АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа №22-ц/791/1862/13 Головуючий в І інстанції: Черниш О.Л. Категорія: 53 Доповідач: Вейтас І.В.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2013 року червня місяця 17 дня колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Херсонської області в складі:
Головуючого:Вейтас І.В.
Суддів:Цуканової І.В.
Склярської І.В.
При секретарі:Благовещенській О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6 на рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 17 квітня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_6 до приватного підприємства «Балтійський продукт» про стягнення невиплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, матеріальних витрат на лікування та моральної шкоди, зобов'язання вчинити дії, -
ВСТАНОВИЛА:
В січні 2013 року позивач звернулась до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що вона з 14.09.2009 року працювала у приватному підприємстві «Балтійський продукт» на посаді комірника, 06.03.2012 року була звільнена з роботи на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України. Вказує, що відповідачем не проведено з нею остаточний розрахунок по заробітній платі, не виплачено вихідну допомогу а також не видано трудову книжку. Після уточнення позовних вимог просила стягнути з відповідача: компенсацію за невикористану відпустку у сумі 1012,50 грн., заробітну плату - 408,76 грн., середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати у сумі 10730 грн., вихідну допомогу 3219 грн., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги у сумі 32190 грн., матеріальні витрати на лікування у сумі 4000 грн., на відшкодування моральної шкоди у сумі 4000 грн., всього - 55560,26 грн., при цьому зазначала про те, що компенсацію за затримку розрахунку та вихідної допомоги необхідно стягнути по день фактичного розрахунку. Також просила зобов'язати відповідача видати трудову книжку оформлену згідно чинного законодавства.
Рішенням Комсомольського районного суду м.Херсона від 17 квітня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з приватного підприємства «Балтійський продукт» на користь ОСОБА_6 невиплачену заробітну плату та компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 1245,05 грн.. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з відповідача судовий збір в розмірі 229,40 грн.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивача ОСОБА_7, в апеляційній скарзі зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини справи, неправильно застосовані норми матеріального права та просить рішення суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Письмові заперечення на апеляційну скаргу не надходили.
Заслухавши доповідача, пояснення апелянта та представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах визначених ст.303 ЦПК України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_6 з 14.09.2009 року працювала на приватному підприємстві «Балтійський продукт» комірником. 06.03.2012 року її було звільнено з посади за ініціативою власника на підставі п.2 ч.1 ст.40 КЗпП України (а.с.37). В наказі про звільнення зазначено що остаточний розрахунок становить 1245 грн. Відповідно до акту про відмову від ознайомлення з наказом про звільнення, складеного працівниками відповідача 06.03.2012 року, ОСОБА_6 відмовилась від ознайомлення з наказом та його підписання (а.с.38). 14.03.2012 року підприємство направило позивачці телеграму з проханням з'явитись до підприємства за остаточним розрахунком (а.с.70). На підприємство ОСОБА_6 за розрахунком та трудовою книжкою не з'явилась, звернулась зі зверненням про порушення відповідачем законодавства про працю до прокуратури Комсомольського району м.Херсона.
14.03.2012 року підприємство направило ОСОБА_6 трудову книжку поштою, 17.04.2012 року згідно поштового повідомлення позивач отримала трудову книжку (а.с.70).
19.03.2012 року підприємство направило на ім'я ОСОБА_6 електронним переказом кошти в розмірі 1245,05 грн.. В зв'язку з тим, що позивач вказані кошти не отримала 26.04.2012 року вказані кошти повернулись на підприємство. Представник позивача в судовому засіданні апеляційного суду пояснив, що ОСОБА_6 знала, що на її адресу перераховано кошти, але не отримувала їх принципово.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідача видати трудову книжку, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не доведено, що підприємством втрачено її трудову книжку. Колегія суддів вважає такий висновок правильним, оскільки за результатами перевірки, проведеною прокуратурою Комсомольського району м.Херсона та інспекцією з питань праці у Херсонській області встановлено, що документів, які б підтверджували, що при прийомі на роботу ОСОБА_6 надавала до адміністрації підприємства свою трудову книжку відсутні, підприємством заведено трудову книжку, як на знов прийнятого працівника, яка і була направлена позивачці (а.с.8-9).
Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено, що її не допускали на підприємство для отримання розрахункових та трудової книжки, оскільки встановлено, що позивач в день звільнення відмовилась від ознайомлення з наказом про звільнення, на запрошення підприємства для розрахунку та отримання трудової книжки не з'явилась. Акти, надані позивачем та покази свідків ОСОБА_8 та ОСОБА_9, суд першої інстанції розцінив критично, оскільки вони суперечать обставинам справи. Крім того, згідно змісту наданих актів, позивач намагалась потрапити на своє робоче місце для продовження виконання своїх трудових обов'язків, а не до адміністрації за розрахунком та трудовою книжкою. (а.с.11-13).
Отже суд правильно, на підставі наданих сторонами доказів, прийшов до висновку, що затримка видачі трудової книжки відбулася не з вини підприємства. Доводи апеляційної скарги висновки суду не спростовують, не містять будь-яких інших засобів доказування. Факт порушення підприємством вимог п.4.2. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, стосовно направлення трудової книжки поштою без письмової згоди працівника, не дає підстав для застосування наслідків, передбачених ч.4 ст.235 КЗпП України.
Згідно розрахунку, наданого відповідачем, заборгованість підприємства перед позивачем становить 1245,05 грн. (а.с.39), яка і була судом стягнута.
Разом з тим, суд першої інстанції, встановивши, що позивачу, в порушення вимог ст.44 КЗпП України не була виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, зазначив, що вихідна допомога не є заробітною платою, в зв'язку з чим позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з вказаною вимогою.
Однак, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись, виходячи з наступного.
За правилами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що уразі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; при невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст.117 КЗпП України відповідальність.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача вихідної допомоги в сумі 3219,00 грн. підлягає скасуванню, з постановленням нового рішення в цій частині про часткове задоволення вказаних вимог та стягнення вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку в сумі 1073 грн.
Згідно роз'яснень, даних у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13 при частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила в заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин.
Таким чином, установивши, що між сторонами виник спір про розмір належних звільненому працівникові сум, згідно зі ст..117 КЗпП України, колегія суддів, враховуючи спірну суму, на яку позивач має право, частку, яку вона становила в заявлених вимогах, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком, вважає необхідним визначити розмір відшкодування за час затримки розрахунку в сумі 2000 грн.
Разом з тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виплата середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги та сплата витрат на лікування після звільнення працівника з підприємства чинним законодавством не передбачені.
Також колегія суддів вважає, що відсутні підстави для стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки нею не доведено, що діями відповідача по несплаті вихідної допомоги їй спричинено моральну шкоду, яка розуміється як моральна втрата, порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, необхідність для нього зусиль для організації свого життя, що спричинило погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточенням, інші негативні наслідки морального характеру.
На підставі викладеного, ст.ст.44,47,48,116,117,237№ КЗпП України, Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 № 13, керуючись ст.303, п.2,3 ст.307, п.1,4 ч.1 ст. 309, ст. 316 ЦПК України колегія суддів ,-
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_5, який діє від імені ОСОБА_6, задовольнити частково.
Рішення Комсомольського районного суду м.Херсона від 17 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з приватного підприємства «Балтійський продукт» на користь ОСОБА_6 вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_6 про стягнення з приватного підприємства «Балтійський продукт» вихідної допомоги в сумі 3219,00 грн., середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні в сумі 42920 грн. задовольнити частково.
Стягнути з приватного підприємства «Херсонтеплоенерго» на користь ОСОБА_6 вихідну допомогу в розмірі 1073,00 гривен, відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 2000 гривен. В задоволенні іншої частини цих позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий :
Судді: