12.3

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 червня 2013 року Справа № 812/4158/13-а

Луганський окружний адміністративний суд у складі:

головуючий суддя: Пляшкова К.О.,

судді: Захарова О.В.,

Солоніченко О.В.,

при секретарі: Шибаєвій Т.В.,

за участю

позивача: ОСОБА_2,

представників

відповідача: Добрициної Н.М. (довіреність № 32-12-13д-31-22

від 14.05.2013),

Філанович Т.В. (довіреність № 32-12-13д-31-28

від 30.05.2013),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

29 квітня 2013 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці, у якому позивачем заявлено такі позовні вимоги:

- стягнути з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_2 невиплачену заробітну плату за 05 грудня 2012 року (останній день роботи) в сумі 662,52 грн.;

- стягнути з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію за 5 днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 4410,40 грн.;

- стягнути з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку за період з 06.12.2012 по день постановлення рішення суду;

- стягнути з Державної інспекції України з питань праці на користь ОСОБА_2 компенсацію моральної шкоди в розмірі 50000,00 грн.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено таке.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2013 № 085-к в частині звільнення позивача з посади голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012, змінено дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012. Отже 05.12.2012 є днем звільнення позивача, тобто останнім днем роботи, який підлягає оплаті.

На порушення ст.47 та ст.116 КЗпП України відповідачем не повідомлено позивача про нараховані суми, належні йому при звільненні, та не виплачено заробітну плату за 05.12.2012 і грошову компенсацію за невикористані 5 днів щорічної відпустки.

З метою досудового врегулювання справи позивач 08.04.2013 звернувся до відповідача із заявою про виплату належних йому сум, а 13.04.2013 звернувся з вимогою про розрахунок, однак по теперішній час вимоги про розрахунок залишені без реагування.

Оскільки відповідачем не виплачені всі належні позивачу при звільненні суми (заробітна плата за 05.12.2012 та грошова компенсація за 5 днів щорічної відпустки), позивач вважає, що наявні підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, а отже відповідач зобов'язаний виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку.

З посиланням на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, лист Міністерства фінансів України «Про оплату праці» № 31-07240-12-10/8348 від 30.03.2011, лист Міністерства соціальної політики України «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік № 8515/0/14-11/13 від 23.08.2011, позивачем розраховано середньоденну заробітну плату, яка становить 662,52 грн.

Також, позивачем, з посиланням на положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, розраховано розмір компенсації за невикористані 5 днів щорічної відпустки, яка становить 4410,40 грн.

Оскільки на день подання позовної заяви відповідачем не проведено з позивачем розрахунок при звільненні, на думку позивача, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за весь період затримки розрахунку, тобто з 06.12.2012 по день постановлення рішення по справі.

Позивач вважає дії відповідача із затримки розрахунку при звільненні протиправними та такими, що порушують його законні права, так як виплата працівникові всіх належних йому при звільненні сум є обов'язком роботодавця та не потребує окремого звернення з боку особи, яка подала заяву про звільнення.

Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Позивач зазначає, що внаслідок неправомірного порушення відповідачем його трудових прав, позивачу завдано моральної шкоди, яку позивач оцінює у 50000,00 грн.

На підставі вищевикладеного, позивач просив позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою суду від 07 травня 2013 року відкрито провадження у справі за вказаним позовом та справу призначено до судового розгляду.

У судовому засіданні позивачем зменшено розмір позовних вимог в частині стягнення заробітної плати та компенсації за невикористані 5 днів щорічної відпустки, а саме позивач просив стягнути з відповідача:

- невиплачену заробітну плату за 05 грудня 2012 року (останній день роботи) в сумі 598,84 грн.;

- грошову компенсацію за 5 днів невикористаної щорічної відпустки у розмірі 2190,25 грн.

Крім того, позивачем здійснено розрахунок середнього заробітку за затримку розрахунку за період з 06.12.2012 по 19.06.2013, розмір якої становить 74995,78 грн.

Також, позивач подав відзив на заперечення відповідача (а.с.203-206 том 2), у яких додатково зазначив, що 05.12.2012 позивач після закінчення періоду непрацездатності прибув до місця своєї роботи та подав відповідну заяву про звільнення з державної служби у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, та з вимогою про здійснення належних позивачу виплат при звільненні. Відповідач заяву отримав та зареєстрував 05.12.2012 за вх. № 23/10/01-12, але виплати належних позивачу сум не здійснив по тій підставі, що звільнив позивача наказом № 085-к від 03.09.2012. Зміна судовим рішенням дати звільнення позивача з 03.09.2012 на 05.12.2012, на думку позивача, підтвердило правомірність вимоги до відповідача від 05.12.2012 про здійснення виплати всіх належних позивачу при звільненні сум, а отже і обов'язок відповідача по проведенню розрахунку саме з дати звільнення позивача - 05.12.2012.

Розрахунок відповідача розміру заробітної плати за 05.12.2012 позивач вважає необґрунтованим, оскільки такий розрахунок зроблено без врахування надбавки за постійну роботу з відомостями, що становлять державну таємницю, в розмірі 15% до посадового окладу, та надбавки за виконання особливо важливої роботи у розмірі 90% посадового окладу з урахуванням доплати за ранг державного службовця.

Також, позивач зазначив, що станом на 27.04.2011 стаж державної служби позивача становив 8 років 5 місяців 3 дні. Станом на 05.12.2012 стаж державної служби позивача становив 10 років 12 днів. Згідно зі ст.35 Закону України «Про державну службу» та п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1994 № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток», станом на 05.12.2012 у позивача виникло право на додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів, за які відповідач має виплатити позивачу грошову компенсацію.

Позивач вважає, що відсутній спір про розмір сум, належних йому до виплати при звільненні, оскільки не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для цього порядку. У будь-якому разі відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. За приписами п.2 ч.2 ст.127 КЗпП України при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки, відрахування не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених у п.3, 5, 6 ст.36 і п.1, 2, 5 ст.40 КЗпП України, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію. За таких обставин посилання відповідача на наявну у позивача заборгованість перед ним за одинь день відпустки та утримання відповідачем з заробітної плати позивача вартості одного дня щорічної відпустки, на думку позивача, не відповідає приписам ст.127 КЗпП України.

Позивач у судовому засіданні надав пояснення, аналогічні викладеним у позовній заяві та відзиві на заперечення відповідача.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, про що надали письмові заперечення проти позову (а.с.33-37 том 1), у яких зазначили таке.

Відповідно до заяви позивача від 05.12.2012 до Держпраці України, він просив здійснити необхідні заходи та надати наказ щодо його звільнення з державної служби на пенсію по інвалідності, виплатити компенсацію за невикористану відпустку та 10 посадових окладів.

Оскільки право на відшкодування всіх сум, належних ОСОБА_2 виникло лише після того, як 25.01.2013 Луганським окружним адміністративним судом прийнято рішення, яким адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012, змінено дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 постанову Луганського окружного адміністративного суду залишено без змін. Тобто, на думку відповідача, до того часу не було законних підстав для здійснення розрахунку. Оскільки виник спір про розмір всіх сум належних працівникові при звільненні Держпраці України не провела розрахунок із позивачем.

Так, згідно заяви позивача у 2011 році йому була надана щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з 29.08.2011 по 27.09.2011. Згідно розрахунку 18 календарних днів неоплачувана невикористана відпустка за попереднім місцем роботи та 12 календарних днів оплачувана. Однак, у 2012 році, згідно наказу № 12-в від 14.05.2012 позивач відбув у щорічну основну відпустку з 23.05.2012 по 11.07.2012 тривалістю 48 календарних днів. Враховуючи лікарняний лист серія АВР № 307180 з 22.06.2012 по 27.06.2012 тривалість відпустки склала 42 дні. Проте позивач, з урахуванням додаткової відпустки, міг використати лише 41 день. Отже, переплата відпускних складає 1 день. Слід зробити перерахунок відпускних та утримати суму 345,24 грн. Станом на 05.12.2012, з урахуванням заробітної плати за один день та перерахунку компенсації за невикористану відпустку, заборгованість позивача перед відповідачем складає 89,51 грн.

Утримання було здійснено, згідно ст.22 Закону України «Про відпустки».

Оскільки позивач станом на 05.12.2012 повинен відшкодувати відповідачу 89,51 грн., на думку представників відповідача, відповідно ніякого стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку не існує, що у свою чергу спростовує будь-яке право вимагати відшкодування моральної шкоди позивача.

Крім того, зазначено, що заборгованість позивача станом на 01.01.2013, згідно перерахунку заробітної плати за 2012 рік складає 415,57 грн., про що позивача було повідомлено листом від 07.03.2013 № 32-04/01-13-40-434.

У судовому засіданні представники відповідача надали суду пояснення, аналогічні викладеним у запереченнях проти позову.

Також додатково повідомили, що з огляду на положення ст.94 КЗпП України та Закону України «Про оплату праці», у відповідача відсутні підстави для нарахування позивачу заробітної плати за 05.12.2012, оскільки у цей день позивач не працював та ніякої роботи не виконував.

Заслухавши пояснення позивача, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.69-72 КАС України, судова колегія вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Указом Президента України № 104/2011 від 17.01.2011 «Про призначення ОСОБА_2 Головою Державної інспекції України з питань праці» ОСОБА_2 призначено Головою Державної інспекції України з питань праці (а.с.49 том 1).

Наказом Голови Державної інспекції України з питань праці від 27.04.2011 № 1-к, відповідно до Указу Президента України від 17.01.2011 № 104/2011 «Про призначення ОСОБА_2 Головою Державної інспекції України з питань праці», позивач приступив до виконання обов'язків Голови Державної інспекції України з питань праці за переведенням з Міністерства праці та соціальної політики України з 27 квітня 2011 року (а.с.48 том 1).

З п.5 наказу від 27.04.2011 № 1-к вбачається, що стаж державної служби ОСОБА_2 на 27 квітня 2011 року, враховуючи зміни відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2004 № 258, становить 8 років 5 місяців 3 дні.

Указом Президента України № 528/2012 від 31.08.2012 ОСОБА_2 звільнено з займаної посади Голови Державної інспекції України з питань праці.

Наказом заступника Голови Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 за № 085-к, на підставі ст.19 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» та у зв'язку із підписанням Указу Президента України від 31.08.2012 № 528/2012 «Про звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці», позивача було звільнено з 03.09.2012 (а.с.50 том 1).

Однак, 05.12.2012 позивачем подано до відповідача заяву про звільнення із займаної посади, у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності, відповідно до ст.38 КЗпП України, з 07.12.2012, яку отримано відповідачем 05.12.2012 та зареєстровано за вх. № 23/10/01-12.

Не погодившись з наказом про звільнення від 03.09.2012 за № 085-к, ОСОБА_2. звернувся до Луганського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу Державної інспекції України з питань праці про звільнення № 085-к від 03.09.2012, зобов'язання Державної інспекції України з питань праці звільнити його з посади з 05.12.2012 у зв'язку з виходом на пенсію по інвалідності.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 вказаний адміністративний позов задоволено частково, визнано незаконним та скасовано наказ Державної інспекції України з питань праці від 03.09.2012 № 085-к в частині звільнення ОСОБА_2 з 03.09.2012, змінивши дату звільнення з 03.09.2012 на 05.12.2012, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено (а.с.10-13 том 1).

Позовні вимоги ОСОБА_2 частково задоволено з мотивів того, що у період з 17.08.2012 по 04.12.2012 позивач був тимчасово непрацездатним і знаходився на лікуванні, а чинним законодавством заборонено розірвання трудового договору в період тимчасової непрацездатності працівника.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 за позовом ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про визнання незаконним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, залишено без змін (а.с.14-16 том 1).

На виконання постанови Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 та ухвали Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, Головою Державної інспекції України з питань праці наказом від 17.04.2013 за № 69-к внесено зміни до наказу від 03.09.2012 № 085-к «Про звільнення ОСОБА_2», змінивши дату звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012 (а.с.212 том 2).

Також, п.2 наказу від 17.04.2013 за № 69-к наказано відділу фінансово-господарського забезпечення та бухгалтерського обліку здійснити належні виплати ОСОБА_2 за останній робочий день 05 грудня 2012 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки.

У зв'язку із невиплатою відповідачем позивачу заробітної плати за 05 грудня 2012 року та грошової компенсації за невикористані дні відпустки, ОСОБА_2. звернувся із позовною заявою до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених позовних вимог, оцінюючи обґрунтованість заперечень відповідача, колегія суддів виходила з такого.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Колегією суддів встановлено, що між сторонами виник спір про розміри належних ОСОБА_2 при звільненні сум, а відтак суд погоджується з доводами відповідача щодо існування законних підстав для виплати сум, належних працівникові при звільненні, після вирішення судом спору щодо таких виплат по суті.

Як вже вищевказано, постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 05.04.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012, змінено дату звільнення ОСОБА_2 з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012.

У розумінні КЗпП України день звільнення є останнім днем роботи, отже останнім днем роботи ОСОБА_2 є 05.12.2012.

Разом з тим, ст.1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» та ч.1 ст.94 КЗПП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст.2 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР «Про оплату праці» основна заробітна плата це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Проаналізувавши вищевикладене суд прийшов до висновку, що умовою виплати заробітної плати ОСОБА_2 є виконання ним роботи відповідно до своїх посадових обов'язків.

Однак, ОСОБА_2. 05.12.2012 жодної роботи відповідно до своїх посадових обов'язків не виконував, оскільки на той час вже було призначено іншого Голову Державної інспекції України з питань праці.

Крім того, суд зауважує, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 позивачу було тільки змінено дату звільнення без поновлення його на займаній посаді.

Посилання позивача на подання ним 05.12.2012 проекту наказу про його звільнення, як на доказ виконання ним своїх посадових обов'язків, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки такий проект за своєю суттю є направленою до відповідача пропозицією щодо зміни дати та підстави звільнення ОСОБА_2, тобто фактично є письмовим зверненням, а не розпорядчим документом, який би свідчив про виконання позивачем своїх посадових обов'язків.

Таким чином, судом встановлено, що позовна вимога щодо стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 невиплаченої заробітної плати за 05 грудня 2012 року є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Що стосується позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача грошової компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки, суд зазначає таке.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки», щорічна відпустка складається із, зокрема, основної відпустки та інших додаткових відпусток, передбачених діючим законодавством.

Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (ч.1 ст.6 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки»).

Відповідно до ст.35 Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу.

Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250 встановлено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї.

Відповідно до ч.1 ст.83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей.

З вищевикладеного вбачається, що компенсація ОСОБА_2 за невикористані ним дні щорічної відпустки має здійснюватися з одночасним урахуванням, як щорічної основної відпустки, так і щорічної додаткової відпустки.

Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_2. приступив до виконання обов'язків Голови Державної інспекції України з питань праці за переведенням з Міністерства праці та соціальної політики України з 27 квітня 2011 року, про що зазначено в наказі Голови Державної інспекції України з питань праці від 27.04.2011 № 1-к (а.с.48 том 1).

Таким чином відлік відпрацьованого робочого року, що давав позивачу право на щорічну основну відпустку тривалістю 30 календарних днів, розпочався з 27 квітня 2011 року.

Отже, судом встановлено, що позивач за відпрацьований період роботи з 27.04.2011 по 26.04.2012 мав право на 30 календарних днів щорічної основної відпустки та за відпрацьований період роботи з 27.04.2012 по 05.12.2012 - 18 календарних днів.

Розрахунок тривалості щорічної основної відпустки позивача за період 27.04.2012 по 05.12.2012 здійснено судом пропорційно відпрацьованому часу, що дає право на отримання такої відпустки.

Крім того, судом встановлено, що в результаті зміни постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25.01.2013 у справі № 2а/1270/10061/2012 дати звільнення позивача з посади Голови Державної інспекції України з питань праці з 03.09.2012 на 05.12.2012, у позивача на час звільнення - 05.12.2012, відповідно до Закону України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» від 27.04.1994 № 250, виникло право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 5 календарних днів.

Таким чином, судом встановлено, що позивач за час роботи у Державній інспекції України з питань праці з 27.04.2011 по 05.12.2012 мав право на щорічну відпустку загальною тривалістю 53 календарних дні.

З довідки Державної інспекції України з питань праці про щорічну відпустку ОСОБА_2 у 2011 році № 108-Д від 27.05.2013 вбачається, що згідно заяви ОСОБА_2 від 28.07.2011 у 2011 році йому була надана щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів з 29.08.2011 - згідно розрахунку 18 календарних днів неоплачувана невикористана відпустка за попереднім місцем роботи та 12 календарних днів оплачувана. До державної інспекції України з питань праці було надано розрахунок компенсації за невикористану відпустку за попереднім місцем роботи та зараховано кошти у сумі 5957,29 грн., що підтверджується випискою по рахунку № 37316003005603 за 23.09.2011. Суму компенсації за невикористану відпустку ОСОБА_2 Державна інспекція України з питань праці перерахувала 07.10.2011, що підтверджено випискою з рахунку № 37316003005603 від 07.10.2011 та платіжною відомості № 5 від 07.10.2011 (а.с.190, 193, 198, 199, 202 том 1).

Таким чином, кількість днів щорічної основної відпустки, які ОСОБА_2. використав у 2011 році за відпрацьований час з 27.04.2011 по 26.04.2012, склала 12 календарних днів. Невикористаною за вказаний період залишилася щорічна основна відпустка тривалістю 18 календарних днів.

З наказу № 12-в від 14.05.2012 «Про відпустку голови Державної інспекції України з питань праці ОСОБА_2.» вбачається, що позивач з 23 травня 2012 року відбув у щорічну основну відпустку тривалістю 48 календарних днів, з яких: 18 календарних днів за відпрацьований період з 27.04.2011 по 26.04.2012; 30 календарних днів за відпрацьований період з 27.04.2012 по 26.04.2013 (а.с.47 том 1).

Враховуючи лікарняний лист серії АВР № 307180 з 22.06.2012 по 27.06.2012, тривалість відпустки позивача з 23 травня 2012 року склала 42 календарних дні.

Факт знаходження позивача на лікарняному у період відпустки з 22.06.2012 по 27.06.2012 сторонами не оспорюється, та з огляду на положення ч.3 ст.72 КАС України, вважається звільненим від доказування.

На підставі вищевикладеного судом встановлено, що у період з 27.04.2012 по 05.12.2012 позивач мав право на щорічну основну відпустку тривалістю 36 календарних днів (за період роботи з 27.04.2011 по 26.04.2011 - 18 календарних днів та з 27.04.2012 по 05.12.2012 - 18 календарних днів) та на щорічну додаткову відпустку тривалістю 5 календарних днів, а всього на щорічну відпустку тривалістю 41 календарний день.

Натомість судом встановлено та підтверджено наказом про відпустку, табелями обліку робочого часу, що позивачем за відпрацьований період з 27.04.2012 по 05.12.2012 використано щорічну відпустку тривалістю 42 календарних дні.

Таким чином, колегією суддів встановлено, що позивачем протягом 2012 року використано щорічну відпустку тривалістю більшою ніж він мав на це право, а відтак суд погоджується з доводами відповідача щодо відсутності у позивача права на грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки, оскільки такі невикористані дні у позивача відсутні.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_2 щодо стягнення з відповідача на його користь грошової компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки є також необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

З урахуванням того, що спір про належні при звільненні суми ОСОБА_2 щодо невиплати йому відповідачем заробітної плати за 05.12.2012 та грошової компенсації за 5 днів невикористаної щорічної відпустки вирішено не на користь позивача, з огляду на положення ч.2 ст.117 та ст.237-1 КЗпП України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 06.12.2012 по день постановлення рішення суду та відшкодування моральної шкоди.

Згідно із ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 КАС України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки відповідачем доведено правомірність своїх дій, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають у повному обсязі.

Питання про розподіл судових витрат зі сплати судового збору судом не вирішується, оскільки позивач відповідно до ст.5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений.

На підставі ч.3 ст.160 КАС України у судовому засіданні 19 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови у повному обсязі відкладено до 25 червня 2013 року, про що згідно вимог ч.2 ст.167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст.ст.2, 9, 10, 11, 17, 18, 23, 69-72, 87, 94, 158-163, 167, 181 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Державної інспекції України з питань праці про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди, - відмовити повністю.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.

Повний текст постанови складено та підписано 25 червня 2013 року.

Головуючий суддя К.О. Пляшкова

суддя суддя О.В. Захарова О.В. Солоніченко