донецький апеляційний господарський суд
Постанова
Іменем України
28.11.2006 р. справа №31/183пд
Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого: | Калантай М.В. |
Суддів | Волкова Р.В. |
Старовойтової Г.Я. |
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку |
на рішення господарського суду | Донецької області |
від | 20.09.2006 року |
у справі | 31/183пд |
за позовом | Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку |
до до | Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк |
про | Визнання недійсним господарського зобов’язання та стягнення з другого відповідача на користь першого відповідача дизельного палива на суму 3596,40 грн. у кількості 2220 л, а з першого відповідача на користь держави 2220 л бензину на загальну суму 3596,40 грн. |
за участю представників сторін : |
від позивача : | Перешивайло О.О. –дов. від 28.11.06. |
від відповідача: | Чмелевська М.О. –дов. від 02.08.06. |
від відповідача: |
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.09.2006 року у справі №31/183пд (суддя Ушенко Л.В.) відмовлено у задоволенні позову Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку до Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк та Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк про визнання господарського зобов’язання по усній угоді, укладеній між Приватним підприємством “Вектор” м. Донецьк та Донецькою залізницею в особі Шляхових майстерень станції “Ступки” від 01.08.2003 року на суму 3596,40 грн. та стягнення з Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк на користь Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк дизельного палива на суму 3596,40 грн. у кількості 2220 л, а з Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк на користь держави 2220 л бензину на загальну суму 3596,40 грн.
Рішення суду мотивоване недоведеністю позивачем умислу, суперечного інтересам держави, в діях Приватного підприємства “Вектор” при укладанні і виконанні спірної угоди.
Позивач, Спеціалізована державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку (далі СДПІ), не погоджуючись з рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою про його скасування, так як вважає, що судом при винесенні рішення були неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи та порушені норми матеріального права. Просить прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. В своїй апеляційній скарзі заявник вказує, що умисел другого відповідача на здійснення господарських операцій за усним договором з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства полягає у відсутності наміру суб’єкта господарювання за результатами цих операцій сплатити до Державного бюджету відповідні суми податків.
Відповідач, Державне підприємство “Донецька залізниця” м. Донецьк, проти апеляційної скарги заперечує, вважає рішення законним та обґрунтованим, а доводи, які викладені у скарзі такими, що не можуть бути підставами для скасування рішення .
Відповідач, Приватне підприємство “Вектор” м. Донецьк, наданим йому правом не скористався, представника у судове засідання не направив відзив не надав.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши доводи представників сторін, судова колегія встановила наступне.
Донецька залізниця в особі Шляхових майстерень на станції “Ступки” служби будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд звернулась 01.08.2003 року до Приватного підприємства “Вектор” з листом (арк.59), в якому містилась пропозиція щодо укладання товарообмінної операції, а саме здійснити обмін дизельного палива у сумі 3596,40 грн. на бензин на таку ж суму.
В цей же день Шляхові майстерні на станції “Ступки” Донецької залізниці передали ПП “Вектор” дизпаливо в кількості 2220 л по ціні 1,36 грн. за літр на загальну суму 3596,46 грн. (з ПДВ), що підтверджується вимогою №62 від 01.08.2003 року (арк.58), рахунком №518 від 01.08.2003 року (арк.59) на суму 3596,40 грн., довіреністю ПП “Вектор” на ім’я Кондратьєва С.Ф. для отримання дизпалива (арк. 58), а ПП “Вектор” по накладній №160 від 01.08.2003 року (арк. 60) відпустило залізниці бензин А-80 в кількості 2220 л по ціні 1,35 грн. за літр на загальну у суму 3596,40 грн. в рахунок оплати за отримане дизпаливо від Донецької залізниці в особі Шляхових майстерень на станції “Ступки”.
Таким чином сторони виконали свої зобов’язання по даній угоді шляхом здійснення зустрічних поставок товару.
Позивач звернувся з позовом до Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк та Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк про визнання угоди недійсною на суму 26394,84 грн. та стягнення з Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк на користь Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк дизельного палива на суму 26394,84 грн. у кількості 15910 л, а з Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк на користь держави 15910 л бензину на загальну суму 26394,84 грн.
20.09.2006 року податковий орган остаточно визначився з позовними вимогами та надав уточнення до позовної заяви (вх.№0241/35556), у якому змінив предмет позову і просив господарський суд визнати недійсним господарське зобов’язання, укладене та виконане 01.08.2003 року між відповідачами та стягнути з Приватного підприємства “Вектор” м. Донецьк на користь Державного підприємства “Донецька залізниця” м.Донецьк дизельного палива на суму 3596,40 грн. у кількості 2220 л, а з Державного підприємства “Донецька залізниця” м. Донецьк на користь держави 2220 л бензину на загальну суму 3596,40 грн.
СДПІ вважає, що зобов’язання по даній угоді є господарським зобов’язанням в розумінні статті 207 Господарського кодексу України і просить визнати їх недійсними на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР (1963 р.) та застосувати правові наслідки визнання господарського зобов’язання недійсним, передбачені статтею 208 Господарського України.
При цьому позивач вважає, що при виконанні господарського зобов’язання по даній товарообмінній угоді ПП “Вектор” мало мету, суперечну інтересам держави, направлену на ухилення від оподаткування.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.
Шляхові майстерні на станції “Ступки” є структурним підрозділом ДП “Донецька залізниця” без права юридичної особи, не є самостійним платником податку на прибуток та ПДВ, оскільки платником зазначених податків є ДП “Донецька залізниця”, як юридична особа, яка сплачує податки в централізованому порядку.
Право керівника Шляхових майстерень на станції “Ступки” укладати від імені ДП “Донецька залізниця” угоди закріплено в довіреності від 18.02.2003 року №71-01/518 (арк.140).
Приватне підприємство “Вектор” м. Донецьк зареєстровано в ЄДРПОУ як юридична особа 09.09.1999 року на підставі статуту, зареєстрованого рішенням Виконкому Ворошиловської районної ради м. Донецька №364/2 від 09.09.1999 року, реєстраційний номер 4050, перебував на обліку як платник податків у ДПІ Ворошиловського району м. Донецька.
Рішенням господарського суду Донецької області від 19.12.2000 року (арк.45) у справі №4/93а скасовано державну реєстрацію ПП “Вектор” м. Донецьк в зв’язку з тим, що дане підприємство не знаходилось за юридичною адресою зазначеною в статуті, про зміну свого місцезнаходження органу держреєстрації не повідомило в установленому порядку та строки і не подавало податкову звітність до податкового органу з 01.11.1999 року.
На підставі даного рішення господарського суду, ПП “Вектор” було знято з податкового обліку в ДПІ Ворошиловського району м. Донецька 29.12.2002 року і анульовано його свідоцтво платника податку на додану вартість згідно з актом б/н від 04.07.2001 року.
Як встановлено в ході судового слідства, на момент укладення спірної угоди від 01.08.2003 року та на день розгляду справи ПП “Вектор” не виключено з ЄДРПОУ, отже є правоздатною юридичною особою.
Наявність умислу у другого відповідача, суперечного інтересам держави та суспільства при виконанні спірної угоди податковий орган обґрунтовує рішенням господарського суду Донецької області від 19.12.2000 року у справі №4/93а, яким скасована державна реєстрація ПП “Вектор”. На його думку факти, вставлені даним рішенням свідчать про протиправну підприємницьку діяльність даного підприємства і наявність у нього мети на ухилення від оподаткування, при здійснені господарської діяльності.
Суд апеляційної інстанції вважає, що господарський суд правомірно не погодився з таким твердженням позивача з огляду на наступне.
Сам по собі факт скасування державної реєстрації юридичної особи як суб’єкта підприємницької діяльності з підстав неподання звітності протягом більш 1 року та неповідомлення реєструючого органу про зміну юридичної адреси не свідчить про наявність умислу у такої юридичної особи на здійснення противоправної господарської діяльності і ухилення від оподаткування у результаті такої діяльності, у тому числі при укладанні і виконанні угоди по взаємній поставці товарів, що мало місце між відповідачами 01.08.2003 року.
За результатами здійснення даної угоди у відповідачів не виникло зобов’язань по сплаті податків, оскільки взаємна поставка товарів є збалансованою господарською операцією в розумінні податкового обліку.
Ініціатором укладання такої угоди була Донецька залізниця в особі Шляхових майстерень станції “Ступки” у якої, за висновком позивача, був відсутній умисел, суперечний інтересам держави.
Інших доказів, крім зазначеного рішення суду, податковим органом в обґрунтування своїх доводів не наведено.
Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що другий відповідач був належним чином повідомлений про зняття його з обліку в ДПІ Ворошиловського району м. Донецька як платника податків і про примусове виключення його з реєстру платників ПДВ.
Судова колегія погоджується із твердженням господарського суду про те, що в рішенні господарського суду від 19.12.2000 року №4/93а не встановлювались причини, за якими підприємство не подавало податкової звітності і не знаходилось за юридичною адресою, зазначеною у статуті, оскільки, рішення суду про скасування держреєстрації прийняте у відсутності ПП “Вектор”, за наявними матеріалами. Будучи примусово виключеним із реєстру платників ПДВ у 2001 році, ПП “Вектор” в 2003 році не було платником ПДВ і не мало обов’язку декларувати свої зобов’язання з цього податку.
Заявник апеляційної скарги наполягає на тому, що господарське зобов’язання, яке виникло за усною угодою, укладеною і виконаною 01.08.2003 року однією із сторін –ПП „Вектор” з метою суперечною інтересам держави. При цьому, позивач як на правову підставу щодо визнання господарського зобов’язання недійсним, посилається на статтю 49 Цивільного кодексу УРСР (1963р), чинного на момент укладання угоди, але який втратив чинність з 01.01.2004 року.
Відповідно до вказаної статті Цивільного кодексу УРСР (1963р) якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Угода за нормами статті 41 цього ж кодексу –це дії громадян та юридичних осіб, направлені на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.
Як вбачається із матеріалів справи позивач не заявляв вимоги про визнання недійсною спірної угоди на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР (1963р.), а просив визнати на цій підставі недійсним господарські зобов’язання за даною угодою.
Господарський кодекс України набрав чинності з 01.01.2004 року, статтею 173 якого передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно дочастини1 статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Частиною 1 статті 208 цього ж Кодексу встановлено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
У відповідності до пункту 4 Прикінцевих положень Господарського кодексу України, даний кодекс застосовується до господарських відносин, які виникли після набрання чинності його положеннями відповідно до цього розділу.
А відтак, правові наслідки визнання господарських зобов’язань, передбачені статтею 208 ГК України не можуть застосовуватись до цивільних правовідносин, що виникли і припинились виконанням в 2003 році.
Таким чином, вищенаведене спростовує доводи, вказані заявником в апеляційній скарзі.
З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно відмовлено у задоволенні позову.
Приймаючи до уваги зазначене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення господарського суду Донецької області відповідає діючому законодавству та фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких надана апеляційна скарга не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку на рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2006 року у справі №31/183пд залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 20.09.2006 року у справі №31/183пд залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд.
Головуючий Калантай М.В.
Судді: Волков Р.В.
Старовойтова Г.Я.
Надруковано 7 примірників:
1 –у справу
3 –сторонам у справі
2 –ДАГС
1 –ГС Донецької області