5
УХВАЛА
Іменем України
28 травня 2013 року
Апеляційний суд Донецької області у складі:
головуючого Самойленка А.І.
суддів Козодуба А.І., Черкашина М.В.
з участю
прокурора Смагіної Г.М.
захисника ОСОБА_1
засудженої ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку справу за апеляціями прокурора, який прав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженої ОСОБА_2 на вирок Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 30 січня 2013 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку селища Октябрьське Красногвардійського району АР Крим, громадянку України, із незакінченою вищою освітою, не працюючу, не судиму, що мешкає за адресою: АДРЕСА_1,
засуджено за ч. 3 ст. 368 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавлення її права обіймати посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки. На підставі ст.ст.75, 76 КК України ОСОБА_2 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку 3 роки вона не вчинить нового злочину і виконає покладені на неї обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти цю інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.
ОСОБА_2 визнано винною в отриманні хабара , поєднаного з його вимаганням, за таких обставин.
Наказом начальника служби колійного господарства державного підприємства (ДП) "Донецька залізниця" № 10/П від 19 лютого 2001 року ОСОБА_2 призначена помічником начальника Микитівської дистанції колії з кадрів і соціальних питань.
Згідно з п.п. 1 п.2 посадової інструкції помічника начальника Микитівської дистанції колії з кадрів і соціальних питань на ОСОБА_2 покладені організаційно-розпорядчі функції, а саме: керівництво роботою щодо забезпечення дистанції колії працівниками необхідних професій, спеціальностей та кваліфікації.
5 грудня 2011 року приблизно о 10.00 годині ОСОБА_2 перебуваючи в своєму службовому кабінеті, розташованому на другому поверсі адміністративної будівлі Микитівської дистанції колії ДП "Донецька залізниця", діючи умисно, з корисливих мотивів у власних інтересах вимагала у ОСОБА_3 в якості хабара грошові кошти в сумі 500 доларів США за сприяння йому у влаштуванні на роботу в Микитівську дистанцію шляху монтером шляху 2 розряду. Продовжуючи свої дії, ОСОБА_2 27 грудня 2011 року приблизно о 14-й годині 26 хвилин в своєму службовому кабінеті отримала від ОСОБА_3 в якості хабара грошові кошти в сумі 4000 гривень за сприяння у влаштуванні його на роботу в Микитівську дистанцію шляху в якості монтера шляху 2 розряду 9 околодку.
В апеляціях:
- прокурор просить вирок суду скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та неправильне застосування кримінального закону, порушення вимог ст. 334 КПК України, оскільки в мотивувальній частині вироку не вказано такий вид дослідженого в ході судового слідства доказу як відеозапис оперативної зйомки отримання ОСОБА_2 хабара, яка була переглянута в ході судового слідства, судом не вказано як вона узгоджується з іншими доказами у справі, що підтверджує, а що спростовує. Крім того судом не вирішено питання про судові витрати по справі, а також про накладений в ході судового слідства арешт на майно засудженої.
- засуджена ОСОБА_2 просить вирок суду першої інстанції скасувати, а справу повернути на новий судовий розгляд, посилаючись на його незаконність і необґрунтованість, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, оскільки суд першої інстанції не дав належної оцінки доказам, які свідчать про неможливість ОСОБА_2 вимагати хабар у ОСОБА_3 о 10-й годині 5 грудня 2011 року, не перевірив законність отримання працівниками міліції грошових коштів, які вони передали ОСОБА_3, не оглянув в судовому засіданні ці грошові кошти, не зважаючи на клопотання про це її захисника і послався у вироку на докази вини, які не є допустимими.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурора Смагіну, яка підтримала апеляцію прокурора, що її подав, засуджену ОСОБА_2 та її захисника ОСОБА_1, які підтримали апеляцію засудженої, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляцій, апеляційний суд вважає, що апеляції не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
В обґрунтування своїх висновків про доведеність вини Заболотної суд навів у вироку докази, що були досліджені в судовому засіданні.
Допитаний в якості свідка ОСОБА_3 пояснив суду, що він на початку грудня 2011 року працевлаштовувався на роботу на Микитівську дистанцію колії Донецької залізниці і приблизно 5 грудня 2011 року керівник відділу кадрів вказаної дистанції колії ОСОБА_2 зажадала передачі їй 500 доларів США за сприяння його працевлаштуванню. У зв'язку з такими протиправними діями ОСОБА_2 він звернувся із заявою в лінійний відділ міліції і на виконання вимог ОСОБА_2 він 27 грудня 2011 року передав ОСОБА_2 в її службовому кабінеті 4000 гривень, що еквівалентно 500 доларам США. Ці гроші йому передали працівники міліції, які перед цим переписали номінал та номери купюр, помітили грошові купюри спеціальним хімічним засобом, а також прикріпили до його одежі засіб спостереження.
Наведені показання свідка ОСОБА_3 повністю узгоджуються з іншими доказами у справі, зокрема, з даними протоколів вручення ОСОБА_3 працівниками міліції технічних засобів аудіо-відеофіксації від 26 та 27 грудня 2011 року, з даними протоколу огляду грошових коштів в сумі 4000 гривень, їх обробки спеціальним хімічним засобом та вручення їх ОСОБА_3 від 27 грудня 2011 року, з даними протоколу особистого огляду ОСОБА_2 від 27 грудня 2011 року, згідно якого в одягненому на ній правому чоботі були виявлені 4000 гривень купюрами по 500 гривень, номінал та номера яких повністю співпали з номіналом та номерами грошових купюр, що були видані працівниками міліції ОСОБА_3. На цих купюрах, як і на руках ОСОБА_2, була виявлена хімічна речовина, яка світилася зелено-жовтим кольором під ультрафіолетовим світлом і яка згідно висновків судово-хімічної експертизи має одну родову приналежність, що також узгоджується з даними вищевказаного протоколу та показаннями свідка ОСОБА_3, відеозаписом оперативної зйомки отримання хабара ОСОБА_2, що був відтворений під час розгляду справи судом.
Факт виявлення у ОСОБА_2 зазначених грошових коштів не оспорювався самою ОСОБА_2 в судовому засіданні, а її твердження про те, що вона не вимагала грошей у ОСОБА_3 і що останній підкинув їй ці гроші на стіл, суперечать показанням самої ОСОБА_2 під час досудового слідства, в яких вона визнавала факт отримання нею хабара від ОСОБА_3, а також фактичним діям ОСОБА_2, яка сховала отримані від ОСОБА_3 гроші в сумі 4000 гривень в свій чобіт, де вони й були виявлені, що свідчить про свідоме отримання ОСОБА_2 цих грошових коштів від ОСОБА_3 в якості хабара, усвідомлення нею незаконності своїх дій і намагання приховати їх. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав ці твердження ОСОБА_2 неправдивими і направленими на уникнення її від відповідальності за вчинений злочин.
Вищевказані протоколи слідчих та оперативно-розшукових дій складені з дотриманням вимог КПК України 1960 року, який був чинний на час досудового слідства, та закону про оперативно-розшукову діяльність. Зокрема, вони були проведені у присутності двох понятих, що не заперечувала засуджена ні під час досудового слідства, ні під час розгляду справи судом, а та обставина, що суд допитав в судовому засіданні одного понятого і оголосив показання іншого понятого з дотриманням вимог ст.306 КПК України 1960 року, не є свідченням відсутності двох понятих при проведенні зазначених оперативно-слідчих дій та при складанні протоколів про ці дії, як про це вказує в своїй апеляції засуджена ОСОБА_2.
Та обставина, що в матеріалах справи відсутні дані про джерело отримання працівниками міліції грошових коштів в сумі 4000 гривень, що були передані ОСОБА_3 для наступної їх передачі останнім ОСОБА_2, не є свідченням незаконності проведення вищевказаних слідчих та оперативно-розшукових дій, як про це вказує в своїй апеляції засуджена ОСОБА_2, оскільки ні КПК України 1960 року, ні закон про оперативно-розшукову діяльність не передбачають обов'язку слідчого чи оперативного працівника зазначати в протоколах та долучати до матеріалів кримінальної справи дані про таке джерело. Посилання в апеляції засудженої ОСОБА_2 на Інструкцію про порядок оперативної закупівлі наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів, в якій передбачено, що для проведення такої оперативної закупівлі використовуються грошові кошти МВС, СБУ та інші кошти, також не можуть бути визнані обгрунтованими, оскільки в даній справі не проводилася закупівля наркотичних засобів, психотропних речовин чи прекурсорів, а наявність вищезазначеного положення у вищевказаній Інструкції також не означає про необхідність долучення до матеріалів кримінальної справи документальних свідчень про джерело отримання оперативними працівниками грошових коштів для проведення зазначеної оперативної закупівлі.
Згідно висновків судово-фоноскопічної експертизи голоси, записані під час відеозаписів пристроєм, що передавався працівниками міліції ОСОБА_3 26-го та 27-го грудня 2011 року і в яких йдеться про передачу ОСОБА_3 грошей в сумі 4000 гривень ОСОБА_2, належать останньому та ОСОБА_2. Ознаки монтажу чи інших зміни на цих записах відсутні. Висновки цієї ж експертизи про те, що частина записів голосів не була ідентифікована експертом, не є підставою для визнання цієї експертизи недопустимим доказом, як про це вказує в своїй апеляції засуджена, оскільки, як зазначено у висновках цієї експертизи, причиною неможливості ідентифікації частини записів голосів є перевищення записаного сигналу цих голосів стороннім шумом, що свідчить про відсутність будь-якого втручання у здійснення запису з боку учасників цієї оперативно-розшукової дії.
Доводи апеляції засудженої про те, що вона не могла зустрічатися з ОСОБА_3 5 грудня 2011 року о 10-й годині і вимагати від останнього хабара, оскільки в цей день і час вона перебувала на курсах підвищення кваліфікації в місті Донецьку, не можуть бути визнані обгрунтованими.
Як пояснювала ОСОБА_2 в судовому засіданні, у цей день, тобто 5 грудня 2011 року, вона зранку була на своєму робочому місці, віддала ключі від кабінету ОСОБА_4, яка виконувала її обов'язки на час перебування її на курсах, і приблизно о 8-й годині 50 хвилин поїхала в Донецьк.
Однак показання ОСОБА_2 щодо часу від'їзду її з місця роботи суперечать показанням свідка ОСОБА_4, яка в суді пояснила, що 5 грудня 2011 року з 7-ї години ОСОБА_2 перебувала на своєму робочому місці, приймала людей, приблизно о 10-й годині передала їй ключі від кабінету і поїхала на курси в місто Донецьк.
Під час досудового слідства, зокрема при проведенні очної ставки з ОСОБА_2, свідок ОСОБА_3 пояснював, що 5 грудня 2011 року в період з 9-ї години до 10-ї години він зустрівся з начальником відділу кадрів Микитівської дистанції колії ОСОБА_2 з приводу свого працевлаштування, яка зажадала від нього передачі їй 500 доларів США за сприяння його працевлаштуванню. Аналогічні показання свідок ОСОБА_3 давав і в судовому засіданні
Таким чином, показання ОСОБА_2 про час перебування її на своєму робочому місці 5 грудня 2011 року є приблизними, а її твердження про неможливість її зустрічі з ОСОБА_3 приблизно о 10-й годині цього дня спростовані не тільки показаннями останнього, а й вищенаведеними показаннями свідка ОСОБА_4, правдивість яких не оспорювалася і не оспорюється засудженою.
Надана засудженою довідка Донецького інституту залізничного транспорту від 29.08.2012 року (т.2 а.с.35) також не свідчить про неможливість перебування ОСОБА_2 на своєму місці роботи приблизно о 10-й годині 5 грудня 2011 року, оскільки згідно цієї довідки реєстрація слухачів курсів підвищення кваліфікації відбувалася 5 грудня 2011 року в період з 7.30 до 13.00 годин, тобто протягом тривалого часу, а вказівка про те, що ОСОБА_2 була зареєстрована в період 10.00-10.30 годин не обґрунтована причинами, з яких така реєстрація однієї особи проводилася протягом 30 хвилин і без надання відповідних документів, в яких конкретно реєструвався час прибуття кожного із слухачів курсів.
Не можуть бути визнані обгрунтованими й доводи апеляції засудженої про те, що відмова суду в задоволенні клопотання захисника про витребування з відділу кадрів ПЧ-16 Донецької залізниці журналу обліку резерву нового прийому та журналу вступного та первинного інструктажу з охорони праці вплинула на повноту та об'єктивність розгляду справи, оскільки дані цих журналів ніяким чином не могли підтвердити чи спростувати обвинувачення ОСОБА_2 в отриманні від ОСОБА_3 4000 гривень в якості хабара, що й було підставою для відмови суду в задоволенні цього клопотання.
Відмова суду в задоволенні клопотання захисника про огляд в судовому засіданні грошових коштів в сумі 4000 гривень, що були предметом злочину і визнані речовим доказом у справі, не відповідає положенням ст.313 КПК України 1960 року. Однак, підставою для відхилення судом зазначеного клопотання було те, що факт виявлення у ОСОБА_2 предмета хабара - грошей в сумі 4000 гривень не оспорювався в судовому засіданні підсудною та її захисником і підтверджений сукупністю інших вищенаведених доказів у справі. Тому порушення судом ст.313 КПК України 1960 року не може бути визнане істотним порушенням кримінально-процесуального закону, оскільки воно не перешкодило суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований та справедливий вирок і відповідно до ст.370 КПК України 1960 року не є підставою для скасування вироку.
Безпідставними є доводи апеляції засудженої про порушення судом вимог ст.318 КПК України 1960 року у зв'язку з відмовою суду задовольнити клопотання її захисника і об'явити перерву для підготовки до дебатів, оскільки згідно зазначеної норми закону після закінчення судового слідства суд переходить до судових дебатів і обов'язок суду об'являти перерву для підготовки до дебатів цією нормою закону не передбачений. Усім учасникам судового розгляду, в тому числі й захиснику засудженої, було надано слово в дебатах, що свідчить про виконання судом вимог ст.318 КПК України.
Всім дослідженим доказам у справі, в тому числі й відеозапису оперативної зйомки отримання ОСОБА_2 хабара, суд дав у вироку відповідну оцінку, а посилання прокурора в апеляції на те, що зазначеному відеозапису не дано судом оцінки, суперечать змісту вироку.
Висновки суду про доведеність вини ОСОБА_2 в тому, що вона, обіймаючи посаду помічника начальника Микитівської дистанції колії з кадрів і соціальних питань, будучи службовою особою, з використанням свого службового становища одержала хабара від ОСОБА_3 в сумі 4000 гривень, поєднаного з його вимаганням, за сприяння останньому у працевлаштуванні, є обгрунтованими. Тому її дії за ст.368 ч.3 КК України кваліфіковані правильно, а міра покарання призначена їй з дотриманням вимог ст.65 КК України.
Та обставина, що вироком суду не вирішено питання про судові витрати у справі, а також про накладений в ході судового слідства арешт на майно засудженої, про що вказує прокурор в своїй апеляції, не є підставою для скасування вироку, оскільки ці питання суд вправі вирішити в порядку виконання вироку відповідно з положеннями ст.ст.409, 411 КПК України 1960 року.
У зв'язку з наведеними обставинами підстави для задоволення апеляцій прокурора і засудженої та скасування вироку відсутні.
Враховуючи наведене, керуючись вимогами ст.ст.365, 366 КПК України 1960 року, апеляційний суд
ухвалив:
Вирок Микитівського районного суду міста Горлівки Донецької області від 30 січня 2013 року щодо ОСОБА_2 залишити без зміни, а апеляції прокурора та засудженої - без задоволення.
Судді: