ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"28" травня 2013 р. м. Київ К/9991/80696/11
Вищий адміністративний суд України колегією суддів у складі
Гашицького О.В. (суддя-доповідач), Горбатюка С.А., Мороз Л.Л.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим
(далі - Управління) про визнання відмови протиправною, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від
7 квітня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2011 року,
установив:
У березні 2011 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом, у якому, зазначивши, що виховує доньку ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1, та в подальшому уточнивши позовні вимоги і посилаючись на положення статті 43 Закону України від 18 січня 2001 року № 2240-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» (далі - Закон № 2240-ІІІ), просила визнати протиправними нарахування і виплату їй Управлінням у листопаді 2010 року - лютому 2011 року допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (далі також - допомога, допомога по догляду за дитиною) в розмірі, меншому від встановленого цим Законом, та зобов'язати відповідача сплатити недоотримані впродовж зазначеного періоду 8300,82 гривні та виплачувати цю допомогу в подальшому до досягнення донькою трирічного віку в розмірі, встановленому статтею 43 Закону № 2240-ІІІ.
Постановою Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2011 року, яку залишено без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати їхні рішення та ухвалити нове - про задоволення позову.
Відповідачем зазначені судові рішення в порядку касаційного провадження не оскаржено, заперечень на касаційну скаргу від нього не надійшло.
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у касаційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі з дотриманням правил, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС), суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суди вважали, що дії Управління, яким допомогу впродовж спірного періоду обраховано і виплачено позивачеві виходячи з розмірів, установлених пунктом 22 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2001 р. № 1751 (далі - Порядок), з урахуванням положень частини першої статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом України від 28 грудня 2007 року № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», статті 21 Закону України від 23 грудня 2010 року № 2857-VI «Про Державний бюджет України на 2011 рік» та частини другої статті 45 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік» (далі - Закон № 107-VI, Закон № 2857-VI, Закон № 2154-V відповідно), є правомірними.
Наведені висновки та судові рішення судів попередніх інстанцій ґрунтуються на неправильному застосуванні матеріального закону.
Статтею 46 Конституції України громадянам гарантовано право на соціальний захист, що включає, зокрема, право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Позивач ОСОБА_4 має на утриманні малолітню дитину (ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1) та, перебуваючи на обліку в Управлінні як особа, застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, мала право на отримання допомоги.
До 1 січня 2008 року - дати набрання чинності Законом № 107-VI - правовідносини щодо виплати допомоги на дитину регулювалися Законом України від 21 листопада 1992 року № 2811-XII «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» (далі - Закон № 2811-XII), дія якого поширювалася на осіб, не застрахованих у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (стаття 13), та Законом № 2240-III, який поширював свою дію на застрахованих у зазначеній системі осіб. Розмір допомоги також визначався цими Законами. Зокрема, згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції після внесення змін Законом України від 22 березня 2001 року № 2334-III), допомога по догляду за дитиною надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; статтею 43 Закону № 2240-III було передбачено, що допомога надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Пунктами 23, 25 розділу ІІ Закону № 107-VI були внесені зміни до Закону № 2811-ХІІ та Закону № 2240-III. Зокрема, змінами до статті 13 Закону № 2811-ХІІ його дію поширено на застрахованих осіб, а із Закону № 2240-III було виключено статті 40- 44.
Згідно з частиною першою статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI) допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надавалася у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень.
Конституційний Суд України Рішенням від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнав неконституційними низку положень Закону № 107-VI, в тому числі й пункт 25 розділу II Закону № 107-VI щодо виключення статей 40- 44 Закону № 2240-III.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України, закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, пунктом 2 розділу ІІІ Закону № 107-VI було передбачено, що розділ II цього Закону діє до 31 грудня 2008 року.
Таким чином, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 10-рп/2008 відповідно до частини другої статті 152 Конституції України відновили свою дію наведені положення Закону № 2240-III, а з 1 січня 2009 року - також статті 13, 15 Закону № 2811-ХІІ.
Частинами другими статті 46 Закону № 835-VI та статті 45 Закону № 2154-VI допомога по догляду за дитиною відповідно до законів № 2811-XII та № 2240-ІІІ призначається і здійснюється в розмірах і порядку, визначених Кабінетом Міністрів України.
Однак Порядок було затверджено саме на виконання Закону № 2811-ХІІ (пункт 1 Порядку), згідно з яким Кабінетом Міністрів України встановлюється тільки порядок призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми та перелік документів, необхідних для призначення допомоги за цим Законом.
Розміри і порядок виплати допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону № 2240-III на виконання статті 45 Закону № 2154-VI Кабінет Міністрів України не визначав.
Законом № 2857-VI зміни до статей 13 та 15 Закону № 2811-XII та статті 43 Закону № 2240-ІІІ на 2011 рік не вносилися.
Отже, дії Управління, яким допомогу позивачеві з листопада 2010 року призначено та виплачено в розмірі, встановленому відповідно до статті 15 Закону № 2811-XII (у редакції, чинній після внесення до неї змін Законом № 107-VI), суперечать положенням статті 43 Закону № 2240-III.
Суди попередніх інстанцій, встановивши наведені обставини справи, помилково керувалися при розв'язанні цього спору положеннями частини першої статті 15 Закону № 2811-XII та пункту 22 Порядку і неправильно визнали дії відповідача впродовж спірного періоду правомірними.
Згідно з положеннями частини другої статті 220 КАС суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.
Відповідно до положень статті 229 КАС суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.
Виходячи з викладеного, позовні вимоги підлягають до задоволення частково з урахуванням відсутності підстав для одночасного застосування різних способів відновлення порушеного права позивача в цій справі - зобов'язання відповідача відповідно до його компетенції здійснити належний перерахунок допомоги виходячи із встановленого законом розміру допомоги з виплатою позивачеві недоотриманої нею допомоги, та водночас визначення в судовому рішенні розмірів належної до виплати допомоги і суми заборгованості, що підлягає до сплати позивачеві.
Касаційний суд вважає за доцільне з урахуванням положень статей 8 та 162 КАС ухвалити рішення, яке б гарантувало захист прав позивача від порушень з боку суб'єкта владних повноважень.
За таких обставин колегія суддів Вищого адміністративного суду України з урахуванням правової позиції Верховного Суду України у справах цієї категорії (зокрема, справа 21-410а12) дійшла висновку, що на відносини щодо виплати допомоги особі, яка застрахована у системі соціального загальнообов'язкового державного соціального страхування, у зазначеному періоді (з 4 листопада 2010 року) поширюються норми спеціального Закону № 2240-III, відповідно до статті 43 якого допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі у розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України
постановив:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Постанову Залізничного районного суду м. Сімферополя Автономної Республіки Крим від 7 квітня 2011 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2011 року скасувати.
Ухвалити нове рішення у цій справі, яким позов задовольнити частково.
Дії Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим із нарахування та виплати ОСОБА_4 з 4 листопада 2010 року допомоги по догляду за донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трирічного віку в меншому розмірі, ніж встановлено статтею 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням», визнати протиправними.
Зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Залізничної районної ради м. Сімферополя Автономної Республіки Крим нарахувати з 4 листопада 2010 року ОСОБА_4 допомогу по догляду за донькою ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі, встановленому відповідно до статті 43 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Чинним процесуальним законом не передбачена можливість оскарження цього рішення суду касаційної інстанції. Воно може бути переглянуте Верховним Судом України відповідно до положень статей 235- 238 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді