Справа №764/2975/13-а

2-а/764/125/2013

Категорія

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 травня 2013 року Ленінський районний суд міста Севастополя у складі: головуючого - судді Гаркуші О.М., при секретарі - Грищенко Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Севастополі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Севастополі про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1, звернулася до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Севастополі (надалі по тексту ГУ ПФУ у місті Севастополі), в якому, просила суд визнати дії відповідача неправомірними та призначити їй пенсію у розмірі 40% із втрати годувальника, керуючись Законом України №2262 від 09 квітня 1992 року, а саме пунктом „а" 36 цього нормативного акту в частині вимог щодо призначення пенсії у зв'язку з «виконанням інших обов'язків військової служби»; перерахувати позивачеві пенсію з дня її призначення (з травня 2011 року).

Вимоги позову мотивовані тим, що позивач має право на призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника - чоловіка, який проходив військову службу, мав інвалідність 2-ої групи та помер ІНФОРМАЦІЯ_1. При цьому позивач стверджує, що оскільки її чоловік під час проходження служби приймав участь у регламентних роботах з обслуговування ядерних боєприпасів та має у зв'язку з цим посвідчення Чорнобильської катастрофи, її пенсія мала бути призначена у відповідність до пункту „а" статті 36 ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262 у розмірі 40% від грошового забезпечення годувальника. Втім, пенсія ОСОБА_1 призначена відповідачем у меншому розмірі згідно з пунктом б статті 36 наведеного вище Закону (30% від грошового забезпечення годувальника), що вона вважає неправомірним.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, наполягала на їх задоволенні по викладених в позові підставах.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав у повному обсязі та пояснила, що, виходячи зі змісту довідки медико-соціальної експертної комісії від 04 липня 2008 року, чоловік позивачки - ОСОБА_2 помер внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, тобто не пов'язана з причинами, вказаними у підпункті а пункту статті 36 ЗУ № 2262, що є необхідною умовою для призначення пенсії у відповідність до приведеної норми Закону. За таких обставин, представник відповідача стверджував про відсутність правових підстав для призначення позивачці пенсії у заявленому в позовній заяві розмірі.

Заслухавши пояснення учасників судового засідання, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд дійшов до наступного.

В ході вирішення адміністративного спору судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер чоловік позивача - ОСОБА_2

Згідно з витягом з протоколу засідання Військово - лікарської комісії Кримського регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв від 12 вересня 2011 року захворювання та причина смерті ОСОБА_2 пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при випробуванні ядерної зброї.

При цьому довідкою військової частини 31600 від 21 січня 2004 року підтверджується, що в період з 1968 по 1975 та з 1977 по 1993 роки ОСОБА_2 приймав безпосередню участь у роботах з обслуговування ядерних боєприпасів, їх збереженні та транспортуванні для відповідних випробувань.

У зв'язку з викладеним, ОСОБА_2 прирівняний до учасників ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС 3-ої категорії, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1.

Отже, оскільки чоловік позивача був прирівняний до осіб, які були учасниками ліквідації аварії на ЧАЕС, на спірні правовідносини розповсюджується, як дія Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", так і Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали в наслідок Чорнобильської катастрофи».

Відповідно до статті 9 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС -громадяни, які брали безпосередньо участь у ліквідації аварії та її наслідків та потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Згідно з приписами частин 3 та 4 статті 14 Закону громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, належать до категорії 1 або 2, або 3.

З аналізу норм зазначеного закону слід дійти висновку, що громадяни, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї мають такі самі соціальні гарантії як і учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та мають один і теж самий статус - статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Порядок із тим, предметом дослідження у даному спорі є порядок призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який лише був прирівняний до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, тобто мав відповідний статус, але смерть його наступила в результаті декілька інших обставин, ніж безпосередня участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Враховуючи, що робота ОСОБА_1 із ядерною зброєю зумовлювалася проходженням ним військової служби, такий порядок встановлений приписами Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб".

Так, відповідно до пункту а статті 36 Закону № 2262 пенсії у разі втрати годувальника у розмірі 40% грошового забезпечення померлого годувальника призначаються членам сімей військовослужбовців, осіб, що мають право на пенсію згідно з вищезазначеним Законом, які померли внаслідок поранення, контузії або каліцтва, отриманих при захисті Вітчизни, ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи або виконанні інших обов'язків на фронті, в партизанських загонах і об'єднаннях, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи або участю у бойових діях в мирний час, а також членам сімей померлих інвалідів війни і дітям, що втратили обох батьків.

Таким чином, необхідною умовою для призначення пенсії на підставі викладеної норми Закону №2262 є наявність причинно-наслідкового зв'язку між смертю померлого годувальника та приведеними вище обставинами. Перелік таких обставин є вичерпним, а логічно-смисловий зміст вказаного положення Закону № 2262 не надає можливості його іншого тлумачення та доповнення.

Як зазначалося вище, смерть ОСОБА_1 була наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Хоча вказане захворювання виникло у зв'язку з його роботою з радіоактивною зброєю, це не є «ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи» у розумінні пункту а статті 36 Закону № 2262.

Наявність у померлого статусу ліквідатора наслідків аварій на Чорнобильській АЕС також не надає підстав для призначення позивачці пенсії згідно з пунктом а статті 36 Закону № 2262, а тільки надавало право на певні пільги та соціальні гарантії ОСОБА_1 при його житті, оскільки останній лише прирівняний до осіб вказаної категорії та причина його смерті є іншою.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Аналіз встановлених у цій справі обставин свідчить про правомірність дій відповідача щодо призначення позивачці пенсії на підставі пункту б статті 36 наведеного вище Закону № 2262 (30 % від грошового забезпечення годувальника)

На підставі статей 19 Конституції України, статті 36 Закону України „Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб", статей 9,14 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», керуючись ст.ст. 2,9, 11,12,71,72,99, 100, 104-106,,161 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у місті Севастополі про визнання дій неправомірними та зобов'язання до вчинення певних дій - відмовити.

Постанову може бути оскаржено. Апеляційна скарга на постанову суду подається до місцевого суду протягом десяти днів з дня проголошення постанови.

Суддя -