Справа № 101/1219/13-ц
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 червня 2013 року
Алуштинський міський суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого судді Прищепа А.В. при секретарі Захаровой Н.В.
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності угоди та визнання права власності,
ВСТАНОВИВ:
19 березня 2013 року ОСОБА_1 з посиланням на вимоги статей 60, 65 СК України та статей 31,369 ЦК України звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною.
18 червня 2013р. представник позивача в судовому засіданні надав заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просить визнати угоду недійсною, застосувати наслідки недійсності угоди та визнати право власності на підставі статей 60, 63, 65 СК України та статей 31, 369 ЦК України.
Свої вимоги мотивує тим, що з 02.03.84р. він знаходиться в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 За договором купівлі-продажу від 12.12.00р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1.
14.01.10р. йому стало відомо, що 08.08.02р. ті саме сторони уклали угоду, згідно якої вони розірвали договір купівлі-продажу, однак згоду на цей правочин він не давав. Вважає, що дана угода повинна бути визнана незаконною.
Також зауважує, що згода на укладення угоди, яка вимагає нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, повинно бути нотаріально посвідчена.
У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги.
Відповідачі ОСОБА_3, ОСОБА_4 про день та час слухання справи були сповіщені належним чином, але у судове засідання не з явились з невідомих причин.
Представник відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_6 позов не визнав у повному обсязі та пояснив, що позивач вже звертався із аналогічним позовом та рішенням суду у задоволенні його позовних вимог було відмовлено. Обставини щодо дій нотаріуса також були досліджені та відносно цих обставин судом при ухваленні рішення 21.09.11р. наведені певні висновки.
Третя особа ОСОБА_5 позов не визнала.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо відомостей про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутність відповідачів, які були повідомлені належним чином, але до суду не з'явились.
Вислухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав:
Відповідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог та на підставі доданих доказів.
Обов'язок доказування відповідно зі ст.10 ЦПК України покладений на стороні у справі, а суд тільки сприяє всебічному та повному з'ясуванню обставин справи шляхом роз'яснення прав та обов'язків та сприяє в їхньому здійсненні. Крім того, відповідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно зі ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні.
На підставі наданих доказів судом встановлено, що згідно свідоцтва про право власності від 04.10.00р. квартира АДРЕСА_1 у м. Алушті належала на праві сумісної власності відповідачам ОСОБА_2 та ОСОБА_3 (а.с.12).
Згідно договору купівлі-продажу від 12.12.00р. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 продали, а ОСОБА_4 придбала квартиру АДРЕСА_1 у м. Алушті (а.с.9-10).
08 серпня 2002р. ті ж самі сторони уклали угоду про розірвання договору купівлі-продажу (а.с.11).
Позивач стверджує, що оскільки він не давав згоду на цю угоду, вона повинна бути визнана недійсною. Також повинні бути застосовані наслідки недійсності угоди та за ним визнано право власності на ? частку спірної квартири.
Однак суд не вбачає підстав для задоволення позову відповідно до наведених вимог.
Так, судом встановлено, що ще 23.03.11р. ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, 3-тя особа - ОСОБА_5 про визнання угоди від 08.08.02р. недійсною із наведенням підстав, що передбачені статями 22,23 КоБС (в редакції 1969 року), статями 60,65 СК України та статтею 48 ЦК України.
Рішенням Алуштинського міського суду від 21 вересня 2011 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною було відмовлено.
Зі змісту наведеного рішення вбачається, що при розгляді у 2010 році цивільної справи № 2-771/10 за аналогічним позовом ОСОБА_4 про визнання угоди недійсною була проведена почеркознавча експертиза, відповідно до висновків якої рукописний запис «ОСОБА_1», що мається у графі «Підпис» заяви від 08.08.02р. реєстр № 2514, виконаний ОСОБА_1
Після проведення вказаної експертизи ОСОБА_1 була надана заява про залишення позову без розгляду, яка 22.11.10р. задоволена.
В подальшому, 29 березня 2011р. ОСОБА_1 знов звернувся до суду із аналогічним позовом і просив призначити почеркознавчу експертизу.
Судом 17.05.11р. призначена почеркознавча експертиза, витрати по якій покладені на ОСОБА_1, але останній від сплати за проведення експертизи ухилився, внаслідок чого справа була повернути до суду.
Під час подальшого провадження за цією справою суд, враховуючи неможливість проведення експертизи, визнав за можливе в якості належних доказів врахувати обставини, наведені у висновку почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 2-771/10, оскільки питання поставлені позивачем аналогічні.
Також суд не погодився із ствердженням позивача про порушення порядку при посвідченні угоди 08.08.12р. та зазначив, що відповідно до п. 35 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України 14.06.94р. № 18/5, процедура отримання згоди на здійснення правочину другим із подружжя було дотримано.
Враховуючи преюдиційність фактів, що встановлені наведеним судовим рішенням, а також набуття законної сили рішенням суду, яке постановлено з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав 18 червня 2013 року суд ухвалою закрив провадження у дійсній справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 про визнання угоди недійсною.
Таким чином, в межах розгляду по дійсній цивільній справі підлягають лише вимоги щодо застосування наслідків недійсності угоди та визнання права власності.
Згідно ч.1 статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведене свідчить, що недійсний правочин не створює для сторін чи інших осіб правових наслідків. Але у разі вчинення будь-яких дії на виконання правочину, якій в подальшому визнано недійсним, кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Тобто правові наслідки недійсності виникають внаслідок встановлення факту недійсності, але не навпаки.
Враховуючи наведене, застосування наслідків недійсності правочину без вирішення питання щодо його правомірності не відповідає вимогам цивільного законодавства.
Тому у задоволенні позову в цієї частині повинно бути відмовлено.
Так саме, не відповідає вимогам цивільного законодавства вирішення питання про визнання права власності без скасування підстав, за яких таке право раніше було придбано.
Так, згідно статті 328 ЦК України право власності, як і будь-яке інше суб'єктивне право, виникає при наявності певних юридичних фактів, конкретних життєвих обставин, з якими закон пов'язує виникнення права власності на конкретне майно у певних осіб. При цьому право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Тобто, як що право власності було набуто відповідачем ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 12.12.00р., якій в подальшому було розірвано на підставі угоди про його розірвання від 08.08.2002р., власниками майна внаслідок двосторонньої реституції залишаються відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3
Тому за відсутності підстав вважати таку угоду недійсною, вирішення питання про визнання права власності за позивачем на майно, яке є предметом цієї угоди, взагалі неможливо.
Отже у задоволенні позову в цієї частині також повинно бути відмовлено.
Доказів, на підставі яких можливо спростувати наведені висновки суду не надано.
На підставі викладеного та керуючись статтями 16,216,319,328 ЦК України, ст. 10,60,213-215 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Алуштинського міського нотаріального округу АР Крим ОСОБА_5 про застосування наслідків недійсності угоди та визнання права власності відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Алуштинський міський суд в порядку та строки передбачені ст..ст. 294-296 ЦПК України.
Суддя -