальшому цільове використання змінено для ведення садівництва.

Розписку про отримання грошових коштів написав 16 листопада 2012 року на вимогу позивача. Відповідач визнав те, що отримував грошові кошти від позивача і його вимогу про їх повернення, а відтак визнав грошове зобов'язання перед позивачем.

У той же час просив у рахунок погашення заборгованості передати позивачеві у власність вказану земельну ділянку.

Відповідачка ОСОБА_2, будучи повідомленою про розгляд справи, в судове засідання не прибула.

Оскільки суд позбавлений можливості відкласти розгляд справи, на підставі ст. 169 ЦПК України, в межах строку встановленого ст. 157 ЦПК України, дану справу слід розглянути на підставі наявних доказів у загальному порядку.

Заслухавши сторін, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 листопада 2012 року ОСОБА_3 написав позивачеві розписку про отримання від нього грошових коштів у сумі 40 000 доларів США, як оплату за продаж земельної ділянки, яка належить його дружині і знаходиться за адресою Київська область Вишгородський район, Руднє-Димерська сільська рада, площею 1,0047 га, цільове призначення - для ведення садівництва. Також ОСОБА_3 зобов'язався у строк до 15 лютого 2013 року укласти з позивачем договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки.

Згідно копії державного акту серії ЯЖ № 678524 від 1 вересня 2008 року відповідачці ОСОБА_2 належить на праві власності земельна ділянка площею 1,0047 га для ведення садівництва за адресою Київська область Вишгородський район, Руднє-Димерська сільська рада.

23 червня 2011 року ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 на продаж вказаної земельної ділянки, згідно довіреності посвідченої приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу ОСОБА_4

7 лютого 2013 року позивач направляв відповідачам вимогу про укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки. 19 лютого 2013 року письмовим повідомленням позивач вимагав від відповідачів повернення грошових коштів.

Грошові кошти позивачеві не повернуто, договори між сторонами не укладалися.

Згідно ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу, як і іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Попередній договір згідно ст. 635 ЦК України укладається у формі, встановленій для основного договору.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, недодержання чого є підставою його недійсності згідно ч. 3 ст. 203 і ст. 215 ЦК України.

Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Доводи позову щодо досягнення домовленості про продаж позивачеві земельної ділянки є безпідставними і на вимогах Закону не ґрунтуються.

З цих підстав суд не приймає до уваги й зміст розписки ОСОБА_3 від 16 листопада 2012 року в частині наміру продати земельну ділянку позивачу й зобов'язання укласти про це договір купівлі-продажу до 15 лютого 2013 року.

З копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 678524 вбачається, що право на неї у ОСОБА_2 виникло на підставі рішення третейського суду від 1 серпня 2008 року та виконавчого листа №8/2 « 6» від 6 серпня 2008 року.

Внаслідок яких правовідносин на підставі вказаного рішення у відповідачки виникло право власності на земельну ділянку зі справи не вбачається, доказів цьому суду не надано.

Отже в суді не доведено дані про спосіб та джерела придбання вказаної земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя. Належні, допустимі й достатні докази цьому суду не подано.

Разом з тим, оригінал вказаного державного акту суду не представлено, а наявна в справі копія не містить всіх необхідних реквізитів, та з огляду на пояснення позивача про відсутність оригіналу викликає у суду сумнів з приводу достовірності, достатності та належності цього документа до дійсно виниклих спірних правовідносин сторін.

З цих підстав при вирішенні справи суд не приймає до уваги доказ - копію вказаного державного акту, на підтвердження викладених обставин позову, на підставі якого не можна повно і достовірно встановити дійсні правовідносини сторін.

Втім згідно довіреності від 23 червня 2011 року, посвідченої приватним нотаріусом ОСОБА_4, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 на продаж вказаної земельної ділянки.

Зі змісту довіреності не можна дійти висновку про те, що земельна ділянка має статус спільного сумісного майна подружжя відповідачів у розумінні вимог ст. 60 і ч. 3 ст. 65 СК України.

Згідно ч. 3 ст. 65 СК України для укладання одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово.

Відповідач визнав факт одержання від позивача грошових коштів у сумі 40 000 доларів США, що також убачається з письмової розписки від 16 листопада 2012 року.

Встановлено, що вказані кошти отримано відповідачем без достатньої правової підстави, а тому вимога про їх повернення на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України підлягає задоволенню.

З огляду на зазначені правовідносини, судом виявлено порушене право позивача, яке підлягає захистові шляхом стягнення грошових коштів з відповідача ОСОБА_3

Що стосується позовної вимоги всунутої до ОСОБА_2, як дружини відповідача, то підстав для задоволення позову в цій частині в суді не доведено.

Відповідно до ст. 541 ЦК України солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом.

Так, жодних належних, допустимих і достатніх доказів того, що у відповідачки ОСОБА_2 перед позивачем виникли договірні зобов'язання суду не представлено.

Оскільки по справі встановлено, що грошові кошти відповідачу ОСОБА_3 позивач передав без достатньої правової підстави, такі обставини спростовують можливість їх отримання на підставі договору в інтересах сім'ї, а тому обов'язків щодо їх повернення у відповідачки ОСОБА_2 згідно вимог ч. 3 ст. 61, ч. 2 і ч. 4 ст. 65 СК України перед позивачем не виникло.

По справі встановлено, що договірні правовідносини між сторонами не виникали.

Посилання в позові на намір спільного розпорядження відповідачами земельною ділянкою, як об'єктом спільної сумісної власності, є безпідставними, що на вимогах Закону не ґрунтується і підставою покладання цивільної відповідальності на відповідачку ОСОБА_2 бути не можуть.

За таких обставин позов у цій частині задоволенню не підлягає.

Крім того, суду представлено документальне підтвердження понесених позивачем судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача ОСОБА_3

На підставі викладеного та керуючись статтями 209-215 ЦПК України,

вирішив:

позовну заяву задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 319 720 грн., а також судові витрати в розмірі 3 197 грн. 20 коп. та 114 грн. 70 коп., а всього 323 031 грн. 90 коп. (триста двадцять три тисячі тридцять одну гривню дев'яносто копійок).

В задоволенні позовних вимог висунутих до ОСОБА_2 відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення шляхом подання в зазначений строк апеляційної скарги через Вишгородський районний суд. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя