УКРАЇНА
Господарський суд
Житомирської області
_________________________________________
______________________________________________________________________
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Від "10" червня 2013 р. Справа № 906/511/13
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
за участю представників сторін:
від позивача: Остапчук С.Л.- довіреність №08/16444-009098 від 26.12.12р.;
від відповідача: Левицька А.П.- паспорт серія ВМ №746424 від 14.10.99р.; Осіпчук Н.М. - довіреність №442 від 10.06.13
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (м. Житомир)
до Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (м.Новоград-Волинський Житомирська область)
про стягнення 854405,75 грн.
У відповідності до ч.3 ст. 69 ГПК України, строк розгляду спору було продовжено на 15 днів - до 20.06.2013.
У судовому засіданні 14.05.2013, у відповідності до ст.77 ГПК України, оголошувалась перерва до 11год. 30хв. 10.06.2013.
Позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з відповідача 854405,75грн., з яких: 775258,67грн. заборгованості за активну електроенергію, 34667,97грн. заборгованості за реактивну електроенергію, 21357,52грн. 3% річних, 4747,77грн. інфляційних, 18373,82грн. пені.
Представник позивача в судовому засіданні 14.05.2013 позов підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві. Наголосив, що заявлена до стягнення заборгованість виникла за період з 01.01.2012 по 01.04.2013. Після перерви подав довідку №950 від 07.06.13, в якій зазначено про те, що станом на 07.06.13 по Комунальному підприємству Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" проведено взаємозалік по активній електроенергії в сумі 500000,00грн., тому станом на день розгляду справи в суді борг відповідача по активній електроенергії становить 275258,67грн., по реактивній електроенергії - 58648,64грн., пеня - 18373,82грн., інфляційні - 4747,77грн., 3% річних - 21357,52грн.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.05.2013 щодо основного боргу не заперечував. Водночас вказав, що нарахування 3% річних, пені та інфляційних позивачем також здійснено вірно. Усно пояснив, що КП Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" не в змозі самостійно розрахуватися з позивачем. Зазначив, що згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.13р. № 167, відповідачу надаватиметься субвенція з державного бюджету на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування. Враховуючи вищевикладене вказав, що найближчим часом заборгованість буде погашено в повному обсязі. На підтвердження вказаного надав копії протоколу засідання територіальної комісії з погашення заборгованості підприємства паливно-енергетичного комплексу Житомирської області від 17.04.13р., копії порядку та умов надання у 2013 році субвенції з державного бюджету та копії договору № 167Е/2 від 26.04.13р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови КМУ від 20.03.13р. №167.
Після перерви подав письмове клопотання, згідно якого просить відмовити позивачу у стягненні пені, оскільки борг виник не з вини КП Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства", останнє є збитковим підприємством, тому не має можливості сплатити пеню в такому розмірі, як заявлено позивачем. Також просить відстрочити виконання рішення до виділення субвенції з Держбюджету. Подав платіжне доручення №641 від 05.06.13 про часткову сплату заборгованості за електроенергію в розмірі 500000,00грн.
Представник позивача заперечив щодо клопотань відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового процесу, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з матеріалів справи та зазначено позивачем у позовній заяві, 08.11.06р. між Новоград-Волинським районом електричних мереж, який діє на підставі доручення ВАТ "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (постачальник/позивач) та Комунальним підприємством Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (споживач/відповідач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачам з Додатками до нього (далі - Договір (а.с. 7-22)), за умовами якого позивач зобов'язався постачати електричну енергію, а відповідач зобов'язався щомісячно сплачувати вартість спожитої електричної енергії, яка йому постачається.
Позивач у позовній заяві вказав, що всупереч п. 2.2.3, 7.2. та 7.3 Договору відповідач кошти за спожиту електричну енергію у повному обсязі не сплатив, в результаті чого станом на 01.04.13р. за останнім рахувалася заборгованість за активну електричну енергію в розмірі 775258,67грн. та 34667,97грн. - за реактивну електричну енергію.
За несвоєчасно проведені розрахунки, у відповідності до п.4.2.1 Договору та ст. 625 Цивільного кодексу України, позивач нарахував до стягнення з відповідача пеню в сумі 18373,82грн., 21257,52грн. 3% річних та 4747,77грн. інфляційних.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів погашення боргу в повному обсязі не надав.
Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Дослідивши матеріали справи, врахувавши пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткове задоволення позову з огляду на наступне.
У відповідності до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори.
Як вбачається з матеріалів справи, спір між сторонами виник у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором №15 про постачання електричної енергії споживачам від 08.11.06р. з Додатками до нього (а.с. 7-11).
Відповідно до ст. 714 Цивільного кодексу України, що відповідає приписам ст. 275 ГК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
За п. 2.2.3 Договору, відповідач зобов'язався своєчасно сплачувати за використану електричну енергію, а також вносити всі інші платежі за розрахунковий період відповідно до встановленої системи обліку електроенергії, класу напруги та за діючими на період розрахунку тарифами у грошовій формі та іншими формами розрахунків згідно з чинним законодавством України. Дата оплати рахунка (здійснення розрахунку) визначається датою, на яку були зараховані кошти на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом. Розрахунковим періодом вважається період з 26 числа по 25 число включно. Вказаний період прирівнюється до періоду дії тарифу (календарного місяця). Величина коштів, які має сплатити споживач, визначається як добуток обсягу електричної енергії, спожитої між датами зняття показників засобів обліку, на тариф, який діяв на кінець розрахункового періоду відповідно до умов договору.
У відповідності до п. 7.3. Договору, остаточний розрахунок повинен здійснюватися в розмірі фактичного споживання електричної енергії за розрахунковий місяць, з врахуванням сальдо на початок місяця не пізніше: - 5 операційних днів з дня отримання рахунку, включаючи день його отримання, для споживачів, які оплачують електричну енергію самостійно.
Наявними в матеріалах справи рахунками на оплату, що виставлялися відповідачу, підтверджено, що з січня 2012 року по березень 2013 року останнім було спожито електричну енергію на суму 5303650,61 грн., з яких: 5268982,64грн. - за активну та 34667,97 грн. - за реактивну електроенергію, що не заперечувалося відповідачем.
Також наданими до справи банківськими виписками по рахунку (а.с. 105-145) підтверджено, що в порушення умов Договору свої зобов'язання щодо здійснення розрахунків відповідач виконав частково, тому на день звернення з позовом до суду сума боргу становила 809926,64грн., з яких: 775258,67грн. за активну електроенергію, 34667,97 грн. за реактивну електроенергію. Наведена сума боргу підтверджена сторонами в підписаному ними акті звірки взаємних розрахунків станом на 22.04.2013 (а.с. 71).
Крім того, під час розгляду справи в суді відповідач здійснив додаткову проплату боргу в розмірі 500000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №641 від 05.06.13.
Таким чином, на час розгляду справи в суді заборгованість відповідача за вищевказаний період склала 309926,64грн. з яких: 275258,67грн. за активну електроенергію, 34667,97 грн. за реактивну електроенергію, що також вбачається з наданої позивачем довідки (а.с. 179) та не заперечувалося відповідачем.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно зі ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення основного боргу за спожиту електроенергію обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню на суму 309926,64грн., з яких: 275258,67 грн. боргу за активну електроенергію та 34667,97грн. - за реактивну електричну енергію.
Провадження у справі в частині стягнення 500000,00грн. боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст.80 ГПК України, за відсутністю предмету спору.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 ЦК України).
Відповідно до п.4.2.1 Договору, за внесення платежів, передбачених п. 7.3 цього договору, з порушенням термінів, визначених додатком до договору, споживач (відповідач) сплачує позивачеві пеню за кожний день прострочення платежу в розмірі, що не перевищує подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент прострочення. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.
Згідно розрахунку позивача, розмір пені обраховано за період з 24.10.12р. по 01.04.13р. та становить 18373,82грн. (а.с.58).
Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, дійшов висновку, що останній здійснено з урахуванням часткових проплат, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", приписів ч.6 ст.232 ГК України, тому вважає його правильним.
Що стосується нарахованих позивачем 4747,77грн. інфляційних (а.с.60) та 21357,52грн. 3% річних (а.с.59), то приписами ст.625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Здійснивши перерахунок річних, виходячи з дат проведення усіх платежів та їх призначення, суд вважає визначену позивачем їх суму вірною та обґрунтованою.
Стосовно інфляційних слід зазначити, що при застосуванні індексу інфляції потрібно мати на увазі, що оскільки індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007, № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").
Відповідно до Рекомендації Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ №6.2.-97р. від 04.04.1997р., у випадку, коли відшкодуванню підлягає сума, яка складається з внесків, зроблених в різні періоди, кожний внесок збільшується на величину індексу відповідного періоду, результати підсумовуються. При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; тому умовно слід вважати, що сума внесена в період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
З огляду на викладене, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж.
Натомість, позивач помилково застосував індекси інфляції, які стосуються не тих періодів. Крім того, визначаючи порядок нарахування інфляційних втрат позивачем не було враховано дефляційні процеси.
Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 6.2-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості. Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок інфляційних (а.с.60), з урахуванням наведених вище обставин, господарський суд встановив відсутність у позивача інфляційних втрат за період, визначений ним у розрахунку, та про безпідставність позовних вимог в частині стягнення 4747,77грн. інфляційних.
Згідно ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що позов обґрунтований, підтверджується належними доказами по справі на суму 349657,98 грн., з яких: 309926,64 грн. основного боргу, 18373,82грн. пені, 21357,52грн. 3% річних.
Разом з тим, враховуючи клопотання відповідача щодо відмови в стягненні пені (а.с.181-182), обґрунтоване збитковістю підприємства, а також невідповідністю тарифів економічно обґрунтованим, суд розцінює його як заяву про зменшення пені.
Відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, господарський суд, приймаючи рішення, має право у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Згідно з ч.1 ст. 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно ч.3 ст.551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Так, наданими до справи документами підтверджується, що відповідач систематично вживає всіх необхідних та залежних від нього заходів для погашення та недопущення зростання заборгованості.
Зважаючи на вищенаведене, враховуючи специфіку діяльності відповідача, його важливе соціальне значення (а.с. 188), а також те, що заборгованість виникла внаслідок невідповідності тарифів економічно обґрунтованим, крім того, враховуючи, що до стягнення з відповідача, крім пені нараховано річні, при цьому позивачем не доведено факту завдання йому чи іншим учасникам господарських відносин збитків внаслідок несвоєчасної сплати відповідачем коштів, господарський суд, керуючись п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, вважає за необхідне зменшити розмір пені на 50% до 9186,91грн.
При цьому суд враховує роз'яснення, надані в п.9.4. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 "Про судове рішення", згідно якого у резолютивній частині рішення господарські суди повинні зазначати у рішеннях про часткове задоволення майнових вимог, у тому числі в разі зменшення розміру неустойки згідно з пунктом 3 ст.83 ГПК України, - про відмову в позові в решті вимог, припинення провадження або залишення без розгляду позову у цій частині.
За вказаних обставин до стягнення підлягає 340471,07грн., з яких: 275258,67грн. боргу за активну електроенергію, 34667,97грн. боргу за реактивну електроенергію, 21357,52грн. 3% річних, 9186,91грн. пені. У стягненні 4747,77грн. інфляційних суд відмовляє. В частині стягнення 500000,00грн. заборгованості за активну електроенергію провадження у справі слід припинити на підставі п.1-1 ч.1ст. 80 ГПК України. В частині стягнення 4747,77грн. інфляційних та 9186,91грн. пені слід відмовити.
Судові витрати покладаються на відповідача пропорційно розміру обґрунтовано заявлених позовних вимог.
Щодо клопотання позивача про відстрочку виконання рішення суду до виділення субвенції з Держбюджету, слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 6 ст. 83 ГПК України господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.
У пункті 7.2 Постанови пленуму Вищого господарського суду України №9 від 17.10.12 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" зазначено, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Виходячи з вищевикладеного, умовою надання відстрочки чи розстрочки виконання рішення є наявність виключно виняткових обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Тобто, підставою надання відстрочки є не тільки підтверджені належними доказами обставини щодо ускладнення чи об'єктивної неможливості виконання рішення суду, а і винятковість таких обставин.
Причому обов'язок доказування обставин щодо ускладнення чи неможливості виконання рішення покладається на особу, яка звертається із заявою про надання відстрочки чи розстрочки рішення.
У відповідності до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Натомість, відповідачем не надано будь-яких доказів в обґрунтування заявленого клопотання, крім того не зазначено терміну відстрочки виконання рішення суду.
З урахуванням викладеного, суд відмовляє в задоволенні клопотання відповідача про розстрочку виконання судового рішення, оскільки не вбачає можливим його задоволення на даній стадії судового процесу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 32, 33, 49, 69, 82-85 ГПК України, господарський суд
ВИРІШИВ:
1. Відмовити в задоволенні клопотання про відстрочку виконання рішення суду.
2. Позов задовольнити частково.
3. Зменшити розмір пені на 50% - до 9186,91грн.
4. Стягнути з Комунального підприємства Новоград-Волинської міської ради "Виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства" (11700, Житомирська область, м.Новоград-Волинський, вул.Червоноармійська, 43, код 03343806)
на користь Публічного акціонерного товариства "Енергопостачальна компанія "Житомиробленерго" (10008, м. Житомир, Корольовський р-н., вул. Пушкінська, 32/8, код 22048622):
- 275258,67грн. боргу за активну електроенергію;
- 34667,97грн. боргу за реактивну електроенергію;
- 21357,52грн. 3% річних;
- 9186,91грн.пені;
- 16994,04грн. судового збору.
5. В частині стягнення 500000,00грн. заборгованості за активну електроенергію провадження у справі припинити на підставі п.1-1 ч.1ст. 80 ГПК України.
6. В частині стягнення 4747,77грн. інфляційних та 9186,91грн. пені відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено 17.06.2013.
Суддя Вельмакіна Т.М.
Віддрукувати:
1- до справи
2,3- сторонам (рек. з пов.)