КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"27" червня 2013 р. Справа№ 910/2707/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Авдеєва П.В.
суддів: Куксова В.В.
Кропивної Л.В.
За участю представників:
від позивача: Павленко М.Л. - представник за довіреністю,
від відповідача 1: Карпенко О.І. - представник за довіреністю,
від відповідача 2: представник не з'явився.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»
на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2013р.
у справі №910/2707/13 (суддя Ващенко Т.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен»
до 1.Фізичної особи-підприємця Пушкарської Ірини Іванівни, 2.Фізичної особи підприємця Пушкарського Валерія Григоровича
про стягнення 126 189, 50 грн.
ВСТАНОВИВ:
В лютому 2013 року Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Соверен» (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом про солідарне стягнення з Фізичної особи-підприємця Пушкарської Ірини Іванівни (далі-відповідач 1) та Фізичної особи підприємця Пушкарського Валерія Григоровича (далі-відповідач 2) 126 189,50 грн.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Соверен» орендовані приміщення були передані в розмірі меншому, ніж це передбачено Договором оренди № 1 від 24.10.06., то останнім за чотири роки дії вказаного Договору було переплачено за неіснуючу орендовану площу, внаслідок чого, на думку позивача, йому мають бути відшкодовані завдані цим збитки в розмірі 126 189,50 грн.
В судовому засіданні 05.03.13. судом першої інстанції прийнято заяву позивача про зміну предмета позову, відповідно до якої Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Соверен» відмовилось від вимоги до Фізичної особи-підприємця Пушкарського Валерія Григоровича та просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця Пушкарської Ірини Іванівни 126 189,50 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.04.2013р. у справі №910/2707/13 в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 23.04.2013р., позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначене рішення суду та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин господарським судом, що мають значення для справи.
Відповідачі не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 96 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч. 2 ст. 96 ГПК не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Розглянувши апеляційну скаргу, матеріали справи та заслухавши представників сторін, судова колегія встановила наступне:
24.10.2006р. між відповідачем 1, як орендодавцем, та позивачем, як орендар, був укладений Договір оренди № 1 (далі - Договір), відповідно до умов якого орендодавець передає орендарю за плату в тимчасове користування (оренду) приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гончара, 24, приміщення (кв. 4) на першому поверсі загальною площею 82,6 кв.м, приміщення (кв. 5-А) на першому поверсі загальною площею 68 кв.м (далі - об'єкт оренди). Загальна площа об'єкта оренди становить 150,0 кв.м.
Згідно із п. 2.1 Договору передача об'єкта оренди орендодавцем та прийняття його орендарем та повернення об'єкта здійснюється на основі акту приймання-передачі, що є невід'ємною частиною Договору.
Так, на виконання вказаного пункту Договору між орендарем та орендодавцем був підписаний акт-приймання передачі об'єкта оренди
Пунктом 3.2 Договору сторони погодили, що орендна плата за Договором за весь об'єкт оренди в місяць становить 40 400,00 грн. без ПДВ.
Строк дії Договору встановлено з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі приміщення (24.10.06.) та діє протягом 11 місяців (п.5.1 Договору).
01.02.2007р. між орендарем та орендодавцем було підписано Додаткову угоду № 2 про внесення змін до Договору, якою змінено об'єкт оренди та встановлено, що відповідач 1 передає позивачу за плату в тимчасове користування (оренду) приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гончара, 24, приміщення (кв. 5-А) на першому поверсі загальною площею 68 кв. м (далі - об'єкт оренди).
Крім того, вказаною Додатковою угодою № 2 встановлено, що орендна плата за Договором за весь об'єкт оренди за місяць становить 20 200,00 грн. без ПДВ.
В подальшому, Додатковими угодами № 3 та № 4 строк дії Договору продовжувався.
Як свідчать матеріали справи, 14.09.2004р. та 01.03.2008р. відповідачем 1 було видано відповідачу 2 довіреності, посвідчені державними нотаріусами, якими відповідачу 2 було надано право здавати в оренду за ціну та умовами на його розсуд, зокрема квартиру № 4 в м. Києві на вул. О.Гончара, 24.
01.02.2007р. між позивачем та відповідачем-2 було укладено Договір оренди № б/н (далі - Договір від 01.02.07.), відповідно до умов якого позивачу за актом приймання-передачі було передано за плату в тимчасове користування (оренду) приміщення, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Гончара, 24, приміщення (кв. 4) на першому поверсі загальною площею 82,6 кв. м.
Пунктом 3.2 Договору від 01.02.2007р. позивачем та відповідачем-2 погоджено, що орендна плата за весь об'єкт оренди за місяць становить 20 200,00 грн. без ПДВ.
Строк дії Договору від 01.02.07. продовжувався додатковими угодами № 1 від 02.01.2008р. та № 2 від 02.12.2008р.
01.11.2010р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено Договір № б/н оренди приміщень , пунктом 11.4 якого встановлено, що Договір оренди № 1 від 24.10.2006. та Договір оренди від 01.02.2007р. є розірваними.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує на те, що оскільки Приватному акціонерному товариству «Страхова компанія «Соверен» орендовані приміщення були передані в розмірі меншому, ніж це передбачено Договором оренди № 1 від 24.10.2006р., то останнім за чотири роки дії вказаного Договору було переплачено за неіснуючу орендовану площу, внаслідок чого, на думку позивача, йому мають бути відшкодовані завдані цим збитки в розмірі 126 189,50 грн.
При цьому, позивач зауважує, що про дійсний розмір орендованих приміщень йому стало відомо з листа відповідача 2 від 25.01.2013р. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 18.09.2012р.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню з наступних підстав.
У відповідності до ст. ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією із підстав виникнення зобов'язань та обов'язковим для виконання сторонами.
В силу ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із ст.ст. 14, 526 Цивільного кодексу України між сторонами у справі виникли цивільні права і обов'язки (зобов'язання), які мають виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону, договору, а одностороння відмова від виконання зобов'язання в силу ст. 525 Цивільного кодексу України не допускається.
За своєю правовою природою Договір № 1 від 24.10.2006р. є договором оренди.
Відповідно до ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
У відповідності до ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з урахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.
Згідно із ч. 2 ст. 284 Господарського кодексу України, оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.
За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч. 1 ст. 762 ЦК України).
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (ч.1 ст. 286 ГК України).
Таким чином, умовами Договору оренди № 1 від 24.10.2006р. сторонами погоджено таку його істотну умову як орендна плата, яка, на противагу твердженням позивача, встановлена не з розрахунку співвідношення вартості одного квадратного метру до певної грошової суми, а в загальному розмірі до орендованого майна.
Статтею 22 ЦК України передбачено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).
У відповідності до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Отже, для застосування такої міри відповідальності потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.
Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні касаційного перегляду судових рішень у справах про відшкодування збитків (постанова Верховного Суду України у справі № 42/266-6/492 від 30.05.2006 р.).
Чинним законодавством України обов'язок доведення факту наявності порушення відповідача покладено на позивача, наявність та розмір понесених збитків, а також причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням і збитками.
При цьому, встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала шкоду, та збитками потерпілої сторони є важливим елементом доказування наявності реальних збитків.
Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки.
Тобто збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у певних витратах.
На думку позивача, ним було переплачено за неіснуючу орендовану площу, чим завдано збитків.
При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що приписами ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право громадян або юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору. Однак під час укладання договору, визначаючи його умови, сторони повинні дотримуватись нормативно-правових актів.
У відповідності до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Таким чином, вказана стаття поширюється і на майнові відносини, що регулюються Господарським кодексом України. У зв'язку з цим на положення Господарського кодексу України про господарські договори також поширюються принцип свободи договору, крім випадків, передбачених абзацем другим ч. 3 ст. 6 Цивільного кодексу України (яка встановлює обмеження права сторін договору відступати від положень нормативно-правових актів).
Разом з тим, укладаючи Договір оренди № 1 від 24.10.2006р. позивач був ознайомлений з документами, які підтверджували правовий статус переданого йому в оренду майна та належність вказаного майна на праві власності відповідачу 1 за Договором купівлі-продажу, та, як наслідок, знав, про площу орендованих приміщень, та своїм вільним волевиявленням погодився на встановлений Договором розмір орендної плати, що спростовує посилання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» на ту обставину, що йому стало відомо про розмір орендованих площ в січні 2013 року та завдано збитків.
Таким чином, позивачем не доведено протиправної поведінки відповідача 1, наявності та розміру завданих збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою Фізичної особи-підприємця Пушкарської Ірини Іванівни та збитками і виною відповідача 1, з огляду на що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 збитків в розмірі 126 189,50 грн. задоволенню не підлягають.
Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Згідно з положеннями ст.43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно із ч. 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказів, які б спростовували вище встановлені та зазначені обставини, сторонами не надано.
Доводи, наведені позивачем в апеляційній скарзі, судовою колегією до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.
Судові витрати на підставі положень ст..49 ГПК України покладаються на апелянта.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Соверен» на рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2013р. у справі №910/2707/13 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 23.04.2013 року у справі №910/2707/13 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/2707/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.
Дата підписання повного тексту постанови 01.07.2013р.
Головуючий суддя Авдеєв П.В.
Судді Куксов В.В.
Кропивна Л.В.