ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2013 року м. Київ К/9991/89583/11

Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі

Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,

здійснивши попередній розгляд адміністративної справи за позовом ОСОБА_4 до Херсонського територіального управління Головавтотрансінспекції у Херсонській області (далі - Інспекція) про скасування постанови про застосування фінансових санкцій, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року,

установив:

У поданій до суду в червні 2010 року позовній заяві ОСОБА_4, зазначивши, що є приватним підприємцем та займається підприємницькою діяльністю з надання послуг із перевезення пасажирів на таксі, оскаржив і просив скасувати постанову Інспекції від 1 червня 2010 року № 105591 про застосування щодо нього відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 60 Закону України від 5 квітня 2001 року № 2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт» (далі - Закон № 2344-ІІІ) фінансових санкцій у розмірі 510 гривень.

Постановою Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року, позов залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове судове рішення - про задоволення позову.

Підстави для скасування чи зміни оскаржуваних судових рішень відсутні.

Судами встановлено, що 7 травня 2010 року Інспекцією проведена перевірка додержання позивачем вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами якої виявлено порушення Закону України № 1775-ІІІ від 1 червня 2000 року «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (далі - Закон № 1775-ІІІ): позивач, який є власником облаштованого як таксі автомобіля «SКODА» (реєстраційний номер НОМЕР_1) і здійснював пасажирські перевезення, не пред'явив ліцензійну картку. Про це адміністративне правопорушення складено акт від 7 травня 2010 року.

Як вбачається з матеріалів справи, на час проведення перевірки відомості в ліцензійній картці, наявній у ОСОБА_4 не відповідали дійсності. Отже, він не мав права здійснювати перевезення пасажирів на зазначеному автомобілі, на підставі чого і винесено постанову про застосування фінансових санкцій.

Відповідно до статей 9, 39 Закону № 2344-ІІІ та пункту 33 статті 9 Закону № 1775-ІІІ наявність ліцензії на перевезення пасажирів є обов'язковою.

Згідно з положенням статті 39 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії, пасажири повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконуються пасажирські перевезення. Зокрема, документами для юридичної особи, що здійснює перевезення пасажирів на таксі, є:

для автомобільного перевізника - ліцензія, інші документи, передбачені законодавством України;

для водія таксі - посвідчення водія відповідної категорії, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, ліцензійна картка, дорожній лист, інші документи, передбачені законодавством України.

Автомобільний перевізник згідно зі статтею 1 зазначеного Закону, якою визначено основні терміни, - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Стаття 60 Закону № 2344-ІІІ передбачає відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт.

Тобто, акт проведення перевірки, який було складено відносно позивача відповідає вимогам пункту 24 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2003 р. № 143 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), зокрема, щодо суті правопорушення з посиланням на нормативний акт, який передбачає відповідальність за його скоєння.

Суди, відмовляючи в задоволенні позову, правильно виходили з того, що відповідачем правомірно застосована фінансова санкція відносно позивача, а тому підстав для її скасування немає.

Із матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається неправильне застосування судами норм матеріального права. Також що судами не допущено порушень норм процесуального права, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.

Якщо відсутні підстави для скасування судового рішення, суд касаційної інстанції відповідно до положень статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ухвалив:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити і залишити без змін постанову Херсонського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2010 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2011 року.

Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді