ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" травня 2013 р. м. Київ К/9991/6252/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради (далі також - Відділ) про зобов'язання вчинити певні дії, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Відділу на постанову Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2009 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року,
установив:
У поданій до суду 12 листопада 2008 року позовній заяві ОСОБА_4 просила визнати неправомірною відмову Відділу у здійсненні перерахунку із травня 2007 року по 31 жовтня 2008 року розміру щомісячної допомоги по догляду за сином ОСОБА_5 (ІНФОРМАЦІЯ_1) до досягнення дитиною трирічного віку (далі - допомога по догляду за дитиною) виходячи з розмірів, установлених статтею 15 Закону України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-ХІІ) виходячи з розміру встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, та зобов'язати відповідача здійснити доплату цієї допомоги за зазначений період у сумі 6963,03 гривні.
Постановою Франківського районного суду м. Львова від 6 травня 2009 року позов задоволено: відмову Відділу у перерахунку розміру допомоги на дитину визнано протиправною та зобов'язано здійснити перерахунок розміру виплаченої позивачеві з 9 липня по 31 грудня 2007 та з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року допомоги на дитину відповідно до статті 15 Закону № 2811-XII.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року постанову суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: дії Відділу визнано протиправними, зобов'язано його нарахувати та виплатити недоплачену суму допомоги по догляду за дитиною з 12 листопада 2007 року по 31 грудня 2007 року. У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.
Судом касаційної інстанції поновлено пропущений відповідачем з поважної причини строк на касаційне оскарження ним судових рішень у цій справі.
У касаційній скарзі Відділ, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права при розв'язанні цього спору в частині, що стосується позовних вимог, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове - про відмову в задоволенні позову.
Позивачем рішення судів попередніх інстанцій у порядку касаційного провадження не оскаржено.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами відповідно до положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС) доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга до задоволення не підлягає.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Позивач ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1) та, перебуваючи на обліку в Управлінні як особа, не застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала право на отримання допомоги по догляду за дитиною.
Обґрунтовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив із того, що
абзацом третім частини другої статті 56, пунктами 7, 14 статті 71 Закону України
від 19 грудня 2006 року № 489-V «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (далі - Закон № 489-V) дію статті 15 Закону № 2811-ХІІ зупинено на 2007 рік і встановлено, що у 2007 році допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється за рахунок коштів відповідної субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у розмірі, що дорівнює різниці між 50 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 % прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Однак, згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 9 липня 2007 року
№ 6-рп/2007 пункт 14 статті 71 Закону № 489-V в частині зупинення на 2007 рік дії зазначених вище положень Закону № 2811-ХІІ визнано таким, що не відповідає Конституції України.
Згідно з пунктом 23 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 107-VI) частину першу статті 15 Закону № 2811-ХІІ викладено в наступній редакції: «Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень».
Цією ж нормою Закону № 107-VI пункт 3 розділу VIII «Прикінцеві положення» Закону № 2811-ХІІ викладено в редакції, відповідно до якої допомога по догляду за дитиною з 1 січня 2008 року надається у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців.
При цьому Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 положення пункту 23 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI щодо внесення зазначених вище змін до Закону № 2811-ХІІ та особливостей його застосування у 2008 році не визнавалися такими,
що не відповідають Конституції України.
Отже, дійшов висновку апеляційний суд, у період із 1 січня по 8 липня 2007 року включно та у 2008 році позивач не мала права на отримання допомоги по догляду за дитиною в розмірах, встановлених статтею 15 Закону № 2811-ХІІ, оскільки дію норми, якою передбачено це право, було зупинено, а з 1 січня 2008 року таке право у позивача було відсутнє у зв'язку із дією впродовж цього періоду положень пункту 23 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону № 107-VI.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновком апеляційного суду з урахуванням наступного.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом № 107-VI - правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися Законом
№ 2811-ХІІ, дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі -Закон № 2240-ІІІ), який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції після внесення змін Законом України від 22 березня 2001 року № 2334-III), допомога по догляду за дитиною надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога по догляду за дитиною надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені відповідні зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40- 44.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.
Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.
Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов'язковими до виконання на території України.
Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулювали конкретну сферу суспільних відносин, під час розв'язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
Виходячи з наведених положень Конституції України та Рішення Конституційного Суду України, а також ураховуючи, що нормами Закону № 107-VI фактично змінювалися положення законів № 2811-ХІІ та № 2240-III, пріоритетними в цьому випадку є наведені вище положення Закону № 2811-ХІІ (у редакції Закону № 107-VI.
Рішенням Конституційного Суду України № 10-рп/2008 визнано неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункту 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40- 44 Закону № 2240-III.
Пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відновили свою дію вищезазначені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.
Пункт 22 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 року № 1751 на виконання Закону № 2811-ХІІ (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2008 р. № 57) містить застереження про відповідність його змісту положенням статті 15 Закону № 2811-ХІІ, однак відтворює узагальнені положення цієї норми в редакції Закону № 107-VI та пункту 3 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» Закону № 107-VI. Як зазначалося вище, Закон № 107-VI у частині внесення змін до статті 15 Закону № 2811-ХІІ діяв до 31 грудня 2008 року, після чого відновилася дія цієї норми в редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом № 107-VI.
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що вирішуючи цей спір, суд апеляційної інстанції дав правильну правову оцінку обставинам у справі, перевірив обґрунтованість вимог позивача щодо стягнення конкретних сум, відповідність їх розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років згідно з чинним законодавством і дійшов обґрунтованого висновку щодо скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення - про часткове задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 220, 222- 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
ухвалив:
Залишити касаційну скаргу Франківського відділу соціального захисту управління соціального захисту департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради без задоволення, постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 13 грудня 2010 року - без змін.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді