ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
|
21.10.08 |
Справа №2а-2690/08/3 |
15:10 м. Сімферополь
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого -судді Шкляр Т.О. , за участю секретаря судового засідання Сисоєвої С. А.,
За участю представників сторін:
Від позивача -не з'явився
Від відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів:
1) Головного управління Пенсійного фонду України в АР Крим
2) Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ АРК
про зобов`язання до нарахування недоплаченної щомісячної державної соціальної допомоги в сумі 2733,30 грн
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративногосуду АР Крим із адміністративним позовом до Головного управління ПФУ в АР Крим, Управління ПФУ в м. Армянськ АРК та просить зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в АР Крим нарахувати недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2007 роки в сумі 2733,30 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни" від 18.11.2004 р. № 2195-IV і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на статтю 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни", позивач зазначив, що він має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Окрім того просив відновити строк для звернення до суду.
УПФУ в м. Армянськ проти позову заперечив, зазначаючи, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений п. 1) ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” застосовується виключно для визначення розміру пенсій, які призначені згідно з цим Законом; ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не передбачений орган, порядок та за рахунок яких коштів здійснюється сплата щомісячної державної соціальної допомоги; в закон зміни не були внесені; позивач пропустив строк для звернення в суд, який встановлений ст. 99 КАС України.
ГУ ПФУ в АР Крим проти позовних вимог заперечує та вважає, що є неналежним відповідачем по справі.
Сторони явку представників у судове засідання не забезпечили. Про час, дату та місце розгляду справи були сповіщені належним чином рекомендованою кореспонденцією.
Справа розглядається у відсутність відповідачів -ГУ ПФУ в АР Крим та Управління ПФУ в м. Армянськ відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України, а також у відсутність позивача відповідно до заявленого ним клопотання.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративногосудочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження. Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. Розділу 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 27.06.2002, № 11-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.03.2008 року за № 208/14899, головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі утворюють систему органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Отже, відповідачі у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органом виконавчої влади та суб'єктом владних повноважень, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідачів, які являються суб'єктами владних повноважень, здійснити нарахування щомісячної державної соціальної допомоги, суд зобов'язаний встановити чи діяли відповідачі на підставі закону, чи являються їх дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Позивач народився ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Згідно із статтею 1 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни". Відповідачі не заперечують того факту, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Виходячи із того, що позивач є дитиною війни в розумінні Закону України "Про соціальний захист дітей війни", на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України "Про соціальний захист дітей війни", в тому числі й право на підвищення пенсії на 30 % мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.
Відповідно до п. 17 ст. 77 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” від 20.12.2005р. № 3235-IV "Про Державний бюджет України на 2006 рік" зупинена на 2006 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Законом України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року № 3367-ІV п. 17 ст. 77 Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік" виключений, тобто дія статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на 2006 рік поновлена. Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” від 19.01.2006 року № 3367-ІV набув чинності 02.04.2006р.
Отже, в 2006 році ніяких перешкод для нарахування щомісячної державної соціальної допомоги в розмірах, передбачених, статтею 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" не існувало.
Згідно ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489-V у 2007 році були внесені зміни, згідно яким підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.
Відповідно до п. 12 ст. 71 цього Закону від 19.12.2006р. № 489-V зупинена на 2007 рік дія ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни".
Положення ст. 111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік" від 19.12.2006р. № 489-V, а також зупинення дії статті 6 на 2007рік, передбачене п. 12 ст. 71 Закону України від 19.12.2006р. № 489-V визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Згідно з п. 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 положення п. 12 статті 71, а також ст.111 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 09.07.2007р.
Але, згідно з п. 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 рішення Конституційного Суду України у цій справі має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.
Згідно з п. 3.1. Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 зупинення дії законів є способом тимчасового припинення їх дії в часі та/або за колом осіб і має здійснюватися відповідно до вимог Конституції України. Отже, у такому випадку законом про Державний бюджет України припиняється на певний строк правове регулювання відносин у сфері соціального захисту, зупиняється дія механізму реалізації конституційних соціально-економічних прав громадян, що призводить до обмеження права на соціальний захист. Внаслідок зупинення на певний час дії чинних законів України, якими встановлено пільги, компенсації чи інші форми соціальних гарантій, відбувається фактичне зниження життєвого рівня громадян, який не може бути нижчим від встановленого законом прожиткового мінімуму (частина третя статті 46 Конституції України), та порушується гарантоване у статті 48 Конституції України право кожного на достатній життєвий рівень. Відповідно до частини третьої статті 22, статті 64 Конституції України право громадян на соціальний захист, інші соціально-економічні права можуть бути обмежені, у тому числі зупиненням дії законів (їх окремих положень), лише в умовах воєнного або надзвичайного стану на певний строк.
Вказана позиція є преюдиціальною в силу згідно з п. 5 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007.
Більш того, оскільки Закон України “Про Державний бюджет” приймається на весь рік, відповідно й ст. 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” зупиняє дію ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" на весь рік, та з огляду на то, що рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 розповсюджує свою дію на весь 2007 рік, надбавка, передбачена ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" у 2007році, підлягає виплаті за весь 2007 рік, а не за період з 09 липня 2007р. до 31 грудня 2007р.
Крім цього, Законом України від 28.12.2007 № 107-VI "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" текст статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" був викладений в такій редакції: "Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту") до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни”.
Вказані зміни, внесені підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України від 28.12.2007 р. N 107-VI, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
Таким чином, ст. 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" діє у редакції, згідно з якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до частини 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 р. № 1058-ІV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Статтею 2 Закону України “Про прожитковий мінімум” визначено, що прожитковий мінімум застосовується, зокрема, для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України, формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.
При цьому, враховуючі положення ч. 1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, суд вважає за можливе застосувати для визначення розміру місячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду не суперечить вимогам ч. 3 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Зазначене спростовує твердження відповідача щодо того, що для соціальної допомоги дітям війни, яка виплачується до пенсії, слід використовувати мінімальну пенсії в розмірі 19,91 грн., встановлену для нарахування соціальних надбавок Постановою Кабінету Міністрів України №1 від 03.01.2002р. “Про підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету”.
Відповідно до п. 4 ч.1 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V “Про Державний бюджет на 2007 рік” затверджено на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 406 гривень, з 1 жовтня - 411 гривень.
Відповідно до ч. 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V “Про Державний бюджет на 2007 рік” для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 1 квітня та з 1 жовтня 2007 року застосовується прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, визначений абзацом п'ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток. Відповідно розмір мінімальної пенсії за віком становив з 01.04.2007р. по 30.09.2007р. 410,06грн.; з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. -415,11грн.
Таким чином, розрахунок щомісячної державної соціальної допомоги дітям війни буде становить:
з січня по березень 2007р. -380грн. х30%:100%=114грн.;
з квітня по вересень 2007р. -410,06грн. х30%:100%= 123,02грн.;
з жовтня по грудень 2007р. -415,11грн.х30%:100=124,53грн.
щомісячно.
Позивачем за 2006 та 2007 роки щомісячна державна соціальна допомога дітям війни не отримувалась, що не заперечував представник відповідача.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.
Відповідно до статті 7 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України, а не за рахунок бюджету Пенсійного фонду України. За умови відсутності у державному бюджеті коштів на виплату щомісячних надбавок дітям війни це створює ситуацію правової невизначеності стосовно джерела коштів, з яких має виплачуватися зазначена надбавка. Однак, в той же час, на думку суду, це не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань судом не приймається до уваги. Так, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Відносини, що склалися між позивачем та відповідачем є публічно-правовими відносинами, виходячи із змісту статті 3 та пункту 2 частини 1 статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року N 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.
Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.
Враховуючи те, що позивач є дитиною війни, він наділений державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.
Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.
Тобто, між позивачем і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.
Відповідно до ч. 3 ст. 46 Конституції України пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.
Суд не може визнати обґрунтованими доводи представника відповідача - Управління ПФУ в м. Армянськ, що він не є належним відповідачем по справі.
За преамбулою Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов'язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з підпунктом 6 пункту 2.2. розділу 2 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року № 8-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 13.03.2008 року № 209/14900 саме на територіальні управління Пенсійного фонду України в районах, містах, в районах в містах покладені обов'язки щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії.
Крім того, головним розпорядником коштів для виплати до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, передбаченої статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, є Пенсійний фонд України (у 2006 році -бюджетна програма КПКВ 6481030 “Відшкодування на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам і державної соціальної допомоги на догляд”, у 2007 році -бюджетна програма КПКВ 3508100 “Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами”, у 2008 році -бюджетна програма КПКВ 3513020 “Дотація Пенсійному фонду України на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами”).
Таким чином, суд приходить до висновку, що належним відповідачем по справі, який зобов'язаний відповідно до ст. 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, ст. 58 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" здійснювати нарахування та виплату щомісячної державної соціальної допомоги позивачу є Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Разом з тим, відповідач не надав суду достатніх беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності своєї бездіяльності.
Відповідно до частини 2 статті 11 суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб. Приймаючи до уваги, що позивач пред'явив позов без урахування ч. 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V “Про Державний бюджет на 2007 рік”, а також не просив виплатити щомісячну державну соціальну допомогу як дитині війни, суд вважає можливим в цій частини вийти за межи позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав та інтересів сторін по справі, та зобов'язати належного відповідача здійснити нарахування та виплату недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги позивачу з урахуванням ч. 3 статті 62 Закону України від 19.12.2006 р. N 489-V “Про Державний бюджет на 2007 рік”.
Судом враховано, що вихід за межи позовних вимог в такий спосіб також не суперечить правилу, зазначеному частиною 3 статті 52 КАС України, та не порушує принципи змагальності та дизпозітівності в адміністративному процесі, а застосовуються виключно з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими. Але суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст.99 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно ч.1 ст.100 КАС України пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
Як встановлено судом, пункт 17 статті 77 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік” був виключений на підставі Закону України від 19.01.2006 року №3367-ІV “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.
Зазначений Закон набрав чинності через 10 днів з дня опублікування, яке відбулося в Офіційному віснику України, 2006 № 10 22.03.2006 року, а в Відомостях Верховної Ради України, 2006, № 19-20 19.05.2006 року. Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його права на нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 рік порушені не пізніше 29.05.2006 року, навіть якщо суд врахує більш пізнішу дату оприлюднення Закону. Таким чином, позивач пропустив річний строк звернення до суду у частині вимог про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік. Поважності причин пропуску строку суду не надав. Відповідач подав клопотання про застосування строку звернення до адміністративного суду.
Таким чином, згідно з ч. 1 ст. 100 КАС України у частині нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2006 рік треба відмовити, у зв'язку з пропуском строку на звернення до суду.
Строк звернення до суду у частині вимог про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2007 рік позивачем пропущений частково, оскільки Рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. N 6-рп/2007 було офіційно опубліковано 27.07.2007р., позивач звернувся до суду 05.09.2008р. (дата штемпеля органу поштового зв'язку на конверті з адміністративним позовом, який надійшов до Окружного адміністративного суду АР Крим), тобто період, на якій не поширюється річний строк, встановлений ст. 99 КАС України починає свій перебіг з 08.09.2008р. та закінчується 31.12.2007р., оскільки заявлені позивачем вимоги щодо нарахування на його користь недоплаченої їй як дитині війни щомісячної державної соціальної допомоги охоплюють 2006-2007 роки.
Отже, в частині вимог про нарахування недоплаченої щомісячної соціальної допомоги за 2007 рік позов підлягає частковому задоволенню в частині заявлених позовних вимог з вересня 2007р.
Вступна та резолютивна частини постанови були оголошені у судовому засіданні 21.10.2008р. Повний текст постанови виготовлений та підписаний 27.10.2008р.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в м. Армянськ здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 року народження, яка мешкає в АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, щомісячну державну соціальну допомогу за 2007 рік як дитині війни у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період з 01.09.2007р. по 30.09.2007р. у розмірі 123,02 грн., за період з 01.10.2007р. по 31.12.2007р. - у розмірі 124,53грн. - щомісячно.
3. В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
4. В задоволенні клопотання про поновлення пропущений строків для звернення до суду відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня складення у повному обсязі у разі неподання заяви про апеляційне оскарження (апеляційної скарги).
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження апеляційна скарга не подана, постанова набуває законної сили через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Протягом 10 днів з дня складення постанови у повному обсязі через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим до Севастопольського адміністративного апеляційного суду може бути подана заява про апеляційне оскарження, після подачі якої протягом 20 днів може бути подана апеляційна скарга.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження (10 днів).
Суддя Окружного
адміністративного суду
Автономної Республіки Крим Шкляр Т.О.