ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_______________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2013 р. Справа № 914/437/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого-судді Хабіб М.І.

суддів Зварич О.В.

Якімець Г.Г.

при секретарі судового засідання Бараняк Н.Я.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Військової частини 2144, вих. № 41/2941 від 30.04.13р.

на рішення господарського суду Львівської області від 01.04.2013р.

у справі № 914/437/13-г

за позовом: Військової частини 2144 , м. Львів.

до відповідача: Річківської сільської ради, с. Річки, Жовківського району Львівської області

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Жовківська районна державна адміністрація, м. Жовква Львівської області

про визнання права власності на самочинно зведену будівлю

За участю представників:

позивача: не з'явився (належно повідомлений);

відповідача: не з'явився (належно повідомлений);

третьої особи: не з'явився (належно повідомлений).

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 01.04.2013 року у справі № 914/437/13-г (суддя Шпакович О.) відмовлено у задоволенні позову про визнання за Військовою частиною 2144 права власності на будівлю лазні площею 206,2 кв.м., яка розташована за адресою: с. Річки Жовківського району, вул. Прикордонна,2.

Присуджено до стягнення з Військової частини 2144 в доход Державного бюджету України судовий збір у сумі 5 260,00 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване положеннями ст. ст. 331, 376 ЦК України; ст. ст. 26, 28 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності»; ст. ст. 4-3, 4-7, 32, 33, 34, 36, 43, 44, 49, 75, 82 ГПК України. При прийнятті рішення місцевий суд виходив з того, що будівля лазні є самочинним будівництвом, оскільки будівництво спірного об'єкту нерухомості здійснено на земельній ділянці, яка не була відведена для будівництва, без проекту та дозволу на проведення будівельних робіт. Поряд з тим, місцевий суд дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування судом норми ч.3 ст. 376 ЦК та ч.2 (абз.2) ст.331 ЦК у зв'язку з тим, що позивачем не дотримано порядку, встановленого ч.5 ст.26 ЗУ „Про регулювання містобудівної діяльності", будівля не прийнята в експлуатацію, позивач не звертався щодо надання землі під самочинно зведену будівлю та про оформлення права власності на неї, тому позивачем не доведено порушення Річківською сільською радою його прав.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Військова частина 2144 подала апеляційну скаргу, вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задоволити повністю. Скаржник зазначає, зокрема, що всупереч вимогам п.4 ч.1 ст. 63 та п.3 ч.1 ст.57 ГПК України місцевий суд без наявності доказів про сплату судового збору відкрив провадження у справі та розглянув по суті позовні вимоги, що унеможливлює подальше звернення з аналогічним позовом до суду та залишає неузаконеною будівлю. Апелянт вважає, що оскільки будівля лазні збудована на земельній ділянці, яка перебуває у постійному користуванні позивача, то таке будівництво не порушує прав інших осіб, тому на підставі ч.5 ст.376 ЦК позов підлягав задоволенню. Однак, всупереч приписам названої статті місцевий суд відмовив в позові, не взявши до уваги лист Відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури №1505 від 04.10.2012р., в якому вказано про відсутність істотних порушень будівельних норм та правил при будівництві лазні, а також, що існуюче будівництво не суперечить суспільним інтересам та не порушує прав інших осіб. Крім того, скаржник вважає, що суду були надані докази будівництва позивачем спірного об'єкту, зокрема, технічна документація на будівлю лазні від 28.08.2012р., правовстановлюючі документи на земельну ділянку, названий лист Відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури №1505 від 04.10.2012р..

В судове засідання 25.06.2013р. сторони та третя особа явки повноважних представників не забезпечили, причини неявки суду не повідомили, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджено матеріалами справи, відповідно до розпорядження голови Жовківської районної державної адміністрації № 461 від 20.07.2004р., Військовій частині 2144 Державної прикордонної служби України надано у постійне користування земельну ділянку площею 7,3779 га на території Річківської сільської ради (прикордонна застава «Рава-Руська») (а.с. 35). Згідно з Державним актом на право постійного користування землею I-ЛВ № 001605 від 26.07.2004р., земельна ділянка площею 7,3779 га надана у постійне користування для обслуговування будівель і споруд військового містечка прикордонної застави «Рава-Руська» (а.с. 16).

Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно сер. САА № 553553 від 09.07.2004р. та витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 4104249 від 09.07.2004р. підтверджено, що за військовою частиною 2144 Державної прикордонної служби України зареєстроване право власності (форма власності - загальнодержавна) на комплекс будівель (всього 17 будівель), що знаходяться за адресою: Львівська область, Жовківський район, с.Річки, вул. Прикордонна,2 . В перелік будівель не входить будівля лазні. (а.с. 39,40).

Як вбачається з технічної документації, виконаної 27.08.2012р. Комунальним підприємством ЛОР „Червоноградське МБТІ", за вказаною адресою (с.Річки, вул. Прикордонна, 2). збудовано лазню загальною площею 206,2 кв.м (позн. №20, рік побудови - 2009, одноповерхова будівля з мансардою, стіни та перегородки - гіпсоблочні).

Згідно з листом Відділу регіонального розвитку, містобудування та архітектури №1505 від 04.10.2012р., відділом проведено на місці обстеження будівлі лазні та не виявлено істотного порушення будівельних норм та правил

Дослідивши обставини справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно положень ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Поняття самочинного будівництва, а також правові підстави та умови визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно визначені в статті 376 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною в регулюванні спірних правовідносин.

Відповідно до частини 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як вбачається з матеріалів справи, будівля лазні споруджена на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні позивача та надана йому для обслуговування будівель і споруд військового містечка прикордонної застави «Рава-Руська».

Затвердженого проекту будівництва, дозволу на проведення будівельних робіт суду не надано, а матеріали справи не містять.

Відтак, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про те, що будівництво лазні є самочинним.

В листі ВГС України від 01.01.2010р. «Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами» вказано, що для визнання права власності на самочинно збудований об'єкт суд також має встановити, що спірні споруди завершені будівництвом (введені в експлуатацію в установленому законом порядку), а також те, що земельна ділянка, яка не була відведена позивачу для цієї мети, надана йому в установленому порядку під уже збудований об'єкт.

Частиною 3.ст.376 ЦК встановлено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Як встановлено місцевим судом та не заперечується позивачем, що позивач не звертався до органу, уповноваженого розпоряджатися земельною ділянкою, про надання йому земельної ділянки під збудовану будівлю лазні.

Слід зазначити, що сільська рада не надавала позивачу земельну ділянку в постійне користування. Земельна ділянка була надана позивачеві в постійне користування розпорядженням голови Жовківської РДА від 20.07.2004р. № 461 на підставі ст.. 17 ЗК України.

В силу ст.17 ЗК України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності у межах, визначених цим Кодексом.

Згідно з частиною 5 ст.376 ЦК на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Разом з тим, частинами 1-3 ст.331 Цивільного Кодексу передбачено, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Відповідно до ч.4,5 ст. 26 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" від 17.02.2011р. №3038-VI право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об'єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів; реєстрація права власності на об'єкт містобудування.

Згідно із ст. 39 цього Закону прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що належать до I - III категорій складності, та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації, а об'єктів, що належать до IV і V категорій складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Доказів прийняття будівлі лазні в експлуатацію суду не подано, як і не подано доказів звернення позивача у встановленому порядку до відповідних органів щодо прийняття будівлі лазні в експлуатацію чи відмови у прийнятті.

За загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК).

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

З аналізу названих норм законодавства випливає, що власник (користувач) земельної ділянки, який самочинно збудував на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, нерухоме майно, вправі звернутися з позовом до суду про визнання за ним права власності на самочинне збудоване майно, а суд може визнати за ним право власності на таке нерухоме майно лише за певних умов, зокрема: за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно, з моменту завершення будівництва та прийняття об'єкта в експлуатацію, якщо це не порушує права інших осіб та якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Однак, як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивачем не надано доказів звернення позивача до відповідних органів щодо надання земельної ділянки під уже збудоване нерухоме майно, щодо введення об'єкта в експлуатацію, більш того, не надано жодних доказів, які б свідчили про оспорювання чи невизнання права власності на спірне майно з боку інших осіб, зокрема, відповідачем - Річківською сільською радою, оскільки він не звертався до неї з приводу права власності на будівлю лазні..

Отже, в силу ст. 392 ЦК за відсутності доказів оспорювання чи невизнання відповідачем права власності на спірне майно відсутні й підстави для визнання права власності на це майно, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем його права щодо самочинно збудованого майна.. Аналогічна правова позиція Верховного Суду України викладена в його постановах від 30.01.2012р. у справі № 6/313, від 06.02.2012р. у справах № 11/189, № 36/339, № 53/296, від 13.02.2012р. у справах № 11/188, № 13/479.

На підставі викладеного апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду про відсутність підстав для задоволення позову та вважає необґрунтованими доводи скаржника , а заявлений позов передчасним.

Відтак в задоволенні позовних вимог підставно та обґрунтовано відмовлено.

Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

В силу вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з ч.2 ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про відмову в позові та вважає, що скаржником не доведено наявності підстав для задоволення апеляційної скарги та для скасування рішення місцевого господарського суду.

При поданні апеляційної скарги скаржник сплатив судовий збір в сумі 5 260 грн. 00 коп. (квитанція № 9180.209.2 від 10.10.2012 р. на суму 5 260 грн. 00 коп.), в той час, як згідно із ч.2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" мав бути сплачений судовий збір в розмірі 1% від вартості майна, але не менше 0,75 розміру мінімальної заробітної плати і не більше 30 розмірів мінімальних заробітних плат.

Відповідно до висновку від 03.10.12р. (а.с.25) вартість спірного майна становить 263 000,00 грн., тому судовий збір підлягав до сплати в сумі 2 630 грн. 00 коп.

Отже, сплачений в більшому розмірі судовий збір на суму 2 630, 00 грн. (5260,00- 2630,00) підлягає поверненню скаржникові на підставі п. 1 частини 1 ст. 7 ЗУ «Про судовий збір», решта судового збору покладається на скаржника.

Керуючись ст. ст. 49, 91, 99, 101, 103, 105 ГПК України, ст. 7 Закону України "Про судовий збір", Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 01.04.2013 року у справі № 914/437/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Повернути Військовій частині 2144, ідентифікаційний код 14321653, місцезнаходження: 79010, Львівська область, м. Львів, вул. Личаківська, 74, з Державного бюджету України - 2 630 грн. 00 коп. зайво сплаченого судового збору.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Справу повернути до місцевого господарського суду.

Постанова підписана 01.07.2013р.

Головуючий-суддя Хабіб М.І.

суддя Зварич О.В.

суддя Якімець Г.Г.