РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

_____________________________________________________________________

Справа №: 22-ц/190/3847/13Головуючий суду першої інстанції:Абзатова Г.Г.

Головуючий суду апеляційної інстанції:Макарчук Л. В.

РІШЕННЯ

"17" червня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:

Головуючого суддіМакарчук Л.Г.

СуддівАдаменко О.Г., Горбань В.В.

При секретаріВостріковій К.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сімферополі цивільну справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Головного Управління міграційної Служби України в АР Крим про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, та за позовом ОСОБА_8 до виконавчого комітету Євпаторійської міської ради, третя особа ОСОБА_7 про скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим, за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2013 року,

В С Т А Н О В И Л А :

26 жовтня 2012 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом, який було уточнено 31.10.2012 року, до виконавчого комітету Євпаторійської міської ради, третя особа ОСОБА_7, про скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, оскільки вказане рішення порушує його конституційне право власності та суперечить вимогам діючого законодавства.

Позов мотивовано тим, що у квітні 2003 року він домовився з ОСОБА_9 про здачу в найом останньому будинку АДРЕСА_1, який побудував позивач та готовність будинку на 2003 рік складала 74%, з можливим подальшим продажем йому будинку. Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 08.02.2005 року за ОСОБА_7 було визнано право власності на будинок та визнано дійсним договір купівлі - продажу будинку. На підставі цього рішення суду ОСОБА_7 23.02.2007 року рішенням виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим було передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1. Ухвалою Апеляційного суду Запорізької обл., як судом касаційної інстанції, від 02.11.2007 року рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 08.02.2005 року було скасовано. Проте, у 2012 році виконавчий комітет Євпаторійської міської ради виніс рішення про оформлення права власності ОСОБА_7 на будинок.

Посилаючись на ст.393 ЦК України, зазначав про те, що рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим про оформлення права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_7, порушує його права як власника будинку, а тому повинно бути скасовано. (том 1 а.с.2-3, 43).

07 лютого 2013 року ОСОБА_7 звернулася до суду з позовом, який нею було уточнено 05.03.2012 року, до ОСОБА_8, Головного Управління міграційної Служби України в АР Крим про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням у приватному будинку АДРЕСА_1 та зняття його з реєстрації.

Позовні вимоги мотивовані тим, що у її приватній власності знаходиться земельна ділянка та житловий будинок АДРЕСА_1, у якому проживає та зареєстрована вона та члени її родини. Відповідач також зареєстрований за цією адресою, але не є членом її родини, більше 10 років не проживає у будинку, постійно проживає за іншою адресою у АДРЕСА_2. Факт реєстрації відповідача у будинку, який знаходиться у її власності, перешкоджає їй у здійсненні нею своїх прав власника. Просила визнати ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки більш ніж 10 років у будинку не проживає, членом її родини не є, також просила зобов'язати Головне Управління міграційної Служби України в АР Крим зняти відповідача з реєстрації за зазначеною адресою. (том 2 а.с.2-3,35-36).

Ухвалою Євпаторійського міського суду АР Крим від 06.03.2013 року у якості співвідповідача до участі у справі було залучено Головне Управління міграційної Служби України в АР Крим. (том 2 а.с.48).

Ухвалою Євпаторійського міського суду від 19 березня 2013 року справа за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Головного Управління міграційної Служби України в АР Крим про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та з реєстрації, та справа за позовом ОСОБА_8 до виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим, третя особа ОСОБА_7, про скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим, об'єднані в одне провадження та справі присвоєно спільний номер №106/853/13-ц. (том 2 а.с.56-57).

Рішенням Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2013 року позовні вимоги ОСОБА_8 задоволено. Скасовано рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про оформлення права приватної власності за ОСОБА_7 на житловий будинок та господарські споруди за адресою: АДРЕСА_1. У задоволенні позову ОСОБА_7 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 та задовольнити її позов, посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що у 2003 році ОСОБА_8 продав їй недобудований будинок, який вона добудувала, побудувала також 2-й поверх та здала будинок в експлуатацію, про що є декларація ДАБК, на підставі чого і було винесено виконавчим комітетом Євпаторійської міської ради рішення про оформлення її права власності на будинок. Крім того, ОСОБА_8 не може ставити питання про порушення його прав власника, оскільки власником будинку він ніколи не був, а був власником будівельних матеріалів.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін та їх представників, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_8, суд першої інстанції, керуючись ст.ст.391 ч.1, 393 ЦК України виходив з того, що рішенням виконавчого комітету №557/23 від 13.07.2012 року про оформлення права власності на двоповерховий будинок за ОСОБА_7 порушуються права позивача, як власника на цей будинок.

З такими висновками суду першої інстанції не погоджується колегія суддів оскільки вони зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, які розпоряджаються своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений Законами України.

Захистом цивільних прав є передбачені законом способи охорони цих прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Способи захисту цивільних прав передбачені у статті 16 ЦК України, ними згідно частини 2 зазначеної норми є: 1) визнання права; 2) визнання правочину дійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Як правило, власник порушеного права може скористатись не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Як убачається із змісту позовної заяви, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирав спосіб захисту, а саме шляхом скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим, на підставі ч.1 ст.393 ЦК, яке порушує його право як власника будинку.

За правилами зазначеної норми закону, цей спосіб пов'язаний із визнанням незаконними рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади або органу місцевого самоврядування та пов'язано із застосуванням заходів спрямованих на відновлення порушеного суб'єктивного права особи - власника майна у тому стані, в якому воно існувало до його порушення.

Згідно частини 1 статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника майна, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до ст.144 Конституції України, ст.73 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування приймають рішення у межах повноважень, визначених законами.

Статтею 19 Конституції України встановлений обов'язок органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб діяти тільки на підставі і у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 п. б ст.31 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», до відання виконавчих органів сілких, селищних, міських рад належать: делеговані повноваження: участь у прийнятті в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів у порядку та у випадках встановлених законом.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що рішенням виконавчого комітету Євпаторійської міської Ради № 557/23 від 13 липня 2012 року оформлено право приватної власності на двоповерховий будинок з підвалом, прибудовами, загальною площею 320,6 кв.м., житловою площею 105,6 кв.м та господарськими спорудами, який розташований за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_7 у цілому . Підставою для прийняття рішення, як зазначено у мотивувальній частині рішення, є: декларація Інспекції ДАБК про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої Інспекцією ДАБК 07.06.2012 року; наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 року №91; державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД№ 600416 від 06 червня 2007 року; пункт 8.1 «а» Тимчасового положення «Про порядок реєстрації права власності на нерухоме майно. (т.2 а.с.95).

З декларації від 07.06.2012 року про готовність об'єкту до експлуатації, зареєстрованої в Інспекції ДАБК в АР Крим вбачається, що реконструкцію будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_7 було розпочато у 2005 році, а закінчено у 2009 році. Після реконструкції загальна площа будинку складає 320,6 кв.м. (том 2 а.с.198-199).

Таким чином, зазначені матеріали свідчать про те, що виконавчий комітет Євпаторійської міської ради, приймаючи рішення № 557/23 від 13 липня 2012 року про оформлення права власності за ОСОБА_7 на будинок, який вона добудувала та здала в експлуатацію, діяв в межах своїх повноважень та підставою прийняття виконавчим комітетом рішення було виконання ОСОБА_7 порядку введення побудованого будинку в експлуатацію.

Доводи позивача ОСОБА_8 та його представника, які вимагаючи скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради, як такого, що порушує право позивача як власника, зазначали про те, що спірний будинок, який станом на 2003 рік мав 74 % готовності, відповідачкою фактично не добудовувався, він потребував лише оштукатурювання та незначних робіт колегія суддів відхиляє як такі, що спростовуються матеріалами справи.

Так, рішенням виконавчого комітету Євпаторійської міської ради №356/1 від 25.07.2003 року ОСОБА_8 за його заявою було дано дозвіл на оформлення договору купівлі - продажу незакінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 з ОСОБА_7 У рішенні зазначено, що будинок побудовано на 74%, причиною відчуження є відсутність грошових коштів, необхідних для завершення будівництва. (том 2 а.с.196).

Згідно технічного паспорту від 24.06.2003 року (тобто на час, коли сім'я ОСОБА_7 поселилась у будинку та сторони домовлялись про його продаж) на будинок АДРЕСА_1 вбачається, що будинок літ. «А» мав загальну площу 99,6 кв.м (том1 а.с.14-16).

З повідомлення Інспекції ДАБК в АР Крим від 27.04.2012 року вбачається, що ОСОБА_7 самовільно здійснила реконструкцію житлового будинку літ. «А» по АДРЕСА_1, надбудовано 2-й поверх, розміри житлового будинку після реконструкції 11,10 х 12,50 м, загальна площа будинку - 320,6 кв.м, житлова -105,6 кв.м (том 2 а.с.197).

А згідно декларації Інспекції ДАБК в АР Крим від 07.06.2012 року про готовність об'єкта до експлуатації, загальна площа житлового будинку літ. «А» після реконструкції складає 320,6 кв.м (том 2 а.с.198).

Зазначені фактичні обставини у справі свідчать про те, що після придбання у ОСОБА_8 недобудованого та не введеного в експлуатацію будинку у квітні 2003 року, з приводу розрахунків за продаж якого між сторонами виник спір у лютому 2005 року, ОСОБА_7 було побудовано 2-й поверх будинку, здійснено реконструкцію, що змінило і загальну площу будинку з 99,6 кв.м до 320,6 кв.м.

Пунктом 4 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства УРСР 31.01.1966 р. встановлювалось, що реєстрації підлягали всі будинки і домоволодіння, які належали громадянам на праві особистої власності, та розташовані в межах міст і селищ міського типу УРСР.

Однак ОСОБА_8 не реєстрував право власності на будинок, як то передбачено вищезазначеною Інструкцією.

На підставі викладеного колегія суддів приходить висновку, що на час продажу недобудованого та не введеного в експлуатацію будинку у 2003 році та на час виникнення спору між сторонами у лютому 2005 року, ОСОБА_8 був власником будівельних матеріалів, оскільки своїм правом на набуття права власності на недобудований будинок, яке він міг реалізувати на підставі ч.4 ст.331 ЦК України (яка була чинною з 01.01.2004 року до 14.01.2006 року, тобто на час виникнення між сторонами спору), він не скористався.

Відповідно до ч.3 ст.331 ЦК України (2004 року) до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції не звернув уваги на зазначені норми закону та визнав доведеним факт порушення майнових прав позивача, як власника будинку, та скасував рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради про оформлення права власності за ОСОБА_7 на житловий будинок та господарські споруди по АДРЕСА_1.

Вирішуючи спір та задовольняючи вимоги позивача ОСОБА_8, суд першої інстанції фактично не з'ясував, яким чином відновлюється становище позивача, як власника будівельних матеріалів (оскільки право власності на будинок ним не доведено), у разі визнання незаконним рішення виконавчого комітету.

До того ж, приймаючи до уваги ту обставину, що на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_8 не був власником будинку, то відсутні підстави вважати порушеним право ОСОБА_8 як власника будинку на що суд першої інстанції належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про порушення його прав, як власника будинку.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_7 про визнання ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням з підстав ст.ст.391, 405 ЦК України, ст.107 ЖК України, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_8 не втрачав інтересу до спірного будинку але не має можливості ним користуватись з поважних причин, оскільки в будинку проживає ОСОБА_7 з членами її родини.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Як вбачається із свідоцтва про право власності на будинок АДРЕСА_1 від 10.08.2012 року, власником будинку є ОСОБА_7 (том 2 а.с.9).

У будинку зареєстрована та проживає ОСОБА_7 та члени її родини у складі семи осіб та зареєстровано ОСОБА_8 з 1996 року. (том 2 а.с.11,12).

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Способи захисту права власності передбачені нормами ст.ст.16,386,391 ЦК України, на які в обґрунтування своїх вимог, посилався позивач у позові.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст.383 ЦК України та ст.150 ЖК України. Цими нормами передбачено право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання в право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 12 грудня 2003 року № 1382- ІV, питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї власника квартири залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилим приміщенням, яке регулюється нормами житлового і цивільного Кодексів.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_8 не є членом сім'ї власника будинку -ОСОБА_7, ОСОБА_8 з 2003 року проживає зі своєю сім'єю за іншою адресою - у будинку АДРЕСА_2, який є його власністю (а.с.13 том 2), тобто фактично обрав собі інше постійне місце проживання, а його реєстрація у будинку порушує право позивачки, колегія суддів приходить висновку про наявність підстав для визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - спірним будинком із зняттям його з реєстрації.

Відповідно до п.п. 3,4 ч.1 ст. 309 ЦПК України невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права є підставою для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 304, п. 2 ч.1 ст.307, п.3 ч.1 ст. 309, 313, 314, 316, 317, 319, 325 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 26 квітня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, Головного Управління міграційної Служби України в АР Крим про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації задовольнити.

Визнати ОСОБА_8 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.

Зобов'язати Головне управління міграційної Служби України в АР Крим зняти з реєстрації ОСОБА_8 у будинку АДРЕСА_1.

У задоволенні позову ОСОБА_8 до виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим, третя особа ОСОБА_7 про скасування рішення виконавчого комітету Євпаторійської міської ради АР Крим про оформлення права власності за ОСОБА_7 на будинок АДРЕСА_1, АР Крим - відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.