ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 року Справа № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіЄвсікова О.О.,

суддівАкулової Н.В.,

Алєєвої І.В.,

розглянувши касаційні скарги 1. Фонду державного майна України, 2. Кабінету Міністрів України, 3. заступника прокурора міста Києва

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.06.2012 р. (суддя Гончаров С.А.)

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. (головуючий суддя Буравльов С.І., судді: Андрієнко В.В., Пономаренко Є.Ю.)

у справі№ 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 Господарського суду міста Києва

за позовомФонду державного майна України

до1. Публічного акціонерного товариства "Лізингова компанія "Укртранслізинг", 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.І.Т. Груп"

треті особи 1. Державна адміністрація залізничного транспорту України "Укрзалізниця", 2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Сучасні технології та інвестиції", 3. Міністерство інфраструктури України, 4. Кабінет Міністрів України

за участю Генеральної прокуратури України

провизнання недійсним рішення та визнання недійсними договорів,

за участю представників

позивачаШевчук О.М.,

відповідача-1Зонтов Ю.В.,

відповідача-2не з'явились;

третьої особи-1Стаценко О.Д.,

третьої особи-2не з'явились;

третьої особи-3Лозовський О.М.,

третьої особи-4Кравчук А.С.,

прокуратуриРоманов Р.О.

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва 20.06.2012 р. у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р., відмовлено в позові про визнання недійсним рішення, прийнятого на засіданні наглядової ради відповідача-1 від 26.08.2004 р.; визнання недійсними договорів купівлі-продажу нежилих приміщень № № 52, 54 (в літ. Б), 54, 19 (в літ В) нежитлового будинку по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві, укладених 29.11.2004 р.; зобов'язання сторін повернути одна одній все отримане за спірними договорами.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями судів, Фонд державного майна України, Кабінет Міністрів України та заступник прокурора міста Києва звернулись до Вищого господарського суду України з касаційними скаргами, в яких просять вказані рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Вимоги касаційних скарг мотивовані тим, що судами було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 4-2, 43, ГПК України. Доводи касаційних скарг зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли хибних висновків, що: даний спір не порушує інтересів Фонду державного майна України; статут та положення про наглядову раду відповідача-1 не містять обмежень щодо повноважень наглядової ради приймати рішення в частині персонального складу присутніх на її засіданнях; у відповідача-1 є належний обсяг цивільної дієздатності для відчуження спірного майна.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг, проте в судове засідання представники відповідача-2 та третьої особи-2 не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Фонд державного майна України, який діяв в інтересах Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", 01.04.2004 р. здійснив передачу до статутного фонду ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" (як оплату придбаних акцій) нежитлових приміщень № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитлового будинку по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві.

У зв'язку зі здійсненням зазначеної передачі право власності на нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) № 54, 19 (літ. В.) та нежитловий будинок по вул. Щорса, 7/9 у м. Києві перейшло до ВАТ "ЛК "Укртранслізинг". Зазначене підтверджується свідоцтвом про право власності від 26.05.2004 р.

Рішенням загальних зборів ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" від 30.01.2004 р. затверджено наступний склад наглядової ради: Гончаров М.М. - від корпорації "Міжрегіональний Промисловий Союз", Мартинюк О.М. - від корпорації "Міжрегіональний Промисловий Союз", Ігнатов А.П. - від корпорації "Міжрегіональний Промисловий Союз", Горілей С.В. - від Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця", Лазаренко С.Ж. - від Фонду державного майна України.

Правовий статус наглядової ради на момент прийняття оспорюваного рішення наглядової ради та укладення оспорюваних договорів купівлі-продажу, регулювався ЦК України та Законом України "Про господарські товариства".

Відповідно до ст. 160 ЦК України наглядова рада здійснює контроль за діяльністю виконавчого органу товариства та захист прав акціонерів; компетенція наглядової ради встановлюється виключно статутом акціонерного товариства та законом; наглядова рада визначає форми контролю за діяльністю виконавчого органу акціонерного товариства.

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, який представляє інтереси акціонерів у період між проведенням загальних зборів і в межах компетенції, визначеної статутом, контролює і регулює діяльність виконавчого органу (ч. 1 ст. 46 Закону України "Про господарські товариства").

Про час проведення чергового засідання наглядової ради 26.08.2004 р. члени наглядової ради були повідомлені цінним листом № 19/1 від 30.04.2004 року на ім'я члена наглядової ради від Фонду державного майна України та цінним листом № 19/2 від 30.04.2004 р. на ім'я члена наглядової ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" з наступним порядком денним: Звіт голови правління, надання голові правління згоди на укладення договорів.

26.08.2004 р. відбулось чергове засідання наглядової ради ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", оформлене протоколом № 7, на якому були присутні 3 члени наглядової ради. Лазаренко С.Ж. - від ФДМ України та Горілей С.В. - від ДАЗТ України "Укрзалізниця" були відсутні на засіданні наглядової ради та не надали наглядовій раді своїх однозначних письмових пояснень щодо попереднього надання згоди голові правління на продаж спірних приміщень, як це передбачено п. 8.15 Статуту ВАТ "ЛК "Укртранслізинг"; причини своєї відсутності не повідомили.

Присутні члени наглядової ради на засіданні одностайно вирішили з питання 2 надати згоду Голові правління ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" на укладення договору купівлі-продажу нерухомості, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Щорса, 7/9, а саме: нежитлові приміщення № 52, 54 (в літ. Б) площею 241,60 кв. м, № 54, 19 (літ. В) площею 120,70 кв. м та нежитловий будинок адміністративна будівля площею 2928 кв. м.

Судами встановлено, що маючи можливість вчинити дії для присутності на засіданні наглядової ради, відсутні на засіданні наглядової ради ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" особи їх не вчинили.

Між ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Л.І.Т. Груп" 29.11.2004 р. були укладені договори купівлі-продажу нежилих приміщень № 52, 54 (в літ. Б), № 54, 19 (в літ. В), нежилого будинку (літ. А) по вул. Щорса, 7/9 у місті Києві (далі - договори купівлі-продажу). Загальна вартість майна склала 13.167.000 грн. Договори купівлі-продажу посвідчені нотаріально та зареєстровані в реєстрі за № 3981, 3982, 3983, а також зареєстровані в Державному реєстрі правочинів за № 311977, 312057, 312157.

Відповідно до п. 12.2 статуту ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" в редакції станом на дату укладання спірних договорів (зареєстрованого 12.02.2004) із змінами від 16.08.2004 статутний капітал товариства становив 1.321.601.000,00 грн., тобто вартість спірного майна є меншою від 50 % розміру статутного капіталу, а, отже, надання згоди на укладання таких договорів відноситься до компетенції наглядової ради і не потребує затвердження загальними зборами ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" (згідно із експертним висновком ТОВ "Консалтінг-центр", що є у матеріалах справи, ринкова вартість спірного майна станом на 29.02.2004 р. складала 11.041.400,00 грн.).

Судами встановлено, що після отримання ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" за актом приймання-передавання майна, переданого Фондом державного майна України до статутного капіталу ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", таке майно перейшло у власність ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", тобто, Фонд державного майна України втратив будь-які права щодо володіння та/або розпорядження спірним майном, які в повному обсязі перейшли до власника майна.

Чинне законодавство України містить офіційне тлумачення терміну "законний інтерес". Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 "Справа за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)", поняття "охоронюваний законом інтерес", слід розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Пунктом 2 резолютивної частини рішення визначено, що в аспекті поставленого у конституційному поданні питання положення частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України треба розуміти так, що акціонер може захищати свої права та охоронювані законом інтереси шляхом звернення до суду у випадку їх порушення, оспорювання чи невизнання самим акціонерним товариством, учасником якого він є, органами чи іншими акціонерами цього товариства. Порядок судового захисту порушених будь-ким, у тому числі й третіми особами, прав та охоронюваних законом інтересів акціонерного товариства, які не можуть вважатися тотожними простій сукупності індивідуальних охоронюваних законом інтересів його акціонерів, визначається законом.

Позивачем у позовній заяві не зазначено, як саме оскаржуване рішення наглядової ради порушує його законні інтереси в контексті офіційного тлумачення терміну "законний інтерес". При цьому свою вимогу про визнання рішення наглядової ради недійсним позивач обґрунтовує порушенням норм положення про наглядову раду ВАТ "ЛК "Укртранслізинг".

Положенням про наглядову раду ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", а саме п. 4.18, передбачено, що рішення наглядової ради можуть бути відкликані або змінені тільки шляхом окремого рішення наглядової ради, що приймається відповідно до цього положення. Тобто, Фонд державного майна України як член наглядової ради мав повне право ініціювати проведення позачергового засідання наглядової ради з порядком денним, зокрема, відкликанням або зміною оспорюваного рішення наглядової ради, проте цим правом не скористався, а звернувся до суду.

Наглядовою радою ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" повторно схвалено укладення оспорюваних договорів на черговому засіданні 28.03.2005 р., про проведення якого було повідомлено усіх членів наглядової ради повідомленням № 36/1 від 10.02.2005. Проте і на цьому засіданні члени наглядової ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" та Фонду державного майна України також були відсутні, хоча в матеріалах справи наявні докази, що ці повідомлення були їм направлені.

Статтею 215 ЦК України передбачено підстави визнання правочину недійсним та коло осіб, за ініціативою яких дійсність правочину може бути оскаржена.

Частиною 3 статті 215 ЦК України передбачено: якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа оскаржує його дійсність з підстав, встановлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 2.19 Рекомендацій Президії Вищого господарського суду України "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин" від 28.12.2007 р. № 04-5/14 зазначено, що підставами визнання недійсними рішень наглядової ради можуть бути такі порушення порядку скликання та проведення засідання ради, які мали наслідком неправомочність засідання наглядової ради.

Відповідно до п. 4.10 Положення про наглядову раду ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" наглядова рада має право приймати рішення, якщо на засіданні чисельність присутніх та відсутніх з поважних причин, які надали свою однозначну думку у письмовій формі згідно з цим положенням, складає більшість членів наглядової ради.

Судами встановлено, що на засіданні наглядової ради були присутні 3 з 5 членів наглядової ради, тобто більшість. При цьому ані статут, ані положення про наглядову раду не містять обмежень щодо повноважності прийняття наглядовою радою рішень в частині персонального складу присутніх на засіданнях ради. Більшість голосів членів наглядової ради забезпечується присутністю трьох членів наглядової ради, оскільки загальна кількість її складу - 5 (п'ять) осіб.

Скликання цього засідання відповідно до вимог статуту та положення здійснено головою наглядової ради шляхом направлення на адресу членів наглядової ради повідомлення про графік проведення чергових засідань наглядової ради ВАТ "ЛК "Укртранслізннг" у 2004 році листами № 19/1 від 30.04.2004 та № 19/2 від 30.04.2004, якими передбачено проведення засідань наглядової ради 24.05.2004, 26.08.2004 та 26.11.2004.

Представники Фонду державного майна України та Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" були належним чином повідомлені про дату проведення чергового засідання наглядової ради ВАТ "ЛК "Укртранслізинг".

Ні членом наглядової ради від Фонду державного майна України, ні членом наглядової ради від Державної адміністрації залізничного транспорту України "Укрзалізниця" не було повідомлено ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" про причини відсутності членів наглядової ради від цих акціонерів на черговому засіданні наглядової ради, що відбулось 26.08.2004.

Судами встановлено, що ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" не мало інформації щодо підтвердження відсутності вказаних членів наглядової ради з поважних причин. ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" не мало будь-яких підстав вимагати надання відсутніми членами наглядової ради їх однозначної думки щодо питань порядку денного. За відсутності членів наглядової ради без підтвердження поважності причин їх відсутності засідання наглядової ради було уповноважено приймати рішення за умови присутності інших членів наглядової ради, що складає більшість її складу.

З урахуванням наведеного колегія суддів погоджується з судами, що чергове засідання наглядової ради 26.08.2004 р. було проведене за присутності більшості членів наглядової ради, а рішення, прийняте на цьому засіданні, є правомірним та таким, що відповідає вимогам Статуту ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" та чинного законодавства.

Також підставами визнання недійсним правочину про відчуження спірного майна Фонд державного майна України зазначає невідповідність укладеного правочину вимогам п. 2 ст. 203 ЦК України, а саме: відсутність належного обсягу цивільних прав та обов'язків у голови правління ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" під час укладення спірного правочину.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (п. 2 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків, та здійснює їх через свої органи, що діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, які відповідно до установчих документів юридичної особи або закону виступають від її імені, зобов'язані діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно та розумно, та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно з п. 4. ст. 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Юридична особа вважається створеною з дня її державної реєстрації (п. 4 ст. 87 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про господарські товариства" товариство набуває прав юридичної особи з моменту її державної реєстрації.

Згідно ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюється через його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників та виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 6.1 статуту органами товариства є: загальні збори акціонерів, наглядова рада, правління.

Виконавчим органом товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, є правління (п. 9.1 статуту).

Згідно п. 9.5 статуту голова правління керує роботою правління, голова правління вправі без доручення здійснювати дії від імені товариства.

У спірному правочині однією із сторін є не фізична особа - голова правління, а саме юридична особа - ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", котра як юридична особа набула необхідний обсяг цивільних прав та обов'язків (необхідний обсяг цивільної дієздатності) з моменту державної реєстрації.

Таким чином, Фонд державного майна України безпідставно стверджує про відсутність належного обсягу цивільної дієздатності у сторони правочину - ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" на момент вчинення спірного правочину.

Суди обґрунтовано відзначили, що посилання Фонду державного майна України на те, що голова правління не був наділений цивільними правами і обов'язками щодо відчуження спірного майна, є безпідставними та не можуть розглядатися як належна підстава визнання правочинів недійсними.

Крім того, Конституційний Суд України у тому ж пункті вищезазначеного рішення зазначив, що у більшості випадків легітимні інтереси акціонерного товариства (стаття 41 Закону України "Про господарські товариства") формулюються його вищими органами і захищаються в суді не окремим акціонером, індивідуальні інтереси якого можуть суперечити як інтересам інших акціонерів, так і законним інтересам усього товариства, а правлінням чи іншими спеціально уповноваженими на це виконавчими органами останнього (статті 1, 23, 41, 46, 48 та інші Закону України "Про господарські товариства", статті 1, 21, 28 ГПК України, стаття 110 ЦПК України).

Представництво акціонером інтересів товариства можливе лише на засадах уповноваження акціонера цим товариством на вчинення такого представництва. Питання про достатність підстав для вчинення відповідної процесуальної дії, у даному випадку звернення позивача до суду з даним позовом фактично в інтересах відповідача, акціонером якого він є, має вирішуватися шляхом дослідження факту уповноваження позивача відповідачем на представництво його інтересів по даному питанню.

Судами встановлено, що Фонд державного майна України мав право звернутися з позовною заявою про визнання договорів недійсними лише або як представник ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", або як учасник ВАТ "ЛК "Укртранслізинг" із зазначенням в позовній заяві про те, як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права. Проте Фонд державного майна України звернувся до суду як учасник ВАТ "ЛК "Укртранслізинг", не зазначивши в позовній заяві, як саме оскаржувані договори порушили його корпоративні права.

Окремо колегія суддів відзначає, що спірні договори купівлі-продажу, як встановлено судами, були посвідчені нотаріально, як того вимагає чинне законодавство, при цьому нотаріусом під час укладення договорів, відповідно до вимог п. п. 41, 42, 43 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, яка затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2004 р. № 20/5, перевірено дієздатність юридичної особи - продавця та наявність належних повноважень на укладення договорів купівлі-продажу, в тому числі - в частині відчуження майна, що є колективною власністю.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судами попередніх інстанцій, що уклавши договори купівлі-продажу нежилих приміщень відповідно до вимог цивільного законодавства України, відповідач-2 (ТОВ "Л.І.Т. Груп") згідно зі ст. 328, п. 3 ст. 334 ЦК України набув право власності на придбане майно, тобто є добросовісним набувачем цього майна.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржників, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційних скарг його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Фонду державного майна України, Кабінету Міністрів України, заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва 20.06.2012 р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.11.2012 р. у справі № 16/196-40/152-40/173-66/197-2012 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

суддіН.В. Акулова

І.В. Алєєва