ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
12 липня 2012 р. Справа №2а-5571/12/0170/2
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Яковлєва С.В.,
при секретарі Проніні Є.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український трастовий фонд»
до Державної податкової інспекції у м. Сімферополі АРКрим Державної податкової служби
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення
за участю представників:
від позивача - Швачич О.В. - пред-к, дов. від 26.06.2012 р.
Пономаренко О.П. - пред-к,дов. від 16.03.2012 р.
від відповідача - не з'явився.
Суть спору: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія з управління активами «Український трастовий фонд» (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Сімферополі АРКрим Державної податкової служби (далі відповідач), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача №0014121702 від 11.05.2012 р. Вимоги мотивовані тим,що відповідачем прийнято зазначене податкове повідомлення-рішення без вивчення всіх матеріалів справи та на підставі припущень.
Представник позивача наполягав на задоволенні позову з підстав, наведених у позовній заяві.
Відповідач явку свого представника у судове засідання, яке відбулось 02.07.2012р. не забезпечив , надіслав клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справ було відкладено .
У судове засідання, яке відбулось 12.07.2012 р., відповідач явку свого представника не забезпечив , про день та час його проведення був сповіщений належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи не надав. Представники позивача надали додаткові обґрунтування позову, наполягали на позовних вимогах, розгляді справ на підставі залучених до неї документів.
Вислухавши представників позивача, суд, приймаючи до уваги відсутність доказів неможливості забезпечити явку представника відповідача , не надання ним клопотання про відкладення судового засідання, закінчення терміну розгляд справи , визначеного у ст.122 КАС України, наявність доказів того ,що всі учасники процесу були сповіщені про день та час проведення судового засідання , керуючись ст.128 КАС України, ухвалив продовжити розгляд на підставі залучених до неї документів.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників позивача , суд
ВСТАНОВИВ
Працівниками відповідача проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010р. , за результатами якої 06.02.2012 р. був складений акт №986/22-1/35693681.
У зазначеному Акті перевірки зафіксовано , зокрема, встановлення порушення п.п. 4.2.9 2 «е» п.4.2 ст.4, п.п. 8.1.1. п.8.1 ст. 8 , п.п. 2а2 п. 19.2 ст.19, п.1.2 п.1.5. ст.1 Закону України «Про податок з доході фізичних осіб» , в результаті чого встановлено порушення вимог податкового законодавства під час перевірки, щодо правильності утримання та своєчасності перерахування до бюджету податку з доходів фізичних осіб на суму 259877,70 грн.
За результатами вивчення матеріалів зазначеної перевірки відповідачем 17.02.2012р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0001671701 , відповідно до якого позивачу донараховане податкове зобов'язання по податку на доходи найманих працівників у сумі 259877,7 грн. , застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 64969,43 грн.
Позивач 24.02.2012 р. відповідно до вимог Податкового кодексу України надіслав до ДПС в АРК первинну скаргу на вказане податкове повідомлення - рішення.
ДПС в АРК 26.04.2012 р. прийнято рішення № 1231/10/10-0293 , відповідно до якого скасоване податкове повідомлення-рішення відповідача №0001671701 від 17.02.2012 р. в частині визначення грошового зобов'язання по податку на доходи найманих працівників у сумі 208269,90 грн. та застосування штрафних санкцій у розмірі 52067,48 грн.
Відповідачем 11.05.2012 р. прийнято податкове повідомлення-рішення №0014121702 , згідно з яким позивачу донараховане податкове зобов'язання по податку на доходи найманих працівників у сумі 51607,8 грн. , застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 12901,95 грн.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ст. 67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
На час проведення позивачем господарської діяльності у період часу з 01.07.2009 р. по 30.09.2010р. діяв Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств», Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб»
На час проведення відповідачем перевірки набрав чинності Податковий Кодекс України (далі ПК України) , розділ ІV якого регулює питання справлення податку з доходів фізичних осіб , розділ ІІІ якого - порядок сплати податку на прибуток підприємств . У п.1 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України зазначено,що р.ІІІ цього кодексу застосовується під час розрахунків з бюджетом, починаючи з доходів і витрат, що отримані і проведені з 01.04.2011 р. , якщо інше не встановлено цим підрозділом.
Приймаючи до уваги те,що відповідачем проведено позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2009 р. по 30.09.2010р. , суд вважає,що при розгляді правильності застосування податкового законодавства в цій період часу мають бути використані норми Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб».
Відповідно до п. 1.2. ст.1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб» дохід - сума будь-яких коштів, вартість матеріального і нематеріального майна, інших активів, що мали вартість, у тому числі цінних паперів або деривативів, одержаних платником податку у власність або нарахованих на його користь, чи набутих незаконним шляхом у випадках, визначених підпунктом 4.2.16 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, протягом відповідного звітного податкового періоду з різних джерел як на території України, так і за її межами.
У п. 1.3 цієї статті Закону було визначено, що доходом з джерелом його походження з України - був будь-який дохід, одержаний платником податку або нарахований на його користь від здійснення будь-яких видів діяльності на території України.
У п.1.15 ст.1 Закону було вказано, що податковим агентом була юридична особа або фізична особа чи представництво нерезидента - юридичної особи, які незалежна від їх організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками були зобов'язані нараховувати, утримувати та сплачувати цей податок від імені та за рахунок платника податку , вести податковий облік та подавати податкову звітність податковим органам відповідно до закону, а також нести відповідальність за порушення норм цього Закону.
Згідно з п. 3.1 ст. 3 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" об'єктом оподаткування резидента були , зокрема, доходи з джерелом їх походження з України, які підлягають кінцевому оподаткуванню при їх виплати.
Відповідно до п. 4.1. ст. 4 Закону загальний річний оподатковуваний дохід складався з суми загальних місячних оподатковуваних доходів звітного року, а також іноземних доходів, одержаних протягом такого звітного року.
У п.п. 4.2.9 п. 4.2. ст.4 Закону було визначено ,що до складу загального місячного оподатковуваного доходу включався дохід, отриманий платником податку від його працедавця як додаткове благо (за винятками, передбаченими пунктом 4.3 цієї статті), а саме у вигляді:
а) вартості використання житла, інших об'єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку у безоплатне користування, за винятком, коли таке надання зумовлене виконанням платником податку трудової функції чи передбачене нормами трудового договору (контракту) або відповідно до закону, у встановлених ними межах, а також за винятком користування автомобільним транспортом, наданих платнику податку його працедавцем-резидентом, який є платником податку на прибуток підприємств;
б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених у підпункті 5.4.1 пункту 5.4 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств";
в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув'язненими.
г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що підлягають обов'язковому відшкодуванню згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим Законом;
д) суми фінансової допомоги, включаючи суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства;
е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), а також суми знижки з ціни (вартості) товарів (послуг), що перевищує звичайну, розраховану за правилами визначення звичайних цін (у розмірі такої знижки), крім випадків, передбачених пунктом 4.3 цієї статті.
Ставки податку були визначені у ст. 7 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".
Згідно п.п.8.1.1. п. 8.1 ст. 8 Закону податковий агент, який нараховував (виплачував) оподатковуваний дохід на користь платника податку , утримував податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у ст.7.
П.п. 19.2. ст. 19 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" було визначено, що особи , які відповідно до цього Закону мали статус податкових агентів , були зобов'язані , зокрема, своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходів, які виплачувались на користь платника податків та оподатковувались до або під час такої виплати та за її рахунок.
Відповідно до п.1.32 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» господарською діяльністю визначалась будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
У п.1.20 цього Закону було наведено поняття звичайної ціни. Згідно з п.п.1.20.1 п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не було встановлено інше, звичайною вважалась ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважалось ,що така звичайна ціна відповідала рівню справедливих ринкових цін. Справедливою ринковою ціною - була ціна, за якою товари (роботи, послуги) передавались я іншому власнику за умови, що продавець бажав передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажав їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони були взаємно незалежними юридично та фактично, володіли достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг).
Для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовувалась інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. (п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств»).
Відповідно до п.п. 1.20.8. п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладався на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган мав право надати запит, а платник податку був зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.
У п.3.1 ст.3 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» було визначено, що об'єктом оподаткування був прибуток, який визначався шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону, на:
суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону;
суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.
Матеріали справи свідчать про те,що відповідач під час проведення позапланової виїзної перевірки позивача встановив факт відчуження ним квартир за ціною, яка була значно нижче ніж звичайна, різниця цін є на його думку знижкою, наданою позивачем, в наслідок чого він мав нараховувати, утримувати та сплатити (перераховувати) до бюджету податок з доходів покупців цих квартир.
При цьому , виходячи з вимог п.п. 1.20.8. п. 1.20 ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна нерухомості, відчуження якої здійснювалось за договорами, укладеними позивачем , не відповідає рівню звичайної ціни покладався саме на відповідача.
Така ж сама позиція викладена в Постанові Верховного Суду від 07.11.2011р., ухвалі Вищого адміністративного суду України від 08.05.2012 р. по справі №К-53210/09.
Не зважаючи на вимоги суду, відповідач в порядку, передбаченому ст. 71 КАС України, не надав будь-яких доказів обгрунтованності висновків, викладених в акті перевірки відповідача №986/22-1/35693681 від 06.02.2012 р. та в рішенні ДПС в АРК №1231/10/10-0293 від 26.04.2012 р. про те,що реалізація нерухомості була здійснена позивачем за ціною , нижчою ніж звичайна.
Крім того , при вивчені матеріалів справи суд встановив ,що позивач отримав 37 квартир загальною площею 4112,20 кв. м та 11 автостянок загальною площею 227 кв.м. (далі нерухомість) у 119 квартирному домі, розташованому за адресою м.Ялта, вул. Щорса 20. Зазначена нерухомість була розподілена між учасниками договору про сумісну діяльність , укладеного 31.10.2006 р. , в тому числи відповідно до умов додаткової угоди до цього договору №3 від 01.12.2008 р. Внесок позивача дорівнював 7006700 грн.
Суд ,вивчивши матеріали справи, встановив ,що в подальшому позивач , здійснюючі реалізацію нерухомості, визначав її вартість в розмірі , який був не менш його витрат на її придбання (отримання), ця вартість розраховувалась , виходячи з розміру його внеску у сумісну діяльність. Більш того надані позивачем документи свідчать про те,що вказана в договорах купівлі-продажу вартість нерухомості була більшою ,ніж балансова.
З наведеного стає зрозумілим,що матеріалами справи спростовуються твердження податкових органів, викладених у акті перевірки відповідача №986/22-1/35693681 від 06.02.2012 р. та в рішенні ДПС в АРК № 1231/10/10-0293 від 26.04.2012р. , щодо здійснення позивачем реалізації нерухомості за ціною , яка була менше ніж балансова або звичайна.
В матеріалах справи також відсутні будь-яки докази наявності підстав для нарахування позивачем податку з доходів фізичних осіб в наслідок укладення ним договорів купівлі - продажу нерухомості.
З огляду на зазначене вище, приймаючи до уваги не надання відповідачем будь-яких доказів обгрунтованності розрахунків податкових зобов'язань, суд вважає ,що існують підстави для задоволення позову.
Під час судового засідання, яке відбулось 12.07.2012 р. були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ постанову складено 13.07.2012 р.
Керуючись ст.ст. 160-163 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Сіимферополі мАРКрим Державної податкової служби №0014121702 від 11.05.2012 р.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки, передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Яковлєв С.В.