5

*990*2*000BB11E

*990*2*000BB11E

Справа № 0907/2-8155/2011

Провадження №22ц/779/1559/2013

Категорія 19

Головуючий у 1 інстанції Максимчин Ю.Д.

Суддя-доповідач Горблянський Я.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2013 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Горблянського Я.Д.

суддів Горейко М.Д., Ковалюка Я.Ю.

секретаря Турів О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення суми боргу за невиконання договірних зобов'язань, - за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2012 року,-

в с т а н о в и л а:

В листопаді 2011 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовними вимогами до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики від 12.11.2008 року, мотивуючи тим, що через неналежне виконання зобов'язань відповідачем утворилась заборгованість в сумі 242646,60 доларів США, що становить 1936489,72 грн., з яких 219094 долари США основний борг, що по курсу НБУ становить 1748523,49 грн., 6572,82 долари США штрафні санкції, що становить 52455,70 грн., та 16979,78 доларів США проценти від суми позики, що становить 135510,53 грн. боргу.

Заочним рішенням Івано-Франківського міського суду від 21.05.2012 року позов задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 згідно угоди від 12.11.2008 року - 242646,60 доларів США боргу, що по курсу НБУ становить1936489,72 грн. та 2823 грн. витрат по оплаті судового збору.

Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, без належного дослідження всіх обставин справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд невірно оцінив угоду від 12.11.2008 року, оскільки вона не є договором позики, так як не містить всіх необхідних умов, що передують укладенню договору позики. Вказує, що у нього був відсутній намір укласти договір позики, а зазначена угода була підписана під впливом тиску внаслідок погроз позивача.

Судом не досліджено, що на момент підписання угоди про надання позики в доларах США в ОСОБА_2 не було індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти при здійсненні платежів.

Крім того, в матеріалах справи відсутні розписка чи будь-який інший документ, який би підтверджував факт передачі та отримання грошових коштів від ОСОБА_2, а угода не може розцінюватись як борговий документ.

Зважаючи на наведені доводи, апелянт просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у позовних вимогах ОСОБА_2

Сторони в судове засідання не з'явилися хоча належним чином повідомлялися про час і місце розгляду справи, а тому колегія суддів вважає що справу слід розглянути у їхній відсутності та прийняти рішення по наявних у справі доказах.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно вимог ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Даним вимогам законодавства оскаржуване рішення відповідає.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимоги позову виходив з того, що сторонами, відповідно до вимог ст.1047 ЦК України, був укладений договір позики, проте ОСОБА_3 взяті на себе боргові зобов'язання не виконав, внаслідок чого, у нього утворилася заборгованість, що складається з основного боргу, трьох процентів річних та процентів за користування коштами, яка підлягає стягненню на користь позивача у повному обсязі.

Такий висновок суду є правильним та відповідає дійсним обставинам справи.

Судом першої інстанції встановлено, що 12.11.2008 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_2 241094 доларів США, які зобов'язувався повернути до 15.12.2008 року.

На підтвердження укладення договору позики, позивачем було надано суду угоду, де зазначені сторони зобов'язання (позикодавець та позичальник), грошова сума, яка передається, та підпис позичальника і позикодавця.

Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики й угода свідчить про його укладення відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.

Зі змісту ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі) у строк та в порядку, що встановлені договором. Оскільки у визначений термін кошти не були повернуті, то у відповідача утворилась за основним зобов'язанням заборгованість в сумі 219 094 долари США, що по курсу НБУ станом на час подання позову становить 1748523,49 грн.

Як вбачається з листа-роз'яснення Верховного Суду України від 11.03.2010 року № 6-11 Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» регулює відносини за участю фінансових установ, які є професійними учасниками ринку з надання фінансових послуг. Зазначений закон не регулює відносини між фізичними особами щодо укладення договору позики. Тому підстав для незастосування положень ст.1048 ЦК України між фізичними особами немає.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України та сплачується щомісячно до дня повернення боргу.

Оскільки договором сторін не встановлено розмір і порядок одержання процентів, то проценти за користування позикою слід нараховувати відповідно до облікової ставки в розмірі 7,75% річних згідно Постанови правління НБУ від 09.08.2010 року N 377 «Про регулювання грошово-кредитного ринку», а відтак розрахунок суми процентів , визначений позивачем за рік користування його коштами є вірною і становить 16979,78 доларів США (219094 долари США х 7,75% / 12 місяців х 12 місяців прострочення), що в еквіваленті дорівнює 135510,53 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

А отже, до задоволення підлягає вимога позивача про стягнення в рахунок 3% річних з відповідача за період з 10.11.2010 року по 10.10.2011 року суми в розмірі 6572,82 долари США ( 219094 долари США х 3% / 365 днів х 365 днів прострочення), що становить 52455,70 грн.

За таких обставин, суд першої інстанції відповідно до вимог ст.ст. 526, 625 та 1048 ЦК України дійшов правильного висновку, що згідно проведеного позивачем розрахунку на його користь з відповідача слід стягнути 219094 долари США основної суми боргу, 6572,82 долари - три проценти річних та 16979,78 доларів процентів від суми позики, що в сумі по курсу Національного банку України становить 1936489,72 грн.

Стягуючи борг за договором позики, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що під час укладення договору позики були дотримані вимоги ч. 1 ст. 1047 ЦК України згідно з якими на підтвердження позикових відносин може бути представлений як договір позики, так і письмова розписка про позику.

За змістом положень ч. 1 ст. 1053 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

Відповідач вказаним правом не скористався, укладений договір позики, у встановленому порядку не оспорив, а тому на момент розгляду справи позовні вимоги про стягнення боргових зобов'язань по зазначеному договору позики є підставними, та не спростованими.

Отже, рішення судом першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості.

Тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Заочне рішення Івано-Франківського міського суду від 21 травня 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Судді: Я.Д. Горблянський

М.Д. Горейко

Я.Ю. Ковалюк

Згідно з оригіналом

Суддя Я.Д. Горблянський