Справа №0909/6487/2012
Провадження №22ц/779/1310/2013
Категорія 52
Головуючий у І інстанції Димашок В.П.
Суддя-доповідач Мелінишин Г.П.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2013 року м. Івано-Франківськ
Колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:
головуючого Мелінишин Г.П.
суддів Бойчука І.В., Матківського Р.Й.
секретаря Драганчук У.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ТзОВ «Коломийський бетон» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Коломийський бетон» на рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року,-
в с т а н о в и л а:
В грудні 2012 року ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ТзОВ «Коломийський бетон» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу .
Позовні вимоги мотивував тим, що з 03.06.2011 року перебував з відповідачем у трудових відносинах та працював на посаді стропальника. Наказом № 56-к від 03.12.2012 року його звільнено з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України. Вважав звільнення незаконним, оскільки прогулу 19.11.2012 року не допустив, частину робочого часу перебував в поліклініці, а решту - на робочому місці, про що можуть ствердити свідки. Крім того, його звільнення не погоджено з профспілковим комітетом. З цих підстав просив позов задовольнити.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року позов задоволено. Поновлено ОСОБА_2 з 04.12.2012 року на посаді стропальника 3-го розряду ТзОВ «Коломийський бетон» та стягнуто на його користь з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 5209,20 грн.
Також вирішено питання судових витрат.
На дане рішення ТзОВ «Коломийський бетон» подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Зазначає, що суд прийшов до неправильного висновку про те, що позивач був відсутній 19.11.2013 р. на робочому місці менше як три години та з поважної причини, тобто не допустив прогулу. Підтвердженням відсутності позивача на робочому місці в цей день є табель, який заповнюється на прохідній, і в ньому підпис ОСОБА_2 відсутній. Крім того, звернення позивача в день прогулу до лікаря поліклініки зумовлено не його станом здоров'я, а закриттям попередньо виданого амбулаторного листка непрацездатності. З пояснень свідків в судовому засіданні та протоколу № 3 від 03.12.2012 року встановлено, що позивач 19.11.2012 року після закриття лікарняного листка до роботи не приступив, а від дачі пояснень про причини невиходу в цей день на роботу відмовився. Однак, суд не дав належної оцінки цим доказам і безпідставно прийшов до висновку про порушення відповідачем положень ст. 149 КЗпП України. Поза увагою суду залишився також і той факт, що на підтвердження відсутності на роботі менше ніж три години позивач будь-яких доказів з цього приводу не представив.
З цих підстав просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
В засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи скарги підтримав з наведених у ній мотивів.
ОСОБА_2 та його представник доводів скарги не визнали посилаючись на обґрунтованість висновків суду.
Задовольняючи позов ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що звільнення позивача проведено без законних підстав, оскільки 19.11.2012 року останній був відсутній на роботі менше як три години, та з поважних причин, що зумовлено станом здоров'я. Крім того, відповідачем порушено порядок накладення дисциплінарних стягнень, оскільки перед їх застосуванням не отримано письмових пояснень від позивача, та звільнено його з роботи за прогули, за один з яких вже було накладено стягнення у вигляді догани.
Вислухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Як передбачено п.4 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку прогулу (в т.ч. відсутності на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин. Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з'ясувати поважність причини такої відсутності.
Поважними причинами визначаються такі причини, що виключають вину працівника.
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що з 03.06.2011 року позивач працював в ТзОВ «Коломийський бетон» стропальником третього розряду та згідно наказу № 56-к від 03.12.2012 року звільнений з роботи на підставі п. 4 ст.40 КЗпП України. При цьому підставою звільнення ОСОБА_2 з роботи за прогули послужила його відсутність на робочому місці 19.11.2012 року без поважних причин більше трьох годин.
Звільнення проведено без згоди профкому, оскільки профспілкова організація ТзОВ не зареєстрована (а.с. 32).
Встановлено, що позивач з 06.11.2012 року по 16.11.2012 року знаходився на стаціонарному лікуванні в Коломийській ЦРЛ, що підтверджується листком непрацездатності (а.с.7). Згідно даного листка непрацездатності ОСОБА_2 повинен був приступити до роботи 17.11.2012 року.
З 20.11.2012 року по 02.12.2012 року позивач перебував на амбулаторному лікуванні в поліклінічному відділенні Коломийської ЦРЛ.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи 19.11.2012 року позивач прибув на роботу близько 10.00 год. ранку. При цьому свою відсутність на робочому місці з 8.00 год. пояснював зверненням до лікаря. Посилаючись на стан здоров'я приступити до виконання своїх обов'язків відмовився та покинув територію товариства. Даних обставин позивач не заперечував. Підтверджені вони також і показами свідків, в т. ч. і свідка ОСОБА_3, допитаного за клопотанням позивача.
Крім того, факт відсутності ОСОБА_2 на роботі 19.11.2012 року більше трьох годин без поважної причини підтверджується службовою запискою завідувача складом Гаврилюк М.І., актом від 19.11.2012 року, табелем обліку робочого часу, а також журналом реєстрації виходів на роботу працівників. (а.с.24-28), протоколом № 3 засідання працівників товариства від 03.12.2012 року, за участю яких складались вищезазначені документи (а.с. 30).
Наведеними вище обставинами спростовуються доводи позивача щодо відсутності його 19.11.2012 року на роботі менше ніж три годи.
Що стосується поважності причин відсутності позивача в цей день на роботі, то колегія суддів виходить з наступного.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_2 зазначав, що 19.11.2012 року не міг приступити до виконання роботи стропальника саме за станом здоров'я, внаслідок якого на прийомі лікарем йому рекомендовано не виконувати важку роботу. А саме до такої відноситься і виконувана ним робота.
За змістом п. 4 ст. 40 КЗпП крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи є з'ясування поважності причини його відсутності.
Законодавством не визначено переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин. Тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за п. 4 ст. 40 КЗпП, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із передбачених ст. 27 ЦПК. При цьому відсутність працівника за станом здоров'я може підтверджуватися не тільки лікарняним листком чи довідкою медичної установи, а й показаннями свідків та іншими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_2 19.11.2012 року звертався до лікаря не у зв'язку із поганим станом здоров'я, а з приводу закриття попередньо виданого листка непрацездатності за період амбулаторного лікування з 02.11 по 06.11.2011 року та отримання направлення на ЛКК. Його медичний огляд не проводився та лікарняний листок в цей день не видавався (а.с.127,151). Що ж стосується висновку ЛКК про протипоказання позивачу важкої праці, роботи на висоті і в нічний час, то такий виданий позивачу 20.11.2012 року.
За таких обставин матеріалами справи не підтверджено, а відповідно судом не здобуто доказів поважності причини відсутності ОСОБА_2 на роботі 19.11.2012 року.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку щодо відсутності позивача на роботі менш ніж три години та з поважних причин, що зумовлено станом здоров'я.
Неправильним є також і висновок суду про порушення ТзОВ при звільненні позивача норм ст. 149 КЗпП України щодо порядку застосування дисциплінарних стягнень.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи підставою для звільнення ОСОБА_2 з роботи послужило вчинення ним прогулу тільки 19.11.2012 року (а.с.6, 24-26, 29, 30). Що ж до іншого порушення трудової дисципліни, яке мало місце 01.11.2012 року, то наказом від 01.11.2012 року позивачу оголошено догану. Інше ж дисциплінарне стягнення (на думку позивача звільнення згідно наказу № 56-к від 03.12.2012 року) за це порушення до позивача не застосовувалось.
Аналогічно необґрунтованим є і висновок суду про те, що до застосування дисциплінарного стягнення у позивача не було відібрано письмових пояснень, оскільки такий спростовується відповідним актом (а.с. 31).
Вирішуючи даний спір суд першої інстанції на порушення статей 212, 214 ЦПК України на зазначені вимоги закону уваги не звернув, не встановив, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; у достатньому обсязі не визначився щодо характеру спірних правовідносин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права рішення, що призвело до неправильного вирішення справи, не може залишатися в силі і підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 як в частині поновлення на роботі, так і в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Керуючись ст.ст.307, 309, 313-314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
в и р і ш и л а:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Коломийський бетон» задовольнити, рішення Коломийського міськрайонного суду від 17 квітня 2013 року скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТзОВ «Коломийський бетон» про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий: Г.П. Мелінишин
Судді: І.В. Бойчук
Р.Й. Матківський