ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
_________________________________________________
__________________________________________________________________________________
10002, м.Житомир, майдан Путятинський, 3/65 тел.(8-0412) 48-16-02
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"07" листопада 2006 р. Справа № 5/113"Д"
Житомирський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Зарудяної Л.О.
суддів: Вечірка І.О.
Ляхевич А.А.
при секретарі Сташкевич М.О. ,
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
розглянувши апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Керамік", м.Житомир
на рішення господарського суду Житомирської області
від "16" травня 2006 р. у справі № 5/113"Д" (суддя Брагіна Я.В.)
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Керамік", м.Житомир
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромтехпостач", м.Київ
про визнання договору недійсним,
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Житомирської області від 16.05.2006р. у справі №5/113"Д" в позові ВАТ "Керамік" до ТОВ "Укппромтехпостач" про визнання договору недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, ВАТ "Керамік" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення господарського суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та невідповідність висновків обставинам справи.
Апеляційна скарга мотивована, зокрема, наступним:
- суд в своєму рішенні послався на акт прийому-передачі від 02.12.1999р. як підтвердження дійсності договору №2/11-2 і не дав оцінки обставинам, які підтверджуються наданими бухгалтерськими документами, а саме те, що плата за зберігання цегли відповідачем не приводилась;
- договором була передбачена оплата за зберігання цегли, однак, оскільки угода не ставила собі за мету створення юридичних наслідків, ніхто цеглу на зберігання не завозив і за її зберігання не платив; сам факт укладення угоди та акту передачі не свідчить про дійсні наслідки такої угоди;
- суд мав врахувати, що спірний договір в порушення статуту підписаний неналежною особою, оскільки таке право надавалось директору лише за умови укладання угоди на суму, що не перевищує 20% статутного фонду.
Представники сторін в судове засідання не з'явились.
Зважаючи на те, що про дату, час і місце проведення засідання суду сторони були повідомлені належним чином, що підтверджується реєстром відправки рекомендованої кореспонденції від 10.08.2006р., а також, враховуючи положення ст.101 Господарського процесуального кодексу України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, судова колегія вважає, що неприбуття в судове засідання представників сторін не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними в ній доказами.
Судова колегія, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
ВАТ "Керамік", м.Житомир звернулось до господарського суду з позовом про визнання недійсним договору зберігання №2/11-2 від 02.12.1999р., укладеного між ВАТ "Керамік", м.Житомир та ТОВ "Укрпромтехпостач", м.Київ.
В обгрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що спірний договір був укладений як мнима угода без наміру створити юридичні наслідки, оскільки на момент його укладення позивач не мав в наявності цегли, передбаченої для відповідача, тому що працював не на повну потужність; складські приміщення позивача не розраховані на таку кількість товару; відповідач не завозив на зберігання цеглу позивачу з моменту підписання договору і до цього часу; плата за зберігання товару відповідачем на розрахунковий рахунок позивача не надходила.
25.11.1999р. між сторонам був укладений договір міни №25/11-01 (а.с.43), згідно якого позивач отримав від відповідача техніку, передбачену у специфікації №1 від 25.11.1999р. на загальну суму 93600грн. (а.с.46), взамін якої позивач згідно специфікації №2 від 25.11.1999р. (а.с.45) передав відповідачу цеглу в кількості 600тис. штук на суму 93600грн., що підтверджується актом до договору міни від 25.11.1999р. (а.с.44).
02.12.1999р. між тими ж сторонами був укладений договір зберігання №2/11-2, згідно якого відповідач передав позивачу на зберігання цеглу керамічну М-100 в кількості 600тис. штук, що підтверджується актом прийому-передачі від 02.12.1999р. (а.с.38, 40).
Відповідно до ст.413 ЦК УРСР, який діяв в період укладення спірного договору, за договором схову одна сторона (охоронець) зобов'язується зберігати майно, передане їй другою стороною, і повернути це майно в цілості. Договір схову вважається безоплатним, якщо інше не встановлено законом або договором.
Відповідно до ст.58 ЦК УРСР, недійсною є угода, укладена лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки (мнима угода).
Мнима угода не спрямована на реальне настання правових наслідків, обумовлених угодою. Крім того, в таких угодах внутрішня воля сторін (яка не спрямована на виникнення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків) не відповідає зовнішньому її прояву.
Твердження позивача про те, що договір №2/11-2 від 02.12.1999р. був укладений як мнима угода без наміру створити юридичні наслідки є безпідставними, оскільки ним не надано жодних належних доказів в підтвердження цього факту.
Так, доводи позивача щодо неотримання продукції на зберігання від відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами, зокрема, договором міни №25/11-01 та актом до договору міни від 25.11.1999р., договором зберігання №2/11-2 від 02.12.1999р., актом прийому-передачі від 02.12.1999р., специфікаціями №№1,2 від 25.11.1999р.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що відповідачем не проводилась плата за зберігання продукції, то слід зазначити, що п. 4.1 спірного договору сторони встановили, що вартість послуг визначається за додатковою домовленістю сторін. Однак, сторонами не було укладено додаткової угоди про розмір плати за зберігання, що не суперечить чинному на той час законодавству. Так, відповідно до 413 ЦК УРСР договір схову може бути безоплатним.
Крім того, слід зазначити, що невиконання чи неналежне виконання сторонами своїх зобов’язань за договором ще не свідчить про те, що сторони уклали угоду без наміру створити юридичні наслідки.
Згідно п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 28.04.78р. (із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України №13 від 25.12.1992р. та №15 від 25.05.1998р.) «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною. У цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, а не визнання угоди недійсною.
В апеляційній скарзі позивач зазначив підставою для визнання спірного договору недійсним – укладення договору від імені ВАТ «Керамік» неналежною особою, посилаючись на те, що згідно статуту ВАТ «Керамік», діючого на час укладення договору зберігання, директор мав право укладати угоди на суму, що не перевищує 20% статутного фонду.
Проте, колегія не погоджується з доводами апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Договір зберігання №2/11-2 від 02.12.1999р. від імені ВАТ «Керамік» підписаний головою правління Сладковським В.Д.
Згідно пунктів 8.4.4, 8.4.5 статуту ВАТ «Керамік», діючого на час укладення спірного договору (а.с. 118-129), першим головою правління товариства є виконуючий обов’язки директора Житомирського заводу «Керамік» Сладковський В.Д. Голова правління має право без доручення здійснювати дії від імені товариства, уповноважений керувати поточними справами товариства, виконувати рішення вищого органу товариства та представляти товариство в його відносинах з іншими юридичними особами, вести переговори та укладати угоди від імені товариства.
Пунктом 8.2.4 згаданого статуту передбачено, що до компетенції вищого органу товариства (загальних зборів акціонерів) належить, зокрема, затвердження угод, укладених на суму, що перевищує 20% статутного фонду товариства.
Отже, голова правління товариства мав право укладати від імені товариства будь-які угоди, але, що стосувалось угод, укладених на суму, що перевищує 20% статутного фонду, то їх мали затверджувати загальні збори товариства.
Проте, відсутність такого затвердження не може бути підставою для визнання угоди недійсною.
Так, відповідно до ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», до компетенції загальних зборів акціонерного товариства віднесено затвердження договорів (угод), укладених на суму, що перевищує вказану в статуті товариства.
Цією нормою передбачено не укладення договорів, а їх затвердження. Тому якщо установчими документами акціонерного товариства право органу цього товариства на укладення договору не обмежено, тобто такий орган підписав договір без порушення наданих йому повноважень, то сам лише факт незатвердження договору після його підписання не може бути підставою для підписання договору недійсним (підпункт 9.4 роз’яснення президії ВАСУ від 12.03.99р. №02-5/111 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними).
Таким чином, підстав для визнання договору недійсним не вбачається.
Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що строк позовної давності закінчився до пред'явлення позову. Такий висновок суду дійсно відповідає обставинам справи.
Разом з тим, слід зазначити, що, у відповідності до ст.74 Цивільного кодексу УРСР, вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом незалежно від закінчення строку позовної давності.
У випадку, коли суд на підставі досліджених у судовому засіданні доказів установить, що право позивача, про захист якого він просить, відповідачем не порушено, ухвалюється рішення про відмову в задоволенні позову саме з цих підстав, а не через закінчення строку позовної давності. Якщо ж буде встановлено, що таке право позивача порушено і строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 80 ЦК УРСР ухвалює рішення, яким відмовляє в позові у зв'язку із закінченням строку давності, а при визнанні причини пропуску цього строку поважною порушене право має бути захищене.
Оскільки при розгляді даної справи встановлено, що підстав для визнання договору недійсним не вбачається, то колегія суддів вважає, що у позові слід відмовити в зв'язку із безпідставністю позовних вимог, а не в зв'язку із закінченням строку позовної давності.
За загальними правилами судового процесу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст.33 Господарського процесуального кодексу України).
Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеним і не являються підставою для скасування рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.2006р. у даній справі.
Враховуючи викладене, рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.2006р. у справі №5/113"Д" має бути залишено без змін, а апеляційна скарга ВАТ "Керамік", м.Житомир - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, Житомирський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Рішення господарського суду Житомирської області від 16.05.2006р. у справі №5/113"Д" залишити без змін, а апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Керамік", м.Житомир - без задоволення.
2. Справу №5/113"Д" повернути до господарського суду Житомирської області.
Головуючий суддя Зарудяна Л.О.
судді:
Вечірко І.О.
Ляхевич А.А.
Віддрук. 4прим.
1 - до справи
2,3 - сторонам
4 - в наряд