ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013
ПОСТАНОВА
Іменем України
м.Сімферополь
10 березня 2011 р. (12:00) Справа №2а-16172/10/15/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючої судді Тоскіної Г.Л., при секретарі Маляр К.В. за участю
від позивача - не з'явився,
від відповідача - не з'явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Управління Пенсійного Фонду України в Київському районі м. Сімферополя АР Крим
до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у смт. Кіровське АР Крим
про стягнення
ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим надійшов адміністративний позов Управління Пенсійного фонду в Київському районі м. Сімферополя АР Крим до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у смт. Кіровське АР Крим про стягнення суми не відшкодованих витрат на виплату та доставку державної адресної допомоги за період з січень - грудень 2009 року в розмірі 4728,00 гривень.
Позовні вимоги мотивовані положеннями ст. ст. 21 Закону України від 23.09.1999 року №1105-ХІV "Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності"(далі -Закон №1105), ст. 26 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі -Основи).
У судове засідання представник позивача та відповідача не з'явилися, надіслали клопотання про розгляд справи за відсутністю представників позивача та відповідача за наявними у справі документами
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до п. 1 частини 1 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 1.1. розділу 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах і районах у містах, затвердженого Постановою Пенсійного фонду України від 30.04.2002 року, № 8-2 управління Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах є органами Фонду, підвідомчими відповідно головним управлінням Фонду в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему органів Фонду.
Відповідно до п. 1.1 Положення про виконавчу дирекцію Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 25 жовтня 2005 р. № 43 Виконавча дирекція Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України є постійно діючим виконавчим органом правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України (далі - Фонд), що здійснює реалізацію завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку.
Згідно до п. 2.1 Положення основними завданнями виконавчої дирекції Фонду є серед іншого забезпечення дотримання положень Конституції України та вимог чинного законодавства, інших нормативно-правових актів у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності; збір та акумулювання страхових внесків, визначення умов, порядку обслуговування і гарантій збереження коштів Фонду, що формуються за рахунок страхових внесків та інших джерел фінансування.
Відповідно до п. 2.2, п. 2.3 Положення виконавча дирекція Фонду здійснює керівництво робочими органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, контроль за їх діяльністю щодо виконання ними завдань та основних принципів страхування від нещасного випадку у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, рішень правління Фонду. Виконавча дирекція Фонду здійснює управління соціальним страхуванням від нещасних випадків на виробництві шляхом проведення виконавчо-розпорядчої діяльності, яка передбачає забезпечення виконання рішень правління Фонду, видання наказів щодо планування, збору, акумулювання та обліку страхових внесків, забезпечення в повному обсязі реалізації завдань цього виду соціального страхування, які належать до компетенції виконавчої дирекції Фонду.
Згідно до п. 1.2 Положення робочими органами виконавчої дирекції Фонду є її управління в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, відділення в районах та містах обласного значення, які є самостійними юридичними особами і реалізують завдання та основні принципи страхування від нещасного випадку у відповідній адміністративно-територіальній одиниці.
Отже, позивач та відповідач у відносинах з фізичними та юридичними особами під час реалізації своїх завдань та функцій, встановлених законодавством України, є органами виконавчої влади та суб'єктами владних повноважень, тобто дана справа є справою адміністративної юрисдикції.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо.
Тому вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача щодо зобов'язання відповідача, який є також суб'єктом владних повноважень, відшкодувати суму не відшкодованих витрат на виплату адресної допомоги унаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання в сумі 4728,00 гривень, суд зобов'язаний встановити чи діяли позивач та відповідач на підставі закону, чи являються їх дії обґрунтованими, безсторонніми та добросовісними.
Судом встановлено, що відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у смт Кіровське АР Крим є юридичною особою державною організацією, видом діяльності за КВЕД є діяльність у сфері обов'язкового соціального страхування.
Постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" у п. 2 установлено, що у разі, коли щомісячний розмір пенсійних виплат, державної соціальної допомоги інвалідам з дитинства і дітям-інвалідам, особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, сум індексації та інших доплат, встановлених законодавством, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає прожиткового мінімуму, встановленого законом для осіб, які втратили працездатність, таким особам надається щомісячна державна адресна допомога у сумі, що не вистачає до зазначеного прожиткового мінімуму.
Судом встановлено, що позивачем були понесені витрати на виплату і доставку державної адресної допомоги за період з січня по грудень 2009 року в розмірі 4728,00 гривень пенсіонеру ОСОБА_1, що підтверджується відповідним розрахунками та таблицями розбіжностей.
Судом була перевірена наявність підстав для відшкодування УПФУ в районі м. Сімферополя АРК витрат на виплату адресної допомоги внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та встановлено наступне.
Позивачем не оскаржуєтся факт прийняття до відшкодування відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у смт. Кіровське АРК витрат, понесених на виплату і доставку основного розміру пенсії, проте відповідач відмовився прийняти до відшкодування витрати з виплати державної адресної допомоги в розмірі 4728,00 гривень, понесені позивачем.
Перевіряючи законність та обґрунтованість дій відповідача щодо відмови прийняти до відшкодування витрати позивача, понесені на виплату державної адресної допомоги суд враховує наступне.
Судом встановлено, що правовою основою діяльності відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Сімферополь АРК є Положення, за яким, основними завданнями є забезпечення дотримання положень нормативно-правових актів у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що спричинили втрату працездатності; збір та акумулювання страхових внесків, визначення умов, порядку обслуговування і гарантій збереження коштів Фонду, що формуються за рахунок страхових внесків та інших джерел фінансування.
Законодавством, що регулює відносини у цій сфері є Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" N 1105-XIV від 23.09.1999 року (далі -Закон).
Фонд соціального страхування від нещасних випадків, відповідно до статті 46 Закону провадить збір та акумулювання страхових внесків, має автономну, незалежну від будь-якої іншої, систему фінансування. Фінансування Фонду соціального страхування від нещасних випадків здійснюється за рахунок: внесків роботодавців: для підприємств - з віднесенням на валові витрати виробництва, для бюджетних установ та організацій - з асигнувань, виділених на їх утримання та забезпечення; капіталізованих платежів, що надійшли у випадках ліквідації страхувальників у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України; прибутку, одержаного від тимчасово вільних коштів Фонду на депозитних рахунках; коштів, одержаних від стягнення відповідно до цього Закону штрафів і пені з страхувальників, штрафів з працівників, винних у порушенні вимог нормативних актів з охорони праці, а також адміністративних стягнень у вигляді штрафів з посадових осіб підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення; добровільних внесків та інших надходжень, отримання яких не суперечить законодавству.
Кошти на здійснення страхування від нещасного випадку не включаються до складу Державного бюджету України та використовуються виключно за їх прямим призначенням. До коштів на здійснення страхування від нещасного випадку застосовується казначейська форма обслуговування в порядку, передбаченому для обслуговування Державного бюджету України.
Крім того, статтею 20 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (Закон України N 16/98-ВР від 14.01.1998 року) передбачено, що основними джерелами коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Таким чином, судом встановлено, що будь-які страхові виплати, що здійснюються Фондом складаються на підставі страхових внесків роботодавців, як страхувальників, які і є основним джерелом надходжень до фонду і мають використовуватися виключно за їх цільовим призначенням.
Страховими виплатами, відповідно до статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" є грошові суми, які згідно із статтею 21 цього Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку. Зазначені грошові суми складаються із: страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата); страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого); страхової виплати пенсії по інвалідності потерпілому; страхової виплати пенсії у зв'язку з втратою годувальника; страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності; страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.
Згідно зі статтею 25 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування за пенсійним страхуванням надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсії у зв'язку з втратою годувальника, крім передбачених пунктом 4 цієї статті; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.
Відповідно до пункту 4 цієї статті за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг та матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.
Суд зазначає, що відповідно до статті 25 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" № 1105-XIV від 23.09.1999 року усі види страхових виплат і соціальних послуг застрахованим та особам, які перебувають на їх утриманні, а також усі види профілактичних заходів, передбачених статтями 21 та 22 цього Закону, провадяться Фондом соціального страхування від нещасних випадків за рахунок коштів цього Фонду.
Визначення соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків наведено у статті 21 Закону, відповідно до якої у разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний у встановленому законодавством порядку:
1) своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні:
а) допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності;
б) одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого;
в) щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого;
г) пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
д) пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та інше.
При цьому згідно статті 24 Закону Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний співпрацювати з фондами з інших видів соціального страхування у фінансуванні заходів, пов'язаних з матеріальним забезпеченням та наданням соціальних послуг застрахованим, у кожному конкретному випадку спільно приймаючи рішення щодо того, хто з них братиме участь у фінансуванні цих заходів.
Якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом соціального страхування від нещасних випадків і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.
Таким чином, зазначеним Законом визначені як об'єкти, які підлягають виплаті застрахованим особам Фондом, так і об'єкти, які підлягають відшкодуванню Фондом у разі виплати таких сум іншими страховиками. До зазначених витрат не належать будь-які додаткові види соціальної допомоги, які не включені до статей 21,22, 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
Стосовно діяльності органів Пенсійного фонду України то їх повноваження стосуються призначення та виплати пенсій, які є гарантією з боку Держави на соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум.
Виплата пенсій, відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" N 1788-XII від 05.11.1991 року здійснюється з коштів Пенсійного фонду України, який формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов'язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.
Відповідно до статті 6 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.
У разі якщо сукупність виплат, зазначених у частині першій цієї статті, разом з пенсійними виплатами із системи пенсійного забезпечення та іншими доходами не досягають розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для непрацездатних громадян, такі громадяни мають право на отримання державної соціальної допомоги в порядку, розмірах та за рахунок коштів, визначених законом.
Зазначена гарантія щодо пенсійного забезпечення непрацездатних громадян закріплена також у статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", якою встановлений мінімальний розмір пенсії за віком в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, який застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
В доповнення зазначених статей Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 року Кабінетом Міністрів України приймається постанова № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" регулюється питання надання додаткових державних гарантій певному колу осіб у вигляді щомісячної державної адресної допомоги у сумі, що не вистачає до прожиткового мінімуму.
Але відповідно до ч.3 статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" N 1058-IV від 09.07.2003 року пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, яка виплачується Пенсійним фондом України замість відповідача, призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".
При цьому до страхових виплат, передбачених Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" адресна допомога, визначена Постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265 не включається.
Отже суд приходить до висновку, що дія Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян" не розповсюджується на відповідача та на правовідносини між органами Пенсійного фонду України та Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в частині відшкодування витрат з виплати адресної допомоги, оскільки такі додаткові державні гарантії громадянам передбачені лише Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який визначає обов'язки саме органів Пенсійного фонду України.
За таких обставин, суд звертає увагу учасників процесу, що правовідносини між органами Пенсійного фонду України та органами Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України мають різну природу. Законодавцем недарма розрізняється основи та принципи діяльності цих органів, які перетинаються лише в частині відшкодування Фондом витрат на виплату пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання виключно за рахунок сум, що одержані ним від страхувальників.
Згідно з "Порядком відшкодування Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсій у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання", затвердженим Постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 року № 5 (далі - Порядок) визначено механізм відшкодування на централізованому рівні Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань Пенсійному фонду України витрат, пов'язаних з виплатою відповідних пенсій.
За пунктом 3 Порядку відшкодуванню підлягають пенсії, призначені відповідно до пунктів "а", "в", "г" статті 26, статей 37, 38, та пенсії, виплачені відповідно до статей 91, 92 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в разі настання страхових випадків, визначених Переліком обставин, за яких настає страховий випадок державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 серпня 2001 року N 1094.
Пунктом 4 Порядку визначаються суми, що підлягають відшкодуванню Фондом -суми що виплачуються відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення", "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та інших нормативно-правових актів, а саме:
сума основного розміру пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;
щомісячна цільова грошова допомога на прожиття, якщо така надавалася пенсіонеру, який одержував вищезазначену пенсію;
допомога на поховання сім'ї померлого або особі, яка здійснила поховання особи, яка отримувала вищезазначену пенсію;
сума витрат Пенсійного фонду з виплати і доставки вищезазначених пенсій.
Даний перелік є вичерпним, до нього не внесено "державну адресну допомогу до пенсії", яка призначена і виплачена позивачем згідно Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", вона відсутня й переліку сум, що підлягають виплаті за статтею 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". Також значений перелік не має норм посилання чи розширених норм, що, також, враховуючи вище наведені доводи, не дозволяє суду застосувати його за аналогією закону.
Суд зазначає, що адресна допомога не включається до основного розміру пенсії, так як безпосередньо Постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265 визначено, що вона є додатковою допомогою до пенсії. Не відноситься адресна допомога також і до щомісячної цільової грошової допомоги на прожиття.
Тобто, щомісячна державна адресна допомога є самостійним видом пенсійних виплат та виплачується пенсіонеру, крім інших видів виплат, у тому числі цільової допомоги на прожиття, з урахуванням приписів Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265.
Таким чином, судом встановлено, що відсутні як правові підстави, так і порядок відшкодування відповідачем суми адресної допомоги.
Відповідно до частини 7 статті 9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Однак в даному випадку нормативно-правовим актом, яким врегульовано порядок відшкодування витрат Пенсійного фонду на виплату пенсій по інвалідності є Постанова Правління Пенсійного фонду України та Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 року № 5, якою не передбачено відшкодування адресної допомоги.
Крім того, форма акту щомісячної звірки витрат по особовим справам потерпілих, яким виплачено пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, затверджена Постановою Правління Пенсійного фонду України та Правління фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань від 04.03.2003 року № 5 не містить рядка про включення до актів сум виплаченої щомісячної державної адресної допомоги.
Суд також вважає необґрунтованим посилання позивача на п. 4 Постанови КМУ від 26.03.2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", як на підставу задоволення позову, за якою виплата щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої цією постановою, здійснюється за рахунок коштів, з яких виплачується пенсія або державна соціальна допомога, оскільки зміст цієї норми не є новим у законодавстві, такий саме порядок для відшкодування витрат був встановлений і до введення в дію даної постанови, при цьому Фонд у повному обсязі здійснював відшкодування лише сум основного розміру пенсії та витрат на її доставку.
Більш того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 30 від 30.01.2008 року "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2008 рік", Постанови № 235 від 11.03.2009 року "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2009 рік", постанови № 6262 від 21.07.2010 року "Про затвердження бюджету Пенсійного фонду України на 2010 рік" дотації на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.
Отже, за змістом наведеного суд приходить до висновку про відсутність обов'язку у відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у смт. Кіровське АРК відшкодувати Управлінню Пенсійного фонду в Київському районі м. Сімферополя АР Крим витрат в розмірі 4728,00 гривень, що понесені ним у зв'язку з виплатою щомісячної державної адресної допомоги, передбаченої Постановою КМУ від 26.03.2008 року № 265 "Деякі питання пенсійного забезпечення громадян", тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Згідно з п.34 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України "Про сплату державного мита" від 21.01.1993 року №7-93, органи Пенсійного фонду України звільнені від сплати державного мита.
Керуючись ст. ст. 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову відмовити.
Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.
Суддя Тоскіна Г.Л.