Справа № 0907/15999/2012
Провадження № 22ц/779/1412/2013
Категорія 27
Головуючий у І інстанції - Бабій О.М.
Суддя-доповідач - Малєєв А.Ю.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 червня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого - Малєєва А.Ю.,
суддів: Пнівчук О.В., Томин О.О.,
секретаря - Лисак І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року по справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору, -
в с т а н о в и л а:
У жовтні 2012 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору.
Позовні вимоги мотивував тим, що значна кількість умов кредитного договору, укладеного в січні 2010 року між ним та Банком, прямо суперечать законодавству (в т.ч. ЗУ «Про захист прав споживачів»), порушують баланс прав та обов'язків сторін на користь Банку та створюють неприйнятні умови для позивача як для позичальника. Банк свідомо вводив позивача в оману, запевнивши в законності майбутнього договору та позитивних наслідках, які принесе його укладання. Розцінює дії Банку як введення в оману щодо обставин, які мають істотне значення для правочину, здійсненого з використанням нечесної підприємницької практики. Вважав, що є всі підстави для визнання недійсним спірного договору.
Просив визнати недійсним кредитний договір №Л64.907.70141 від 18.01.2010.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства «Ідея Банк» про визнання недійсним кредитного договору відмовлено.
ОСОБА_4 - представник ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року, яке вважає ухваленим з порушенням матеріальних норм. Висновки суду, на думку апелянта, не відповідають обставинам справи, а обставини, що мають значення для справи, є недоведеними. Апелянт вважає, що суд не дослідив обставин справи - не надав оцінки відсутності обов'язкових і необхідних умов в кредитному договорі №Л64.907.70141 від 18.01.2010. Суд неправильно встановив характер спірних правовідносин та не правильно застосував норми валютного законодавства, не врахував, що кредитний договір суперечить законам України та нормативно-правовим актам України. Апелянт зазначає, що як споживач він був позбавлений можливості достеменно оцінити розмір своїх майбутніх витрат, пов'язаних з виконанням договору, оскільки Банком, в порушення ЗУ «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, не було надано інформації щодо загальної вартості кредиту (з урахуванням відсотків та комісійної винагороди). На думку апелянта, в кредитному договорі відсутні умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Вважає, що несправедливими є умови кредитного договору, визначені п. п. 3.7., 3.8., 5.6., 6.1., 6.2., 6.3., 6.4., 6.6. А враховуючи значну кількість пунктів кредитного договору, які носять дискримінаційний, несправедливий характер, то несправедливим є характер договору в цілому. Тому, апелянт стверджує, що на підставі ч.6 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» кредитний договір має бути визнаний судом недійсним в цілому. Окрім того, Банком розголошено особисту інформацію про позичальника колекторній компанії без відповідної згоди останнього. Апелянт вважає, що судом не було витребувано та досліджено докази, які б підтверджували позицію по справі позивача.
Просять скасувати заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
В судове засідання апеляційного суду апелянт ОСОБА_4 та позивач ОСОБА_3, належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи, не з'явилися. Про причини неявки суд не повідомили.
Представник відповідача в судове засідання апеляційного суду не з'явився. Направив засобами факсимільного зв'язку 04.06.2013 на адресу суду Заперечення ПАТ «Ідея Банк». Просив розгляд справи провести без їх участі. Просив закрити провадження в справі з підстав п.2 ч. 1 ст. 205 ЦПК, оскільки набрала законної сили ухвала Апеляційного суду Тернопільської області від 21 травня 2013 року щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу відхилити з наступних мотивів.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що між сторонами ОСОБА_3 (позичальник) та ВАТ «Плюс Банк» (ПАТ «Плюс Банк», далі - Банк) 18.01.2010 укладено Кредитний договір №Л64.907.70141 (а.с. 10-11, далі - спірний договір). Згідно п. 1.1. спірного договору Банк надав позичальнику кредит на поточні потреби в сумі 9179,00 грн. на умовах, передбачених цим договором. Позичальник зобов'язався одержати кредит і повернути кредит з процентними платежами і комісіями згідно цього договору та Додатку № 1 від 18.1.2010 - графіку щомісячних внесків за кредитним договором №Л64.907.70141 (а.с. 12).
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.
За правилами ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з п. 3 ч. 5 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах.
Суд першої інстанції, враховуючи предмет (кредит на поточні потреби - споживчий кредит) та підстави позову (порушення прав споживача), вірно застосував норми ЦК України та ЗУ «Про захист прав споживачів», дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог позивача щодо визнання недійсним кредитного договору №Л64.907.70141. від 18.01.2010 та правомірно відмовив у задоволенні позову.
Доводи апелянта, що п. 3.2.3 Кредитного договору, згідно якого позичальник зобов'язаний повернути кредит, проценти, плату за кредитне обслуговування і комісії достроково на вимогу банку, не відповідає ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» не заслуговують на увагу, оскільки передбачене п. 3.2.3 Кредитного договору таке право банку обумовлене настанням визначених в п.3.4.3 цього ж Договору випадків. А перелік обставин, у разі настання котрих банк може використати таке право, згідно п. 4 ч. 10 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», не є вичерпним та передбачає право кредитодавця на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, у разі іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта з приводу того, що він як споживач був позбавлений можливості достеменно оцінити розмір своїх майбутніх витрат, пов'язаних з виконанням договору через те, що оскільки Банком не було надано інформації щодо загальної вартості кредиту (з урахуванням відсотків та комісійної винагороди), оскільки такі твердження спростовуються умовами спірного договору (в т.ч. п.п. 1.1., 1.4.-1.6., п.2., п.п. 4.7 та ін. п.п.) та Додатком №1 - Графіком щомісячних внесків за кредитним договором (а.с. 12).
Окрім того, згідно п.п. 4.1. спірного договору Банк перед укладенням кредитного договору повідомив ОСОБА_3 в належній формі в повному обсязі інформацію, передбачену ч.2 ст.11 ЗУ «Про захист прав споживачів», ознайомив його з тарифами Банку і позичальник погодився з ними, визнав умови даного договору справедливими і такими, що відповідають його інтересам (а.с. 11).
Таким чином, враховуючи умови отримання кредиту (платність, строковість, обов'язковість повернення кредиту) та розрахунок щомісячних внесків за кредитним договором, у апелянта як позичальника була об'єктивна можливість оцінити розмір своїх майбутніх витрат, пов'язаних з виконанням договору.
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що несправедливими є умови спірного кредитного договору, визначені п. п. 3.7., 3.8., 5.6., 6.1., 6.2., 6.3., 6.4., 6.6., оскільки перелічені пункти взагалі відсутні у наявному в матеріалах справи Кредитному договорі №Л64.907.70141 від 18.01.2010.
Колегія суддів не бере до уваги доводи Заперечення ПАТ «Ідея Банк» від 04.06.2013 як такі, що не підтверджені матеріалами справи. Відсутність додатків до Заперечення, на які Банк посилається в підтвердження своїх вимог, засвідчено Актом Апеляційного суду Івано-Франківської області від 04.03.2013.
Інші доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують.
Враховуючи обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313 - 315, 317 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_3 на заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року відхилити.
Заочне рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 березня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Головуючий А.Ю. Малєєв
Судді: О.В. Пнівчук
О.О. Томин