ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
ПОСТАНОВА
Іменем України
19 березня 2013 р. (17:40) Справа №801/207/13-а
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі:
головуючого судді - Пакет Т.В.,
при секретарі судового засідання - Мельниковій А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та часткове скасування податкових повідомлень-рішень.
Обставини справи: ФОП ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та часткове скасування податкового повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002301702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 54169,64 грн. та податкового повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002311702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 63751,71 грн.
Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про заниження податку на додану вартість та завищення валових витрат по правовідносинам з сумнівними контрагентами, що мають ознаки фіктивності та безтоварність зазначених господарських операцій, а саме з ПП «Река» та ТОВ «ДВ Сервіс Україна».
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представники ОСОБА_2, ОСОБА_3 позовні вимоги підтримали та просила позов задовольнити.
У судовому засіданні представник відповідача Васильєва Н.О. проти задоволення позову заперечувала та просила у задоволенні позовних вимог відмовити з підстав викладених у наданих суду письмових запереченнях.
Заслухавши пояснення позивача, його представників та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Справою адміністративної юрисдикції (адміністративною справою) є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.1 ч.1 ст.3 КАС України).
Пунктом 7 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.
Отже, органи державної податкової служби у відносинах з суб'єктами господарювання, під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, являються суб'єктами владних повноважень.
Таким чином, судом встановлено, що Феодосійська об'єднана державна податкова інспекція Автономної Республіки Крим Державної податкової служби є територіальним органом виконавчої влади, яка реалізує владні управлінські функції, через що належить до суб'єктів владних повноважень в розумінні п.7 п. 1 ст. 3 КАС України.
Тобто, зазначений спір має ознаки публічно-правового спору та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, ідентифікаційний номер - НОМЕР_1, перебуває на податковому обліку у Феодосійській об'єднаній державній податковій інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби та є платником податку на додану вартість (а.с.50,51,52).
З 13 листопада 2012 року по 26 листопада 2012 року посадовими особами Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби проведено документальну планову перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2010 р. по 31.12.2011 року.
За результатами вказаної перевірки складено акт від 03 грудня 2012 року №1949/17-022/НОМЕР_1 (далі - Акт) (а.с.71-91) за висновками якого встановлено порушення позивачем п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності за період 2011 року у сумі 43428,29 грн.; п. 187.1 ст. 187, п. 198.2, 198.3, п. 198.4, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п.201.4, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість усього у сумі 59974,76 грн. за 2011 р., зокрема за періоди: січень 2011 р.- 365,76 грн., лютий 2011 р. - 3671,80 грн., березень 2011 р. - 18003,00 грн., квітень 2011 р. - 29143,00 грн., серпень 2011 р. - 137,40 грн., вересень 2011 р. -46,17 грн., жовтень 2011 р. - 8238,65 грн., грудень 2011 р. - 368,98 грн.
На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002301702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 54275 грн. 36 коп., з яких 43428,29 грн. - за основним платежем та 10857,07 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями та податкове повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002311702 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 74968,44 грн., з яких 59974,76 грн. - за основним платежем та 14993,68 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.
Сума донарахування грошових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності за 2011 р. у розмірі 54275,36 грн. визначена податковим органом внаслідок завищенням позивачем валових витрат у сумі 253631,78 грн., внаслідок включення до їх складу витрат на придбання товарів у контрагентів ПП «Река» та ТОВ «ДВ Сервіс Україна».
Стаття 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підстава, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органу владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, які повинні дотримуватися при реалізації дискреційних повноважень владного суб'єкта, встановлюючи чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
На вимогу ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлені Податковим Кодексом України, який набрав чинності з 01.01.2011 року.
Відповідно до пп. 14.1.27. пп. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Згідно до п.177.1 ст. 177 Податкового кодексу України доходи фізичних осіб - підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Пунктом 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця. З системного аналізу даних правових норм вбачається, що до складу валових витрат, платник має право віднести тільки ті витрати, які підтверджені первинними документами витрачених сум (платіжними документами) та тільки ті витрати, за результатами або за участю яких у податковому періоді (у звітному кварталі) безпосередньо отриманий дохід.
За даними податкового органу, завищення валових витрат пов'язане з тим, що платником податків необґрунтовано включено до їх складу витрати на придбання товарів у ПП «Река» та ТОВ «ДВ Сервіс Україна» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів.
Сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що відносно владних суб'єктів господарювання складено акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин.
Проте, позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в нього є первинні документи, які спростовують висновки податкового органу про завищення платником податків суми валових витрат та порушення податкового законодавства під час формування об'єкта оподаткування податку на доходи фізичних осіб.
Так, судом встановлено, що 01 лютого 2011 року між ПП «Река» (далі - Постачальник) та ФОП ОСОБА_1 (далі - Покупець) укладено Договір поставки №48, згідно з яким Постачальник зобов'язується постачати і передавати у власність Покупця певний товар, а Покупець зобов'язується приймати цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору (а.с.36).
Відповідно до цього договору ФОП ОСОБА_1 від ПП «Река» отримані меблі та барні стойки, про що свідчать видаткові накладні №688 від 18 лютого 2011 року на суму 22030,80 грн., у тому числі ПДВ 3671,80 грн., №283 від 15 березня 2011 року на суму 108018,00 грн., у тому числі ПДВ 18003,00 грн., №69 від 04 квітня 2011 року на суму 68433,00 грн., у тому числі ПДВ 11405,50 грн., №70 від 04 квітня 2011 року на суму 106425,00 грн., у тому числі ПДВ 17737,50 грн. (а.с.10-13) та податкові накладні №688 від 18 лютого 2011 року на суму 22030,80 грн., у тому числі ПДВ 3671,80 грн., №283 від 15 березня 2011 року на суму 108018,00 грн., у тому числі ПДВ 18003,00 грн., №69 від 04 квітня 2011 року на суму 68433,00 грн., у тому числі ПДВ 11405,50 грн., №70 від 04 квітня 2011 року на суму 106425,00 грн., у тому числі ПДВ 17737,50 грн. (а.с.15-18).
ФОП ОСОБА_1 за отриманий товар сплатив грошові кошти, про що свідчить виписка банку за особовим рахунком позивача (а.с.30-35).
Також, ФОП ОСОБА_1 отримав від ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» ніж, решітку та треморегулятор, про що свідчать видаткові накладні №969 від 26 липня 2011 року на суму 824,30 грн., у тому числі ПДВ 137,40 грн., №1364 від 23 вересня 2011 року на суму 277,00 грн., у тому числі ПДВ 46,17 грн. (а.с.38,39) та податкові накладні №276 від 25 липня 2011 року на суму 824,30 грн., у тому числі ПДВ 137,40 грн., №275 від 22 вересня 2011 року на суму 277,00 грн., у тому числі 46,17 грн. (а.с.40,41).
ФОП ОСОБА_1 за отриманий товар сплатив грошові кошти, про що свідчить виписка банку за особовим рахунком позивача (а.с.42,43).
Отже, як убачається з наведеного, бухгалтерськими та податковими документами зафіксовано факт вчинення суб'єктами господарювання дій, направлених на виконання господарських зобов'язань в рамках своєї діяльності.
Відповідно до пп. 14.1.36. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Товари, придбані ФОП ОСОБА_1 у ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» були в подальшому використані в господарській діяльності позивача, а саме реалізовані підприємствам АР Крим, про що свідчать податкової та видаткові накладні (а.с.14,19,20,21,22,23,24,25,26,27,28,29).
Таким чином, доводи податкового органу відносно невизнання вищевказаних господарських операції та використання цього товару в господарської діяльності позивача необґрунтовані, та фактично спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.
Відповідно до п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Відповідно до п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно з п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Таким чином, оплата товарів, робіт (послуг) відповідно до умов договору або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Отже, виходячи зі змісту наведених норм Податкового кодексу України, до податкового кредиту підлягає включенню частина податку, сплачена (нарахована) платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам з метою подальшого використання у господарської діяльності, а відтак отримання товару, що підтверджено податковою накладною, є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.
Виключення вищевказаних сум зі складу податкового кредиту за висновками податкового органу пов'язано з тим, що платником податків необґрунтовано включено до їх складу суми сплаченого (нарахованого) ПДВ на придбання товарів у ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» за відсутністю об'єкту оподаткування, а саме операцій поставки товарів. Також, сутність порушень, за висновками податкового органу, полягає в тому, що були складені акти про неможливість проведення зустрічних звірок з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами-покупцями та постачальниками з метою встановлення факту реальності проведених взаємовідносин, за висновками яких встановлено нікчемність укладених ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» з контрагентами - постачальниками (покупцями).
За даними відповідача у ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» відсутній об'єкт оподаткування податком на додану вартість операцій з підприємствами - постачальниками та по операціях з продажу товарів підприємствам -покупцям.
Податковим органом, про що зазначено в акті перевірки, встановлено незнаходження платника податків за юридичною адресою, а також безпідставне формування податкового кредиту підприємствам реального сектора економіки.
У зв'язку з чим, податковий орган зробив висновок про нікчемність укладених між позивачем та ПП «Река» і ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» угод, оскільки, на думку податкового органу, вказані контрагенти здійснювали діяльність спрямовану на вчинення операцій, пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам, у тому числі позивачу, Проте, доказами, залученими до позову, та самим актом перевірки, спростовуються висновки податкового органу щодо завищення позивачем суми податкового кредиту.
Як було зазначено вище, в 2011 році ФОП ОСОБА_1 здійснював придбання товарів у ПП «Река» і ТОВ «ДВ «Сервіс Україна». Отримання товару підтверджується видатковою та податковою накладними, позивачем проведена оплата вартості отриманого товару.
По факту поставки/оплати товару ПП «Река» і ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» виписані податкові накладні. Вказані податкові накладні отримані позивачем та включені до реєстру податкових накладних за відповідні податкові періоди 2011 року.
Таким чином, позивачем суми ПДВ були включені до складу податкового кредиту у тому звітному періоді, в якому були отримані товари, що підтверджено податковими накладними, та проведена їх оплата, оскільки включення таких даних позивачем без наявності податкових накладних було б безпідставним. У зв'язку з чим, по даті отримання податкових накладних, що засвідчує факт придбання платником податків товарів (по даті отримання товарів, що підтверджено податковою накладною) по даті оплати товарів відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України у позивача виникло право на формування податкового кредиту на суму ПДВ - 51001,37 грн.
Отже, вказані податкові накладні, які оформлені у відповідності до вимог податкового законодавства, є звітними податковими документами і одночасно розрахунковими документами, тобто документами, які згідно з вимогами ст. 138 ПК України повинні підтверджувати витрати позивача, та надають право на формування податкового кредиту по вказаним господарським операціям.
Постачальники ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України мали право виписки податкових накладних на час їх складання, так як були зареєстровані платниками ПДВ за даними офіційного сайту ДПС України (http://www.sta.gov.ua): ПП «Река», номер свiдоцтва платника ПДВ - 100277333, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ -- 20.09.2011 року, ТОВ «ДВ Сервіс Україна», номер свiдоцтва платника ПДВ - 100299261, дата анулювання свідоцтва платника ПДВ -- 17.05.2012р.
Тобто, на момент проведення господарських операції у контрагентів позивача свідоцтво платника ПДВ було чинним.
Водночас ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи відповідачем не спростований факт отримання позивачем товару від ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна». Первинними документами підтверджується: реальний рух активів в процесі здійснення господарської операції; податковий статус контрагентів позивача як платника ПДВ на час здійснення господарських операцій; наявність безпосереднього зв'язку між фактом придбання товарів та господарською діяльністю позивача; наявність господарської мети при укладенні угод з контрагентами - постачальниками. А відтак, податковий кредит, нарахований позивачем по операціях придбання товарів у ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна», є обґрунтованим та відповідає нормам Податкового кодексу України.
Що стосується посилань податкового органу на нікчемність укладених ФОП ОСОБА_1 з ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» правочинів, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 173, ст. 174 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод.
Суб'єкти господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині. Як вбачається із вищевикладеного, загальні вимоги, додержання яких є необхідним для дійсності господарського зобов'язання та для дійсності угоди (правочину), співпадають. Виходячи з положень розділу IV ГК України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.
Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків, як обов'язкова ознака господарської операції, кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Водночас відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.
Отже, обов'язковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті З Господарського кодексу України, Податкового кодексу України є здійснення її суб'єктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності - продукція, роботи чи послуги - мають вартісний характер і цінове вираження.
Суд зазначає, що між ФОП ОСОБА_1 та ПП «Река» і ТОВ «ДВ «Сервіс Україна», були вчинені господарські операції з придбання товарів. Оплата за угодами була здійсненна позивачем повністю.
А відтак, зазначене свідчить про те, що господарські операції між позивачем та його постачальником спрямовані на реальне настання правових наслідків і при виконанні господарських операцій, зокрема, позивач діяв у межах діючого законодавства України. Таким чином, викладене спростовує висновок податкового органу, що данні правочини є нікчемними та суперечать інтересам держави та суспільства.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину, за якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Частиною 2 ст. 215 ЦК України визначає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Проте, норми закону, якою б прямо була встановлена недійсність вищевказаних договорів, укладених позивачем з контрагентами, податковим органом не наведено.
В силу ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Судом встановлено, що податковим органом належними доказами не доведено, в чому полягає не спрямованість укладених ФОП ОСОБА_1 з ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна» правочинів на настання обумовлених ними правових наслідків, а також в чому полягає та чим підтверджується їх суперечність моральним засадам суспільства, а також порушення публічного порядку, спрямованість на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Проте, жодною нормою законодавства органи ДПІ не наділені повноваженнями з визнання правочинів нікчемними. В той же час, ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти лише в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Матеріали перевірки свідчать про те, що правочин у встановленому законом порядку недійсним не визнано, а відтак є дійсним, направлений на настання реальних наслідків.
Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Обставини щодо фактичності здійснення господарських операцій з отримання товарів від ПП «Река» та ТОВ «ДВ «Сервіс Україна», на які позивач посилається як на підставу виникнення у нього права на формування податкового кредиту та включення понесених витрат до складу валових витрат, відповідачем нічим ні спростовані.
Податковим органом не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди: безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій, постійне придбання позивачем товару у посередників, контрагенти яких систематично протиправно не сплачували ПДВ до бюджету або мали ознаки фіктивного підприємництва тощо. Податковий орган також не надав жодних доказів на підтвердження того, що платник податку (позивач у справі) діяв без належної обачності й обережності і йому мало бути відомо про порушення, які допускав його контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення названої операції з поставки товару було одержання позивачем податкової вигоди. Не зазначено відповідачем й інших обставин, які могли б свідчити про недобросовісність платника податків.
Таким чином, обставинами, встановленими під час розгляду справи, спростовано висновки перевірки щодо заниження позивачем податку на додану вартість у сумі 51001,37 грн..
За таких обставин, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність їх задоволення, шляхом визнання протиправними та часткового скасування податкового повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002301702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 54169,64 грн. та податкового повідомлення-рішення від 14 грудня 2012 року №0002311702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 63751,71 грн.
Відповідно до частини 1 статті 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Враховуючи висновок суду про задоволення позову, суд вважає можливим стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору у розмірі 1180 грн. (а.с.2).
Оскільки судом задоволено позовні вимоги позивача, а відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, звільнений від сплати судових витрат, судовий збір підлягає стягненню із Державного бюджету України шляхом його безспірного списання із рахунку суб'єкта владних повноважень - відповідача, як зазначено Вищим адміністративним судом України у листі від 21.11.2011 року №2135/11/13-11 "Щодо стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ".
В судовому засіданні 19 березня 2013 року оголошено вступну і резолютивну частини постанови, постанову у повному обсязі складено 22 березня 2013 року.
Керуючись ст.ст. 9, 11, 69-71, 94, 158, 159, 161-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 14 грудня 2012 року №0002301702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 54169,64 грн.
Визнати протиправним та частково скасувати податкове повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби від 14 грудня 2012 року №0002311702 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у частині збільшення грошового зобов'язання на суму 63751,71 грн.
Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1180 (одна тисяча сто вісімдесят) грн. 00 коп., шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Т.В.Пакет