КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД      

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

 

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 

 14.08.2008                                                                                           № 47/95

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Островича  С.Е.

 суддів:            Розваляєвої  Т.С.

          Шипка  В.В.

 при секретарі:           

 За участю представників:

 від позивача -не з'явився

 від відповідача - не з'явився

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізична особа - підприємецьОСОБА_1

 на рішення Господарського суду м.Києва від 01.07.2008

 у справі № 47/95 (Станік С.Р.)

 за позовом                               Комунальне підприємство "Київпастранс" в особі Автобусного парку № 8

 до                                                   Фізична особа - підприємецьОСОБА_1

             

                       

 про                                                  стягнення 40200,00 грн.

 

ВСТАНОВИВ:

 Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.07.2008р. у справі № 47/95 позов Комунального підприємства “Київпастранс” в особі Автобусного парку №8 (далі-позивач) до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі-відповідач) про стягнення 40 200,00 грн. задоволено частково. З відповідача на користь позивача стягнуто 30313,10 грн. неустойки, а також 303,12 грн. витрат по сплаті державного мита та 88,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2008р. скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволення позову в повному обсязі. Вважає, що зазначене рішення є необґрунтованим та незаконним, а отже підлягає скасуванню як таке, що ухвалене з порушенням норм матеріального права.

В апеляційній скарзі апелянт стверджує, що за договором оренди №66 фіктивно передав свій автобус, а за договором суборенди отримав його для здійснення перевезень на маршруті №406. Апелянт також стверджує, що місцевим господарським судом не прийнято до уваги те, що договір оренди № 66 від 27.10.2003р. та договір суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. є удаваними правочинами, метою яких було захоплення власності відповідача і в подальшому стягнення штрафних санкцій. Апелянт вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкових висновків та відхилив заперечення, щодо обов'язкового нотаріального посвідчення додаткової угоди до договору суборенди №90, який було підписано 01.09.2005р. та не вірно застосував норми ст.51 Цивільного кодексу України.

Крім того, апелянт вважає, що місцевим господарським судом було порушено норми ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, як наслідок невірно визначено період, за який необхідно застосувати штрафні санкції.

Позивач відзив на апеляційну скаргу суду не надав.

Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились.

В судовому засіданні апеляційний суд розглянув клопотання позивача про відкладення розгляду справи і вважає, що вказане клопотання не підлягає задоволенню, оскільки у матеріалах справи знаходяться усі докази необхідні для розгляду апеляційної скарги та винесення законного рішення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи наявні докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання, колегія вважає можливим здійснити перегляд рішення першої інстанції у даній справі в апеляційному порядку за наявними матеріалами справи та без участі представників позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Київський апеляційний господарський суд вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між ОСОБА_1, в якості орендодавця, та Автобусним парком №8 Комунального підприємства „Київпастранс", в якості орендаря, було укладено договір оренди № 66 від 27.10.2003р., предметом якого є передання орендодавцем та прийняття орендарем в тимчасове володіння та користування автобус марки Mercedes-Benz 208 з державним номером НОМЕР_3

Між позивачем - Комунальним підприємством „Київпастранс" в особі Автобусного парку №8, в якості орендаря, та відповідачем - Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, в якості суборендаря, було укладено Договір суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р., предметом якого є передання орендарем (позивачем) та прийняття суборендарем (відповідачем) в тимчасове володіння та користування автобус марки Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1.

Згідно пункту 1.2 зазначеного Договору автобус, що орендується, знаходиться у володінні та користуванні орендаря (позивача) у відповідності до договору оренди № 66 від 27.10.2003р., укладеного між ОСОБА_1 та Автобусним парком №8 Комунального підприємства „Київпастранс".

Пунктом 2.1 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. передбачено, що орендований автобус буде використовуватися суборендарем для пасажирських перевезень на маршруті № 406 (Музей Великої Вітчизняної Війни - Інтернаціональна пл.).

Відповідно до пункту 3.1 даного Договору автомобіль повинен бути переданий орендарем (позивачем) та прийнятий суборендарем (відповідачем) протягом 5 днів з моменту підписання цього Договору.

Згідно пункту 3.2 зазначеного Договору суборенди передача автомобіля в оренду здійснюється за актом передачі.

Пунктом 4.1 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. встановлено „термін оренди складає - до 10.06.2005р. з моменту його підписання, що орендується, за актом приймання".

Пункт 5.1 Договору суборенди викладено в наступній редакції „суборендар сплачує орендну плату в розмірі 1 350.00 грн. (щомісяця)".

Пунктом 5.2 Договору встановлено, що орендна плата сплачується готівкою через касу орендаря або в безготівковому порядку на особовий рахунок в установі банку не пізніше 20 числа кожного поточного місяця.

Згідно пункту 8.1 зазначеного Договору після закінчення терміну оренди за даним Договором суборендар (відповідач) зобов'язаний протягом 5 днів повернути автомобіль, що орендується, орендарю (позивачу) за актом.

Відповідно до пункту 10.2 даний Договір суборенди припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди № 66 від 27. 10.2003р. з будь-якої підстави.

З наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій Акту прийому-передачі автомобіля № 14 від 06.11.2003р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. вбачається, що на виконання умов, передбачених пунктом 3.2 Договору орендар (позивач) передав, а суборендар (відповідач) прийняв автобус марки Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1, 1995 року випуску, № шасі НОМЕР_2

Відповідно до додаткової угоди від 01.09.2005р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р., у зв'язку зі зміною вартості проїзду пасажирів на певному автобусному маршруті, пункт 5.1 викладено в редакції: „суборендар (відповідач) сплачує орендну плату в розмірі 1 675,00 грн.".

Відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця від 08.11.2002р. та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, виданої Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи, ОСОБА_1 набуто статусу суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи-підприємця).

Згідно пояснень представника позивача право на користування автомобілем Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1, 1995 року випуску, НОМЕР_2, який переданий відповідачу у користування по Договору суборенди, було набуто позивачем по Договору оренди № 66 від 27.10.2003р., укладеного між Автобусним парком № 8 КП „Київпастранс" та ОСОБА_1.

Згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, виданого Червоноградським МРЕВ ДАІ ГУ МВС України 02.09.2003р., належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, автомобіль Mercedes-Benz 208, 1995 року випуску, НОМЕР_2 з державним номером 76018 ТС зареєстрований на праві власності за ОСОБА_1.

Відповідно до пояснень представника позивача після укладення Договору оренди № 66 від 27.10.2003р. на виконання вимоги, встановленої пунктом 15 Правил державної реєстрації та обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів та мотоколясок, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 р. N 1388, яким передбачено, якщо власник транспортного засобу передав в установленому порядку право користування і (або) розпорядження ним іншій фізичній або юридичній особі, їм видається підрозділами ДАІ тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження, позивач здійснив тимчасову реєстрацію автомобіля Mercedes-Benz 208, 1995 року випуску, НОМЕР_2, відповідно до якої позивачу було видано нові державні номери НОМЕР_1 та тимчасовий реєстраційний талон 31.10.2003р. Після продовженням терміну дії Договору оренди № 66 від 27.10.2003р. позивач 02.07.2005р. в органах Державтоінспекції отримав новий реєстраційний талон.

Згідно листа Управління державної автомобільної інспекції Головного управління в місті Києві МВС України від 02.06.2008р. № 10/7618вх та витягу з облікової бази реєстрації транспортних засобів, які знаходяться в матеріалах справи, на автомобіль марки Mercedes-Benz 208, 1995 року випуску, НОМЕР_2 31.10.2003р. вперше видано тимчасовий талон на право керування зазначеним автомобілем Комунальному підприємству „Київпастранс". У зв'язку з продовженням терміну оренди 02.07.2005 Комунальному підприємству „Київпастранс" видано новий тимчасовий талон, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи. 13.03.2008р. автомобіль знято з обліку у зв'язку з закінченням терміну оренди.

Згідно долученого позивачем до матеріалів справи листа Комунального підприємства „Київпастранс" в особі Автобусного парку №8 від 05.01.2007р. № 10, належним чином засвідчена копія якого знаходиться в матеріалах справи, позивач повідомив відповідача про розірвання договірних відносин.

Відповідачем долучено до матеріалів справи належним чином засвідчені копії заяв відповідача від 05.03.2007р. та від 10.09.2007р. про розірвання договірних відносин у зв'язку з тим, що 05.01.2007р. позивач повідомив відповідача про припинення дії договору оренди № 66 від 27. 10.2003р. та Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р.

Апеляційний господарський суд вважає помилковим твердження апелянта щодо обов'язкового нотаріального посвідчення додаткової угоди до договору суборенди №90, який було підписано 01.09.2005р., з огляду на наступні обставини.

Згідно ч. 1 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.

У господарських відносинах фізичні особи - підприємці приймають участь перш за все як підприємці, а не як фізичні особи, та лише на підставі їх реєстрації і внесення відомостей про них до єдиного державного реєстру.

Набуття ОСОБА_1 статусу суб'єкта підприємницької діяльності (фізичної особи - підприємця) підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця від 08.11.2002р. та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, виданої Подільською районною у місті Києві державною адміністрацією, належним чином завірені копії яких знаходяться в матеріалах справи.

Частиною 2 ст. 128 ГК України передбачено, що громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.

Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Під час здійснення господарської діяльності фізичні особи - підприємці реалізують свою господарську компетенцію, тобто сукупність господарських прав та обов'язків. При цьому решта прав та обов'язків фізичної особи, що становлять її правоздатність як людини, набуваються та виконуються нею поза межами здійснення нею господарської діяльності, в порядку реалізації нею її цивільної дієздатності, передбаченої Цивільним кодексом України, та регулюються ним. Останнє випливає зі змісту ч. 3 ст. 45 ГК України, відповідно до якої щодо громадян положення цього кодексу поширюються на ту частину їх діяльності, яка за своїм характером є підприємницькою.

Стаття 51 ЦК України передбачає, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.

На відміну від ч. 2 ст. 799 ЦК України, норми параграфа 5 глави 30 ГК України не встановлюють вимог щодо нотаріального посвідчення договорів оренди транспортних засобів у сфері господарювання.

Київський апеляційний господарський суд, враховуючи вищевикладене, погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що положення ч. 2 ст. 799 ЦК України не можуть бути застосовані у відношенні Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р., оскільки правове регулювання підприємницької діяльності юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, в даному випадку, є тотожними. У відношенні договорів оренди та суборенди транспортних засобів, укладених юридичними особами, ЦК України та ГК України не вимагають обов'язкового нотаріального посвідчення, а отже додаткова угода від 01.09.2005р. до Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р. не потребувала обов'язкового нотаріального посвідчення.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Апеляційний господарський суд не може прийняти до уваги твердження відповідача про те, що договір оренди № 66 від 27. 10.2003р. та договір суборенди № 90 від 06.11.2003р. є удаваними правочинами. На момент розгляду апеляційним господарським судом апеляційної скарги не має жодної інформації про те, що договір оренди № 66 від 27. 10.2003р. та договір суборенди № 90 від 06.11.2003р. оскаржені у встановленому порядку або були змінені, визнані недійсними, удаваними.

Щодо посилання апелянта на порушення місцевим господарським судом вимог ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, яка встановлює, що нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, і як наслідок невірне визначення періоду нарахування штрафних санкцій (за який було нараховано штрафні санкції), апеляційний господарський суд вважає за необхідне зазначене наступне.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України N 435-IV від 6 січня 2003 року встановлено, що до цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільного кодексу України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав та обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Колегія Київського апеляційного господарського суду погоджується з твердженням місцевого господарського суду про те, що правовідносини між позивачем та відповідачем виникли внаслідок укладення та виконання Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р., тобто в період дії Цивільного кодексу УРСР, тому, до підстав укладення та виконання зазначеного договору повинні застосовуватися норми Цивільного кодексу УРСР, а до наслідків його виконання - норми Цивільного та Господарського кодексів України, які набрали чинності 01.01.2004р..

Відповідно до ст. 10 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" термін, на який укладається договір оренди є істотною умовою договору оренди.

Відповідно до статті 258 Цивільного кодексу УРСР, що діяв на час укладання Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р., строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Пунктом 4.1 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. передбачено, що термін оренди складає - до 10.06.2005р. з моменту його підписання, що орендується, за актом приймання.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України „Про оренду державного та комунального майна" у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Статтею 764 Цивільного кодексу України встановлено, якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Згідно ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Відповідачем ні в місцевому господарському суді, ні в апеляційному господарському суді не надано жодного доказу направлення однією із сторін протягом місяця з дати закінчення строку дії договору оренди № 66 від 27.10.2003р. - 01.09.2006р. заяви про припинення чи зміни Договору оренди № 66 від 27.10.2003р., а тому суд вважає що зазначений Договір в силу ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 764 Цивільного кодексу України продовжений на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Натомість, наявна в матеріалах справи додаткова угода від 01.09.2005р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р., якою змінена сума орендної плати, що свідчить про погодження сторонами подальшого подовження правовідносин по зазначеному Договору суборенди.

Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва по справі № 3/98 за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до Комунального підприємства „Київпастранс'" в особі Автобусного парку №8 встановлено факт розірвання договору оренди № 66 від 27.10.2003р. саме з 05.01.2007р., який у відповідності до ст. 35 ГПК України (спір між тими ж сторонами) не потребує доказування.

Ч. 2 ст. 774 Цивільного кодексу України встановлено, що строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Відповідно до пункту 10.2 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. даний Договір припиняє свою дію у випадку розірвання договору оренди № 66 від 27.10.2003р. з будь-якої підстави.

Таким чином, Договір суборенди № 90 від 06.11.2003р. припинив свою дію з 05.01.2007р., у зв'язку з розірванням договору оренди № 66 від 27. 10.2003р.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 24.04.2008р. відповідача було зобов'язано надати суду докази вжитих заходів щодо повернення відповідачем позивачу за Договором суборенди № 90 від 06.11.2003р. автомобіля марки Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1, 1995 року випуску, № шасі НОМЕР_2

Однак, жодних доказів на підтвердження факту повернення відповідачем позивачу зазначеного автомобіля місцевому господарському суду відповідачем надано не було.

Статтею 785 Цивільного кодексу України встановлений обов'язок наймача у разі припинення договору найму негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Згідно пункту 8.1 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. після закінчення терміну оренди за даним Договором суборендар (відповідач) зобов'язаний протягом 5 днів повернути автомобіль, що орендується, орендарю (позивачу) за актом.

На підставі вищевикладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що оскільки позивач - Комунальне підприємство „Київпастранс" в особі Автобусного парку №8 згідно Акту прийому-передачі № 14 від 06.11.2003р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. передав автобус марки Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1, 1995 року випуску, НОМЕР_2, а відповідач - Фізична особа - підприємецьОСОБА_1 прийняв зазначений автомобіль в суборенду, проте після припинення строку дії Договору зобов'язання передбаченого ст. 785 Цивільного кодексу України та пунктом 8.1 Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р. щодо повернення позивачу автомобіля шляхом оформлення Акту прийому-передачі, яке повинно було бути виконано в строк до 10.01.2007р. (протягом 5 днів після закінчення терміну оренди за даним Договором) не виконав, а позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення, то ця вимога позивача законна та обґрунтована.

Пункт 6 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України N 435-ІУ від 6 січня 2003р. встановлено, що правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Стаття 253 Цивільного кодексу України встановлює, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Вимогами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 258 Цивільного кодексу України встановлена спеціальна позовна давність, відповідно до якої позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Згідно статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Оскільки відповідач згідно умов пункту 8.1 Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р. повинен був повернути позивачу автомобіль марки Mercedes-Benz 208 з державним НОМЕР_1, 1995 року випуску, НОМЕР_2 протягом 5 днів після закінчення терміну оренди, який закінчився 05.01.2007р., тобто до 10.01.2007р., таким чином, право на позов виникло у позивача з 11.01.2007р. і перебіг строку позовної давності, згідно ст. 261 Цивільного кодексу України, почався з 11.01.2007. Однак оскільки зобов'язання, покладене на наймача (відповідача) ст. 785 Цивільного кодексу України та пунктом 8.1 Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р. не виконано і на даний час, тобто порушення права позивача триває, а позивач звернувся до суду з позовом 03.04.2008р., місцевий господарський суд вірно дійшов висновку про те, що позивачем частково пропущено строк позовної давності для пред'явлення позову про стягнення з відповідача неустойки за прострочення виконання договірного зобов'язання, а саме за період з 06.01.2007р. по 03.04.2007р., у зв'язку з чим правові підстави для задоволення позову в частині стягнення штрафних санкцій за вказаний період відсутня.

Враховуючи те, що зобов'язання, покладене на наймача (відповідача) ст. 785 Цивільного кодексу України та пунктом 8.1 Договору суборенди № 90 від 06.11.2003р. не виконано і на даний час, а саме не повернено позивачу автомобіль, що орендується, тобто порушення права позивача триває, а ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено річний строк позовної давності до вимоги про стягнення неустойки, суд дійшов висновку що стягненню з відповідача підлягає неустойка у розмірі подвійної плати за користування річчю за період з 03.04.2007р. по 03.04.2008р. (дата звернення позивача до суду згідно вхідного штампу канцелярії Господарського суду міста Києва).

Однак, позивачем було заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача неустойки у розмірі 40 200,00, грн. за користування річчю за інший період - з 06.01.2007р. по 06.01.2008р. у зв'язку з чим суд прийшов до висновку про часткове задоволення вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача неустойки у розмірі подвійної плати за користування автомобілем за період з 03.04.2007р. по 06.01.2008р. За розрахунком суду сума неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача складає:

1675.00 грн. (орендна плата в місяць згідно додаткової угоди від 01.09.2005р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р.) х 2 х 9 (кількість повних прострочених місяців) = 30 150,00 грн.

1675,00 грн. (орендна плата в місяць згідно додаткової угоди від 01.09.2005р. до Договору суборенди автомобіля № 90 від 06.11.2003р.) : 31 (кількість днів в січні) х 2 х 3 (кількість прострочених днів) =162,10 грн.

Таким чином, сума неустойки, яке підлягає стягненню з відповідача - Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на користь позивача - Комунального підприємства „Київпастранс" в особі Автобусного парку №8 становить 30312,10 грн. (30 150,00 грн. + 162,10грн.).

Отже, апеляційний суд приходить до висновку, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги, скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні в матеріалах справи докази, дав їм належну оцінку, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

 

З огляду на викладене вище та керуючись ст. ст. 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

 

ПОСТАНОВИВ:

 1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 01.07.2008 року у справі № 47/95 без змін.

2.Матеріали справи № 47/95 повернути до Господарського суду міста Києва.

 Головуючий суддя                                                                      Острович  С.Е.

 

 Судді                                                                                          Розваляєва  Т.С.

 

                                                                                          Шипко  В.В.

 

 21.08.08 (відправлено)