ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09.11.2006 Справа № А34/148-06
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів головуючого судді: Герасименко І.М. (доповідач),
суддів: Ясир Л.О., Пруднікова В.В.;
при секретарі: Клименко Ю.І.
за участю представників сторін:
представник відповідача Кривенко В.Г.,
представник позивача у судове засідання не з’явився, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика “Рейнфорд”, м. Дніпропетровськ
на постанову господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.06р.
у справі № А34/148-06
за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ
до товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика “Рейнфорд”,
м. Дніпропетровськ
про стягнення 67 709 грн. 88 коп.
В С Т А Н О В И В:
30.05.06 р. Дніпропетровське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика “Рейнфорд”, м. Дніпропетровськ про стягнення 67 709 грн. 88 коп. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, в порушення Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” не виконав норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, тому на підставі ст.20 даного закону зобов’язаний сплатити штрафні санкції.
Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.2006р.(суддя –доповідач Примак С.А.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 67 709 грн. 88 коп.- адміністративно-фінансової санкції. Постанова мотивоване тим, що в 2005 р. відповідач не прийняв належних заходів відповідно до вимог закону, щодо дотримання нормативу з працевлаштування інвалідів.
Відповідач не погодився з постановою суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову господарського суду від 28.07.06 р. Вказує, що неодноразово інформував Центр зайнятості і Управління труда і соціального захисту населення Індустріального району про вільні робочі місця на підприємстві, на яких може бути використана праця інвалідів, що надавало можливість направлення цими органами інвалідів до товариства для працевлаштування.
В судовому засіданні Дніпропетровського апеляційного господарського суду, 02.11.2006 р. , 09.11.2006 р. представник відповідача підтримав свою апеляційну скаргу, представник позивача в судове засідання не з’явився про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином. По справі оголошувалась перерва до 09.11.2006 р.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи , в тому числі-оригінали доказів ,за клопотанням відповідача, наданих ним шляхом надсилання поштою, та аналізуючи докази по справі, в їх сукупності, Дніпропетровський апеляційний господарський суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року № 875-12, для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної численності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік –в кількості одного робочого місця.
Відповідно до частини першої статті 20 вказаного Закону, підприємства (об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
“Положенням про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів” (далі - Положення), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. N 314, визначено, що робоче місце інваліда - це окреме робоче місце або ділянка виробничої площі на підприємстві (об'єднанні), в установі та організації незалежно від форм власності та господарювання, де створено необхідні умови для праці інваліда (пункт 1); робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (пункт 3); підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт 5).
Частиною першою статті 18 Закону N 875 і пунктом 10 Положення передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється органами Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Крім того, пунктом 14 Положення встановлено, що підприємства: у межах доведеного нормативу створюють за власні кошти робочі місця для працевлаштування інвалідів; щорічно до 1 лютого року, що настає за звітним, подають відділенням Фонду соціального захисту інвалідів відомості про середню річну заробітну плату на підприємстві, середньооблікову чисельність штатних працівників облікового складу та про кількість працюючих інвалідів; інформують державну службу зайнятості та місцеві органи соціального захисту населення про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватися праця інвалідів.
Отже, законодавство України обов'язок з безпосереднього працевлаштування інвалідів поклало на органи Міністерства праці України, Міністерства соціального захисту населення України, місцеві ради, громадські організації інвалідів, але цьому мають
передувати певні дії підприємств (об'єднань), установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів, в тому числі - з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Зокрема, наказом Державного комітету статистики України від 06.07.98 N 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.98 за N 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами N 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках" і N 4-ПН "Звіт про вивільнення працівників", відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у між звітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр "14").
З даних, наведених відповідачем у “Звіті про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік” становить:
- середньооблікова чисельність штатних працівників на підприємстві –772 ос.
- середньооблікова чисельність інвалідів –штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідно до чотирьох-відсоткового нормативу –31 ос.
- за даними розділу 1 звіту на підприємстві відповідача у 2005 р. працювало –19 інв.
- сума штрафних санкцій за звітом –67709 грн. 88 коп.
сплачено адміністративно господарських санкцій –0.00 грн.
Відповідно до копій звітів форми №3-ПН (а.с. 18-29) відповідач інформував Центр зайнятості Індустріального району: 28.07.2005 р. про наявність 2-х вакантних посад та робочих місць інвалідів; 29.08.2005 р. про наявність 2-х робочих місць та вакантних посад інвалідів; 28.10.2005 р. про наявність 4-х робочих місць та вакантних посад інвалідів.
Відповідач також надав копії листів, направлених на адресу центру зайнятості Індустріального районного від 06.12.2004 р., 11.07.2005 р., 11.08.2005 р., 14.09.2005 р.,12.10.2005 р., якими повідомлялось про наявність вільних робочих місць для інвалідів на підприємстві. Також відповідачем, надано докази отримання вказаних листів органами працевлаштування.
Відповідно до листа директора Індустріального районного центру зайнятості (а.с. 17) №1090 від 23.05.2006 р. протягом 2005 року на ТОВ “Молочна фабрика “Рейнфорд” було направлено та працевлаштовано чотири працівники - інваліди.
Листом №2603 від 07.11.2006 р. директор Індустріального районного центру зайнятості повідомив, що вакансії для працевлаштування осіб з обмеженими фізичними можливостями ТОВ “Молочна фабрика “Рейнфорд” у 2005 році надавались постійно і відмов в працевлаштуванні осіб з обмеженими фізичними можливостями у 2005 році з боку підприємства не було.
Тобто відповідачем виконані його обов’язки про створення робочих місць для інвалідів. Обов’язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не супроводжується його обов’язком їх працевлаштувати.
Отже, слід погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем вжито всіх передбачених чинним законодавством заходів із забезпечення
працевлаштування інвалідів, і на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, або відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Частиною 1 ст. 218 Господарського кодексу встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
З вказаних підстав позов не підлягає задоволенню, а постанову суду першої інстанції необхідно скасувати в зв’язку з неповним з’ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 196, 198, 202, 205, 207 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика “Рейнфорд”, м. Дніпропетровськ –задовольнити.
Постанову господарського суду Дніпропетровської області від 28.07.06р.
у справі № А34/148-06–скасувати.
В задоволенні позову Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, м. Дніпропетровськ до товариства з обмеженою відповідальністю “Молочна фабрика “Рейнфорд”, м. Дніпропетровськ, про стягнення 67 709 грн. 88 коп.
–відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом місяця після набрання законної сили до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий І.М. Герасименко
Судді Л.О. Ясир
В.В. Прудніков
З оригіналом згідно.
Помічник судді Ю.А. Тараненко