Україна
Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 червня 2013 р. Справа №805/6271/13-а
приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 11 година 35 хвилин
Донецький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Кравченко Т.О.,
при секретарі судового засідання Островській О.М.,
за участю
позивача - ОСОБА_1 - особисто,
представника відповідача - Задорожної В.В. - на підставі довіреності,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про визнання вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій недійними,-
встановив:
30 квітня 2013 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - Позивач) до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області (далі - Відповідач або УПФУ), в якому позивач просила:
- визнати вимогу № 0481-У від 20 лютого 2013 року про сплату боргу на суму 4 572,42 грн. недійсною;
- визнати рішення № 0993 від 21 лютого 2013 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску в сумі 100,58 грн. недійсним.
Обґрунтовуючи заявлені вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що вона є пенсіонером за віком та фізичною особою-підприємцем, який обрав спрощену систему оподаткування, отже звільнена від сплати єдиного внеску, тому вважає оскаржувані вимогу та рішення УПФУ протиправними та такими, що підлягають визнанню недійсними.
В судовому засіданні позивач підтримала заявлені вимоги у повному обсязі з підстав, викладених в адміністративному позові, надала пояснення, аналогічні тим, що наведені у позовній заяві, просила позов задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги не визнала, надала письмові заперечення (а.с.21-26), просила у задоволенні позовних вимог відмовити та пояснила наступне.
Умови призначення пенсії за віком визначені тільки ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років. До досягнення вказаного віку, право на пенсію за віком мають жінки після досягнення віку 55 років, які народилися до 30 вересня 1956 року включно та зі збільшенням пенсійного віку на шість місяців кожні півроку. Роз'яснення із зазначеного питання надані листами Пенсійного фонду України від 20 вересня 2011 року № 19883/03-30 та від 05 березня 2012 року № 5269/03-30.
Оскільки ОСОБА_1 не виповнилося 55 років, вона не є пенсіонером за віком в розумінні ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», тому як фізична особа-підприємець, який отримує пенсію, призначену на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи» та Порядку обчислення пенсії особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210, не звільняється від сплати єдиного внеску.
Крім того, позивач самостійно склала та надала 22 січня 2013 року звіт про нарахування єдиного внеску.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, про що свідчить паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 (а.с.7-8).
ОСОБА_1 зареєстрована Виконавчим комітетом Слов'янської міської ради Донецької області у якості фізичної особи-підприємця 12 жовтня 1996 року, що підтверджено свідоцтвом про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця серії НОМЕР_3 (а.с.9) та перебуває на обліку в УПФУ як платник єдиного внеску за реєстраційним номером НОМЕР_4.
Одночасно з цим позивач є пенсіонером за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням № НОМЕР_1 серії НОМЕР_5, виданим Пенсійним фондом України 05 серпня 2010 року (а.с.6).
Позивач має статус громадянки, евакуйованої у 1986 році із зони відчуження, що підтверджено посвідченням серії НОМЕР_6, виданим Донецькою обласною державною адміністрацією 10 листопада 1992 року (а.с.6) на підставі довідки від 18 лютого 1992 року № 1729 (а.с.44).
Як пенсіонер ОСОБА_1 перебуває на обліку в УПФУ і отримує пенсію за віком призначену на пільгових умовах як потерпілій від Чорнобильської катастрофи 2 категорії, що вбачається зі змісту розпорядження від 14 вересня 2010 року № 812137 (а.с.35-39).
Протягом 2012 року ОСОБА_1 перебувала на спрощеній системі оподаткування - єдиному податку, про що свідчить свідоцтво про плату єдиного податку серії НОМЕР_3 від 31 травня 2012 року (а.с.10).
22 січня 2013 року ОСОБА_1 надала до УПФУ Звіт про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до органів Пенсійного фонду України за 2012 рік, самостійно визначивши в Таблиці 2. Нарахування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування фізичними особами-підприємцями, які обрали спрощену систему оподаткування, суму єдиного внеску в розмірі 4 572,42 грн. (а.с.33-34).
Єдиний внесок за 2012 рік позивач не сплачувала.
Наявність у позивача недоїмки по сплаті єдиного внеску та штрафних санкцій відображена відповідачем у картці особового рахунку фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування (а.с.29-30).
20 лютого 2013 року УПФУ сформувало вимогу про сплату боргу № Ф-0481-У.
Відповідно до вимоги про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У, яка була надіслана на адресу позивача та додана останньою до позовної заяви, ОСОБА_1 мала сплатити недоїмку зі сплати єдиного внеску в сумі 4 572,42 грн. (а.с.5).
Згідно з вимогою про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У, яка надана представником відповідача в судовому засіданні, сума боргу ОСОБА_1 становила 4 673,00 грн. і складалася з недоїмки по сплаті єдиного внеску в розмірі 4 572,42 грн., штрафу - 65,31 грн. та пені - 35,27 грн. (а.с.32, 40).
21 лютого 2013 року на підставі ч.10 та п.2 ч.11 ст.25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» відповідачем прийнято рішення за № 0993 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.
Згідно із вказаним рішенням, яке надіслано на адресу позивача та додано останньою до позовної заяви, до ОСОБА_1 застосований штраф в розмірі 65,31 грн. та нарахована пеня за період з 20 січня 2012 року по 14 березня 2012 року в розмірі 35,27 грн., а разом - 100,58 грн. (а.с.5).
Згідно із вказаним рішенням, яке надане представником відповідача, до ОСОБА_1 застосований штраф в розмірі 65,31 грн. та нарахована пеня за період з 20 січня 2013 року по 14 березня 2013 року (а.с.41).
05 квітня 2013 року УПФУ пред'явило до примусового виконання вимогу про сплату боргу № Ф-0481-У від 20 лютого 2013 року на суму 4 673,00 грн., про що свідчить заява за № 7504/02, адресована Відділу державної виконавчої служби Слов'янського міськрайонного управління юстиції (а.с.31).
Як пояснили представники сторін, договір з Пенсійним фондом України про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування ОСОБА_1 не укладала.
Згідно з поясненнями позивача статусу інваліду вона не має.
Докази, які б спростовували наведені обставини, суду не надані.
Наявність публічно-правового спору обумовлена різним тлумаченням сторонами поняття «пенсіонер за віком», вжитого в ч.4 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в той час, коли Позивач виходить з буквального тлумачення вказаного поняття, Відповідач застосовує його звужене тлумачення, приходячи до висновку, що від сплати єдиного внеску звільняються лише ті фізичні особи-підприємці, які перебувають на спрощеній системі оподаткування і яким пенсія за віком призначена на загальних, а не на пільгових, умовах.
Вирішуючи справу по суті, до спірних правовідносин суд застосовує нижченаведені норми права.
Ст.3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), завданням адміністративного судочинства, крім іншого, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
П.12 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058) визначено, що перетворення Пенсійного фонду в неприбуткову самоврядну організацію здійснюється відповідно до окремо прийнятого спеціального Закону. До прийняття відповідного рішення функції виконавчої дирекції Пенсійного фонду, її територіальних органів виконують відповідно Пенсійний фонд України та головні управління Пенсійного фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах.
У період до перетворення Пенсійного фонду України в неприбуткову самоврядну організацію він функціонує як центральний орган виконавчої влади на підставі норм цього Закону та Положення про Пенсійний фонд України, яке затверджує Президент України.
Відповідно до п.п.1, 7 Положення про Пенсійний фонду України, затвердженого Указом Президента України від 6 квітня 2011 року № 384/2011, Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики з питань пенсійного забезпечення та збору, ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з п.п.1.1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 27 червня 2002 року №11-2, (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 25 лютого 2008 року № 5-5) (далі - Положення), головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі разом з управліннями Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах утворюють систему територіальних органів Пенсійного фонду України, який є центральним органом виконавчої влади.
П.2.1. Положення визначені основні завдання територіальних органів Пенсійного фонду України, до яких, зокрема, належить забезпечення у відповідному регіоні збору та ведення обліку надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та інших коштів відповідно до законодавства, призначених для пенсійного забезпечення.
П.п.9 п.2.4. Положення передбачено право управлінь стягувати несплачені суми єдиного внеску, страхових внесків та інших платежів з їх платників.
Зважаючи на викладене та приймаючи до уваги положення п.7 ч.1 ст.3 КАС України, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах УПФУ виступає у якості суб'єкта владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку, що передбачено ч.3 ст.2 КАС України.
Вирішуючи по суті публічно-правовий спір, який виник між ОСОБА_1 та УПФУ, суд перевіряє відповідність оскаржуваної вимоги та рішення відповідача критеріям, наведеним в ч.3 ст.2 КАС України.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 8 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464).
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону № 2464 фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, є платниками єдиного внеску.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року № 3609-VI, який набув чинності з дня, наступного за днем його опублікування в газеті «Голос України» від 5 серпня 2011 року № 188, а саме з 6 серпня 2011 року, ст.4 Закону № 2464 доповнена ч.4 наступного змісту: «Особи, зазначені у п.4 ч.1 цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування».
Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин ч.4 ст.4 Закону № 2464 було передбачено звільнення фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, від сплати єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком та отримують відповідно до закону пенсію.
Поняття «пенсіонер за віком» чинним законодавством не визначене.
Згідно зі ст.1 Закону № 1058 пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом, а також зазначає, що умови призначення пенсії за віком визначені ст.26 цього Закону.
У зв'язку з цим суд вважає за необхідне відзначити, що ст.1 Закону № 1058 визначене те значення термінів «пенсіонер» та «пенсія», в якому вони вживаються саме в цьому Законі, про що свідчить абз.1 ч.1 ст.1 Закону № 1058, отже згадані дефініції не є загальними для всіх інших законодавчих та підзаконних нормативно-правових актів.
Крім того, правовою нормою, яка міститься в ч.4 ст.4 Закону № 2464, рівно як і іншими нормами права не встановлено, що звільненню від сплати єдиного внеску підлягають лише ті фізичні особи-підприємці, які є пенсіонерами за віком відповідно до Закону № 1058.
Відповідно до абз.2 п.16 Прикінцевих положень Закону № 1058 положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років
Види державних пенсій, які призначаються за Законом № 1788, визначені ст.2 цього Закону.
Системний аналіз положень ст.ст.12-18 Закону № 1788 свідчить, що законодавець розрізнив пенсії за віком в залежності від умов їх призначення, визначивши загальні умови призначення пенсії за віком (ст.12), пільгові умови призначення пенсії за віком (ст.13), а також особливі умови призначення цього виду пенсії окремим категоріям громадян (працівникам, зайнятим на підземних і відкритих гірничих роботах та в металургії, громадянам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, інвалідам, учасникам війни, сім'ям загиблих (померлих) військовослужбовців та осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, багатодітним матерям і матерям інвалідів з дитинства тощо) (ст.ст.14-18).
Як встановлено судом, ОСОБА_1 належить до осіб, віднесених до 2 категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи, оскільки станом на 26 квітня 1986 року фактично проживала та була прописана у м. Прип'ять, Янов № 1 Київської області та евакуйована 27 квітня 1986 року (а.с.44).
Згідно зі ст.15 Закону № 1788 умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на території радіоактивного забруднення, визначені ст.55 Закону Української РСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закону № 796), відповідно до ч.1 якої особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст.26 Закону № 1058.
Згідно з ч.3 ст.55 Закону № 796 призначення та виплата пенсії названим категоріям провадиться відповідно до Закону № 1058 і цього Закону.
З огляду на викладене суд приходить до висновку, що ОСОБА_1 призначений такий вид пенсії як «пенсія за віком», незважаючи на пільговий характер умов її призначення, отже вона є «пенсіонером за віком» і відповідно до ч.4 ст.4 Закону № 2464 як фізична особа-підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування, звільнений від сплати єдиного внеску.
Посилання УПФУ на те, що до ОСОБА_1 не може бути застосоване положення ч.4 ст.4 Закону № 2464, оскільки позивач не досягла віку, передбаченого ст.26 Закону № 1058, суд вважає безпідставним, оскільки ч.4 ст.4 Закону № 2464 не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку, а передбачає звільнення від сплати єдиного внеску всіх пенсіонерів за віком. Також, зазначеною нормою законодавець не виключив осіб, які є пенсіонерами, проте отримують пенсію за віком на пільгових умовах.
Надаючи оцінку посиланню відповідача на роз'яснення Пенсійного фонду України від 20 вересня 2011 року № 19883/03-30 та від 05 березня 2012 року № 5269/03-30, суд виходить з того, що згідно з ч.1 ст.9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого: 1) суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 2) суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Оскільки листи Пенсійного фонду України не є джерелами права, вони не можуть бути застосовані до спірних правовідносин. Те саме стосується посилання відповідача на проект Закону України про внесення змін до ч.4 ст.4 Закону № 2464.
Оскільки позивач як пенсіонер за віком не зобов'язана була сплачувати єдиний внесок, вона може бути платником єдиного внеску виключно за умови добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Аналогічна правова позиція висловлена Вищим адміністративним судом України в ухвалах від 16 жовтня 2012 року по справі № К/9991/45542/12, від 09 жовтня 2012 року по справі № К/9991/49213/12, від 14 лютого 2013 року № К/9991/78530/12, від 17 січня 2013 року по справі № К/9991/48623/12 тощо.
Однак договір про добровільну участь у загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванні позивач не укладав.
За встановлених судом фактичних обставин наданий позивачем Звіт про нарахування єдиного внеску за 2012 рік не може вважатися доказом добровільної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, оскільки відповідно до Закону № 2464 формою добровільної участі є укладання відповідного договору.
Ч.4 ст.25 Закону № 2464 визначено, що територіальний орган Пенсійного фонду у порядку, за формою і в строки, встановлені Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
З огляду на те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску, вимога УПФУ від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У про сплату боргу підлягає визнанню протиправною.
Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що у вимозі про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У, яка надіслана ОСОБА_1, йдеться про обов'язок позивача сплати недоїмку зі сплати єдиного внеску в розмірі 4 572,42 грн. (а.с.5). Водночас до примусового виконання пред'явлена вимога про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У про сплату позивачем суми боргу в розмірі 4673,00 грн., яка включала як недоїмку зі сплати єдиного внеску, так і штраф та пеню (а.с.40). Більше того, сформована 20 лютого 2013 року вимога включає штрафні санкції та пеню, рішення про застосування яких прийнято лише наступного дня після формування вимоги - 21 лютого 2013 року.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 звільнена від сплати єдиного внеску, вона до неї не може застосовуватися відповідальність у вигляді штрафу та пені за його несплату, тому рішення УПФУ від 21 лютого 2013 року № 0993 також підлягає визнанню таким, що порушує права позивача.
Крім того, згідно з рішенням від 21 лютого № 0993, яке відповідач надіслав позивачу, пеня нарахована за період з 21 січня 2012 року по 14 березня 2013 року, а в примірнику цього ж рішення, який залишився в УПФУ, період за який здійснено нарахування пені з 21 лютого 2013 року по 14 березня 2013 року.
Із змісту ст.162 КАС України випливає, що в разі задоволення позову про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень чи його окремих положень суд повинен зазначити про це в судовому рішенні та одночасно застосувати один із встановлених законом способів захисту порушеного права позивача: про скасування або визнання нечинними рішення чи окремих його положень.
Відповідно до п.10.2. постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» скасування акта суб'єкта владних повноважень як способу захисту порушеного права позивача застосовується тоді, коли спірний акт не породжує жодних правових наслідків від моменту прийняття такого акта. Визнання ж акта суб'єкта владних повноважень нечинним означає втрату чинності таким актом з моменту набрання чинності відповідним судовим рішенням або з іншого визначеного судом моменту після прийняття такого акта. Вимоги про визнання акта владного органу недійсним або неправомірним тощо є різними словесними формами вираження одного й того самого способу захисту порушеного права позивача, а саме визнання акта протиправним.
Заслухавши позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, беручи до уваги, що ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивача є визнання протиправними та скасування вимоги від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У та рішення від 21 лютого 2013 року № 0993.
Відповідно ст.94 КАС України та Закону України «Про судовий збір» судові витрати присудженню позивачу не підлягають.
Керуючись Конституцією України, ст.ст.2-15, 17-20, 69-72, 94, 98, 159-163, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про визнання вимоги про сплату боргу та рішення про застосування штрафних санкцій недійними - задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про сплату боргу від 20 лютого 2013 року № Ф-0481-У.
Визнати протиправним та скасувати рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Слов'янську та Слов'янському районі Донецької області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску від 21 лютого 2013 року № 0993.
Постанова прийнята у нарадчій кімнаті, її вступну та резолютивну частини проголошено в судовому засіданні 17 червня 2013 року.
Постанова складена у повному обсязі 21 червня 2013 року.
Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецькій окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч.3 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Кравченко Т.О.