Справа №295/535/13- ц

Категорія 38

2/295/1226/13

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.06.2013 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира у складі: головуючого – судді Кузнєцова Д.В., при секретарі Чайківській Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності та честі та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою, у якій просив зобов’язати відповідача ОСОБА_2 спростувати перед його дружиною поширені відповідачем недостовірні відомості щодо його подружньої зради, спростувати усю недостовірну інформацію, яка ганьбить його ім’я, стягнути з ОСОБА_2 завдану моральну шкоду розмірі 10 000 гривень.

На обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідач останні 4 роки попрікає його судимістю, розповсюджує плітки щодо подружньої зради із соціальним працівником, яка допомагає дружині позивача – ОСОБА_3, намагалась сфабрикувати порушення кримінальної справи відносно позивача у зв’язку із нібито завданням тілесних ушкоджень ОСОБА_1 відповідачу, перешкоджає користуватись земельною ділянкою та погребом. Додав, що 21.07.2011 року він отримав тілесних ушкоджень, завданих відповідачем палицею, факт нанесення яких підтверджується відеозаписом, зробленим позивачем. Щодо моральної шкоди зазначив, що вона полягає у порушенні сну, працездатності, відчутті страху та приниження тощо. В обґрунтування заявленої суми вимог, пов’язаних із відшкодуванням моральної шкоди, зазначив, що чеки не зберіг однак включає в дану суму витрати на бензин та ліки, чек на послуги земельної комісії в розмірі 500 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали з підстав, зазначених у позовній заяві. ОСОБА_1 зазначив, що просить зобов’язати відповідача спростувати усю недостовірну інформацію що ганьбить ім’я позивача та вибачитись перед останнім, а також його дружиною або в судовому засіданні або по його закінченню.

Відповідач ОСОБА_2, позовні вимоги не визнала і пояснила, що жодних пліток щодо подружньої зради позивача не розповсюджує, судимим та злочинцем позивача не називає, проте підтверджує, що останні 4 роки з ОСОБА_1 не розмовляє.

Представник відповідача додав, що позивач в позовній заяві не зазначив жодного доказу щодо розповсюдження ОСОБА_2 чуток стосовно подружньої зради позивача, а про судимість останнього знають всі сусіди, позивач не довів причинного зв’язку між діями відповідача і завданою йому шкодою, а також не надав розрахунку моральної шкоди, у зв’язку із чим позов є необґрунтованим та безпідставним.

Допитаний в судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_4 пояснила, що чула від людей, які їхали в автобусі з відповідачем по справі в минулому році чутки про судимість позивача. Так само і про зраду позивача теж чула від людей у лікарні проте хто розповсюджував ці чутки їй не відомо. Підставою позову вважає стало намагання розподілити майно між сестрами, одна з яких зокрема є відповідачем по справі, інша – дружиною позивача, та братом.

Допитана зі сторони позивача свідок ОСОБА_3 пояснила, що з 2009 року не розмовляє із своєю сестрою яка є відповідачем по справі із-за спорів щодо земельної ділянки. Чула від відповідача погрози в адрес ОСОБА_1 щодо намагання «запроторити» його до в’язниці, неодноразово була свідком нецензурної лайки в адрес ОСОБА_1 з боку ОСОБА_2 Додала, що хоч свідком подій 21.07.2011 року не була, але від друзів постійно дізнавалась як ОСОБА_2 обливає її чоловіка брудом, проклинає його та обзиває принижуючими словами, не допускає її та чоловіка до погребу та городу, заблокувала проїзд до земельної ділянки, забрала всю консервацію з погребу, що призвело до суттєвих додаткових витрат на продукти харчування.

Допитані свідки з боку відповідача ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 зазначили, що про жодні протиправні дії з блоку відповідача по справі по відношенню до ОСОБА_1, які принижували б честь і гідність останнього їм не відомо, більше того свідки ОСОБА_11, ОСОБА_10 та ОСОБА_5 зазначили, що до них надходила інформація про те, що позивач ОСОБА_1 сам завдавав тілесних ушкоджень відповідачу.

Допитаний в судовому засіданні свідок зі сторони позивача ОСОБА_12 пояснив, що 21.07.2011 року приїхав до позивача за його запрошенням та побачив як відповідач нанесла 2-3 удари палицею по ОСОБА_1 Після того на подвір’я він вирішив не заходити, поїхав по власних справах, безпосереднім свідком того чим закінчилась сварка між сторонами він не був.

Свідок ОСОБА_13 пояснила, що чула один раз влітку 2011 року образи з боку відповідача по справі в адрес ОСОБА_1, які полягали в словах: «Що цей уголовник буде мені вказувати…». Додала, що про судимість позивача їй розповіла безпосередньо його дружина – ОСОБА_3

Свідок ОСОБА_14, який є сусідом сторін по справі пояснив, що декілька раз чув як ОСОБА_2 обзивала позивача непристойними словами, однак в той час знаходився на території власного будинку. Від дружини позивача по справі дізнався, що причиною конфлікту стало те, що ОСОБА_3 прописала свого чоловіка, позивача по справі, у будинку по пров. 1-Дачному, 9 в м. Житомирі.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, з урахуванням меж заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатись до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений строк. У випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевірити таку інформацію та надати відповідь, проте в ході перевірки така інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина сама по собі не може бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції, а не поширення недостовірної інформації.

Згідно ч.4 ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Статтею 68 Конституції 1996 року закріплений обов’язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

У відповідності із положеннями ч.1, 4 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Згідно п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч.3 ст.277 ЦК України негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації. Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

У відповідності із положеннями ст.277 ЦК України, ст.10 ЦПК України та постановою Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Судом встановлено, що сторони по справі проживають в одному будинку, розташованому за адресою: м. Житомир, пров. 1-й Дачний, 9. Окрім цього сторони також визнають, що з 2009 року не підтримують добросусідських відносин і майже не спілкуються один із одним.

Судом приймається до уваги ті обставини, що показами жодного із свідків, які виступали на стороні позивача, не був доведений факт поширення недостовірної інформації, яка є предметом судового розгляду та має відношення до даної справи.

Зокрема, свідки ОСОБА_4, ОСОБА_12 та ОСОБА_14 так і не змогли пояснити суду, яку саме недостовірну інформацію поширює відносно позивача ОСОБА_2

Свідками ОСОБА_3 та ОСОБА_13 були дані покази з яких вбачається проголошення відповідачем окремих фраз в образливій формі стосовно ОСОБА_1, однак даними показами не доведено факт розповсюдження такої інформації, тобто не встановлено в чому саме полягала ця негативна інформація, до кого була доведена і яку саме шкоду спричинила позивачу по справі.

Окрім цього, майже всі висвітлені в показах свідків з боку позивача обставини, а саме щодо подружньої зради та судимості, були вже предметом розгляду в іншій справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, рішення по якій міститься в матеріалах справи. Рішенням по даній справі вже було визнано інформацію про те, що ОСОБА_1 являється злочинцем, поширену ОСОБА_2, недостовірною. Окрім цього предметом розгляду даної справи було також визнання дій відповідачів, зокрема ОСОБА_2, неправомірними щодо розголошення особистої інформації про статеве життя її чоловіка з будь-якими жінками.

Також суд бере до уваги той факт, що позивач по справі фактично не зазначив, яка сама недостовірна інформація була поширена відносно нього відповідачем по справі, у якій спосіб, кому і коли була повідомлена, а також не зазначив способу захисту, в який позивач бажає захистити своє порушене право. Позивач лише вказав у прохальній частині своєї позовної заяви, що просить суд зобов’язати ОСОБА_2 спростувати усю недостовірну інформацію, яка ганьбить його ім’я.

Суд відхиляє вимогу позивача, яка була заявлена ним в судовому засіданні щодо такого способу захисту права як вибачення оскільки п.26 постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» передбачено, що суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК України.

Згідно ч.1 ст.1166 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала.

Відповідно до положень п.3, 4 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 вказаної вище постанови передбачено Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» встановлено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При цьому розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Згідно ст.10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди у зв’язку із не доведенням позивачем в чому саме полягала заподіяна йому моральна шкода, якими саме неправомірними діями відповідача вона була заподіяна, наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Окрім цього, позивач не зміг довести суду з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Керуючись ст. 32, 40 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 277, 1167 ЦК України, постановою Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст.ст. 10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

На рішення може бути подано апеляційну скаргу до Апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

          Суддя