Головуючий у 1 інстанції Сараєв І.А.

Категорія 27 Доповідач Баркова Л.Л.

Р і ш е н н я

Іменем України

04 березня 2013 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого Баркової Л.Л.

Гаврилової Г.Л., Кочегарової Л.М.

при секретарі Кузнецові А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу і за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів позики та іпотеки

за апеляційною скаргою ОСОБА_6, який діє в інтересах відповідачки ОСОБА_5 на рішення Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2012 року

в с т а н о в и л а:

У квітні 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом. Зазначав, що 4 серпня 2008 року між ним та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 був укладений договір позики, згідно умов якого останні отримали грошову суму у розмірі 121000 грн. зі строком повернення до 4 лютого 2009 року. В забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між сторонами цього ж дня був укладений договір іпотеки квартири АДРЕСА_1. Оскільки взятих на себе зобов'язань щодо повернення грошових коштів відповідачі не виконали, позивач просив стягнути з них солідарно у погашення заборгованості 931980 грн., що склалась на період 4 травня 2011 року та в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на цю квартиру, а також визнати відповідачів такими, що втратили право користування квартирою та виселити із неї.

У червні 2011 року ОСОБА_5 звернулася з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовом про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, посилаючись на те, що договором іпотеки були забезпечені не обумовлені договором позики зобов'язання, умови договору щодо розміру процентів, пені та повернення боргу з урахуванням індексу інфляції є незаконними, вона не є позичальником.

Ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2012 року позовна заява ОСОБА_5 про визнання договорів позики та іпотеки недійсними, залишена без розгляду.

Рішенням Приморського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 квітня 2012 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 931980 грн., що складається із суми позики - 121000 грн., процентів - 279510 грн., інфляційних сум -27830 грн., 3% річних - 8145 грн., пені - 495493 грн. У рахунок погашення заборгованості звернуто стягнення на квартиру АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначену квартиру. Виселено ОСОБА_5 та ОСОБА_4 із цієї квартири. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2012 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задоволено частково.

Ухвалу Приморського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня 2012 року скасовано, справу в частині позову ОСОБА_5 до ОСОБА_3 і ОСОБА_4 про визнання недійсними договору позики і договору іпотеки від 4 серпня 2008 року направлено на розгляд до того ж суду.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня 2012 року скасовано.

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про звернення стягнення в рахунок погашення заборгованості за договором позики на квартиру АДРЕСА_1 шляхом визнання права власності на квартиру за ОСОБА_3 і виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з квартири відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 грудня 2012 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення апеляційного суду Донецької області від 12 вересня 2012 року скасовано, справу передано на розгляд до суду апеляційної інстанції.

В частині скасування ухвали Приморського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня 2012 року, рішення апеляційного суду не оскаржувалось у касаційному порядку, набрало законної сили, тому апеляційна скарга ОСОБА_6 в цій частині не переглядається.

В апеляційній скарзі на рішення суду ОСОБА_6 , посилаючись на порушення судом норм процесуального і матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, які неповно з»ясовані, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_3 у задоволенні позову.

У судове засідання ОСОБА_5, ОСОБА_4, представник ОСОБА_6 та ОСОБА_3 не з'явилися, про розгляд справи повідомлені.

У відповідності до вимог ч.2 ст.305 та ч.2 ст.197 ЦПК України апеляційний суд розглядає справу без участі сторін, які належним чином повідомлені про час і місце судового розгляду справи та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису.

Заслухавши суддю доповідача, перевіривши матеріали справи в межах апеляційного оскарження та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за таких підстав.

Вирішуючи справу та задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки відповідачі ОСОБА_5 і ОСОБА_4, в установлений договором строк не повернули борг, то за умовами договору іпотеки внаслідок невиконання вимог іпотеко держателя, право власності на предмет іпотеки переходить до іпотекодержателя, а іпотекодавці зобов'язані виселитись.

Не погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він відповідає встановленим обставинам справи та положенням закону.

Судом встановлено, що 4 серпня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 і ОСОБА_4 укладено договір позики, за яким останні отримали 121000 грн. зі строком повернення 4 лютого 2009 року та договір іпотеки, від 04.08.2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №5307, яким відповідачі забезпечили вимоги позивача нерухомим майном, а саме: квартирою АДРЕСА_1.(а.с. 3, 54-55)

На час розгляду справи в апеляційному суді договори позики та іпотеки недійсними не визнавались.

Відповідно до п. 4.1 договору іпотеки, укладеному сторонами 4 серпня 2008 року, у разі невиконання боржниками зобов'язання за договором позики іпотекодержатель задовольняє свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення буде здійснюватися на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя (п. 5 договору) - на розсуд іпотекодержателя (а.с.55).

Тобто, сторони визначили декілька способів задоволення вимог іпотекодержателя за рахунок предмета іпотеки.

У п.п. 5.1, 5.2, 5.2.1, 5.2.2 сторони передбачили , що у разі незадоволення вимог іпотекодержателя по виконанню умов договору позики право власності на предмет іпотеки переходитиме до іпотекодержателя ОСОБА_3 і цей договір є правовою підставою для реєстрації його права власності на предмет іпотеки, або іпотекодержатель буде мати право продати предмет іпотеки будь-якій особі на власний розсуд і договір іпотеки є правовою підставою для посвідчення такого договору купівлі-продажу нотаріусом (а.с.55 зв.).

Вказані положення договору узгоджуються з положеннями ч,1,3 ст.33, 36, ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку», якими передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов»язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов»язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження у іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

У відповідності з роз'ясненнями, викладеними у п. 39 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року N 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», з урахуванням положень частини третьої статті 33, статті 36, частини першої статті 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням наведених норм права, не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в такий спосіб, як набуття іпотекодержателем права власності на нього за рішенням суду, оскільки воно передбачено умовами договору і саме у зв»язку із невиконанням цих умов, між сторонами виник спір.

Тому, у відповідності із ч.2 статті 16 ЦК України позивач має право вимагати застосування такого звернення стягнення.

Відповідно до п.2.1 договору іпотеки сторони визначили вартість предмету іпотеки: двокімнатної квартири, жилою площею 26,9 кв.м., що складає 309770 грн.(а.с.54 зв.)

Зі справи вбачається, що ОСОБА_3 13 квітня 2011 року надсилав відповідачам вимогу про виконання умов договору позики та попередження про звернення стягнення на передану в іпотеку квартиру відповідно до вимог ст.35 Закону України «Про іпотеку» та п.4.2 договору іпотеки (а.с.99-100), яку останні отримали, проте дій для врегулювання спору не здійснили.

Їх позовну заяву про визнання недійсними договорів позики та іпотеки повторно, ухвалою Приморського районного суду міста Маріуполя від 21.11.2012 залишено без розгляду.

Враховуючи конкретні обставини справи, а також те, що відповідачами не приймались заходи щодо врегулювання спору, колегія суддів вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції щодо задоволення вимог позивача про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нерухоме майно.

Між тим, визнаючи розмір заборгованості, що виникла у зв»язку із невиконанням умов договору позики, з розрахунком якого апеляційний суд погоджується, колегія суддів вважає можливим, за згодою позивача, зменшити його до 400510 грн., приймаючи до уваги, що розмір пені набагато перевищує розмір основної суми боргу .

Таким чином, загальна сума заборгованості на період 06.05.2011 року складатиме 836995 грн., із яких: сума основного боргу 121000 грн.; відсотки за користування кредитом 279510 грн., інфляційних 27830 грн., трьох процентів річних 8145 грн., пені 400510 грн.

Доводи апеляційної скарги про те, що розмір нарахованої пені не може перевищувати подвійної ставки Національного Банку, є неспроможними, оскільки Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов»язань» від 10.01.2002 року №2921-111 розповсюджується лише на юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Стягнення пені, що виникла із встановлених правовідносин, регулюється положеннями статей 549,624 ЦК України та п.2.10 Договору займу від 04.08.2008 року.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідності розмірів суми боргу, зазначених в договорі позики та договорі іпотеки (121000 та 157000) є безпідставними та не свідчать про порушення ст.18 Закону України «Про іпотеку». Більш того, вони на висновки суду не впливають, оскільки сума заборгованості набагато перевищує суми боргу зазначені в договорах.

Інші доводи апеляційної скарги також не приводять судову колегію до висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які є підставами до скасування оскаржуваного судового рішення.

З урахуванням наведеного та приймаючи до уваги, що позивач не звертався до суду з вимогами про стягнення суми заборгованості, а просив лише визначити її, колегія суддів, відповідно до вимог статті 309 ЦК України, вважає за необхідне рішення суду в цій частині, а також в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши його в іншій редакції.

Згідно з п. п. 9 п.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач, як інвалід 2 групи, звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду міста Маріуполя від 19 квітня 2012 року в частині стягнення та визначення суми заборгованості, а також в частині звернення стягнення на предмет іпотеки змінити, виклавши в такій редакції:

Позов ОСОБА_3 задовольнити частково.

Визначити розмір заборгованості за договором позики, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на період 06.05.2011 року в розмірі : 836995 грн., із яких: сума основного боргу 121000 грн.; відсотки за користування кредитом 279510 грн., інфляційних 27830 грн., трьох процентів річних 8145 грн., пені 400510 грн.

В рахунок погашення заборгованості в сумі 836995 грн. за договором позики, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 і ОСОБА_5, звернути стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки від 04.08.2008 року, укладеним між тими ж сторонами та посвідченого приватним нотаріусом Маріупольського міського нотаріального округу ОСОБА_7 за реєстровим №5307, а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, жилою площею 26,9 кв.м., загальною площею 52,9 кв.м., що належить ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням міського майна Маріупольської міської ради від 29.07.2004 року, №30020/н, зареєстрованого в реєстрі прав власності на нерухоме майно, Р.№7362536, шляхом визнання за ОСОБА_3 права власності на неї.

Визнати за ОСОБА_3 право на власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,9кв.м.

Припинити право власності ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 52,9кв.м., у зв'язку із переходом права власності до ОСОБА_3

В решті частині, а саме: виселення ОСОБА_4 і ОСОБА_5 із квартири АДРЕСА_1 та розподілу судових витрат, рішення суду залишити без зміни.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання чинності.

Судді