ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Вінниця
29 травня 2013 р. Справа № 802/888/13-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Вергелеса Андрія Валерійовича,
за участю:
секретаря судового засідання: Крисько Ілони Володимирівни
представників позивача: Стукаленка О.Т., Ілініча М.О.
представника відповідача: Гайдай А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону"
до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції (Тиврівське відділення) Вінницької області Державної податкової служби
про: скасування податкових повідомлень-рішень
ВСТАНОВИВ :
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулося приватне акціонерне товариство "Гніванський завод спецзалізобетону" з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень.
Позовні вимоги мотивовані тим, що за результатами планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р. Вінницькою ОДПІ виявлено порушення вимог податкового законодавства.
На підставі виявлених порушень податковим органом 21.01.2013 р. прийнято податкове повідомлення-рішення № 000022201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 322360, 00 грн., з яких 311257, 00 грн. основного платежу та 11103, 00 - штрафні санкції.
Позивач оскаржив вказане податкове повідомлення-рішення до ДПС у Вінницькій області, однак ДПС у Вінницькій області збільшила податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 21.01.2013 року №000012201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток.
20.02.2013 року на адресу товариства надійшло додаткове податкове повідомлення-рішення від 20.02.2013 року №000062201 про збільшення суми грошового зобов'язання по податку на прибуток в сумі 38411, 00 грн. Позивач не погоджується із висновками, викладеними у акті перевірки та винесеними рішеннями, вважає їх протиправними та просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення.
В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просили задовольнити повністю. Разом з тим, пояснили суду, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено на підставі декількох порушень, виявлених під час перевірки. Проте, позивач оскаржує висновки акту перевірки тільки щодо заниження податку на прибуток, встановлення податковим органом безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ ВКФ "ЛІ". Додатково наголосили, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами. Крім того, на підтвердження формування валових витрат надано під час проведення перевірки первинні документи, які свідчать про реальність господарських операцій з контрагентом.
Представник відповідача заперечувала щодо заявленого адміністративного позову, просила суд відмовити у його задоволенні. Заперечуючи проти позову, наголосила, що податковий орган діяв у межах та у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкові повідомлення-рішення прийняті за результатами перевірки позивача є цілком правомірними та не підлягають скасуванню.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, Тиврівською районною державною адміністрацією 16.10.2001 р. зареєстровано приватне акціонерне товариство "Гніванський завод спецзалізобетону" та взято на податковий облік в органах державної податкової служби.
На підставі наказу № 272122 від 26.10.2012 року та відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання проведено планову виїзну перевірку приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.09.2012 року.
За результатами перевірки складено акт №3511/2204/00282435 від 28.12.2012 року про результати планової виїзної перевірки приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р., валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2012 р.
Як вбачається із зазначеного акту , під час проведення перевірки виявлено порушення:
п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" в редакції Закону України від 22.05.1997 року, п.п. 136.1.1 п. 136.1 ст. 136, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 311257,00 грн.
В подальшому, відповідачем на підставі вищезазначеного акта було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000012201 від 21.01.2013 року, про зобов'язання сплатити податок на прибуток у розмірі 322360, 00 грн., з яких 311257, 00 грн. основного платежу та 11103, 00 - штрафні санкції.
Позивач, не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням, подав скаргу до Державної податкової служби у Вінницькій області.
За результатами розгляду скарги позивача, ДПС у Вінницькій області 12.02.2013 року винесла рішення №2003/10/10-02-11, яким збільшила податкове повідомлення-рішення Вінницької ОДПІ від 21.01.2013 року №000012201 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 311257, 00 грн. та за штрафними санкціями в розмірі 11103, 00 грн. в частині основного платежу в розмірі 38411, 00 грн.
Так, Вінницькою об'єднаною державною податковою інспекцією було винесено податкове повідомлення-рішення №0000062201 від 20.02.2013 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем в розмірі 38411,00 грн.
Позивач не погоджуючись із прийнятим податковим повідомленням-рішенням № 0000012201 від 21 січня 2013 року та податковим повідомленням-рішенням №0000062201 від 20.02.2013 року звернувся до суду з їх оскарженням.
Визначаючись щодо позовних вимог позивача, суд виходив з наступного.
Як вбачається із матеріалів справи, зокрема із акту перевірки, податковим органом були встановлені порушення п. 5.1, п.п. 5.2.1, п. 5.2, п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" та п.п. 136.1.1 п. 136.1, п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 ПК України, в результаті чого донараховано податок на прибуток в сумі 311257, 00 грн.
Так, на думку податкового органу, зазначені порушення виникли у зв'язку із тим, що господарські операції позивача з TOB ТВФ "ЛІ" не мають реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин.
Свої доводи відповідач обґрунтовує тим, що підставою визнання господарських операцій сумнівними є висновки позапланової виїзної перевірки контрагента позивача - ТОВ ТВФ "ЛІ" з питань достовірності та повноти нарахування податку на прибуток по взаєморозрахунках з ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та з ТОВ КП "Будтехніка", ТОВ «Ольтенія Білд», ТОВ «Радіант-Сервіс». Зазначена перевірка була проведена Вінницькою ОДПІ, про що було складено акт №1958/22/13328937 від 29.08.2012 року, акт № 2472/22/13328937 від 12.10.2012 року
Так, на підставі зазначеного акту було встановлено, що господарські операції між ТОВ ТВФ "Лі" та ТОВ "Українька будівельна компанія №2", ТОВ КП "Будтехніка", ТОВ «Ольтенія Білд», ТОВ «Радіант-Сервіс» не здійснювалися. Податковий орган виходив з того, що факт здійснення операцій з придбання ТОВ ТВФ "Лі" товарно-матеріальних цінностей у ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка", ТОВ «Ольтенія Білд», ТОВ «Радіант-Сервіс» не знайшов свого підтвердження, а тому вони по своїй суті є безтоварними. Таким чином, по ланцюгу, відносини приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" з ТОВ ТВФ "Лі" також не мають реального настання правових наслідків фінансово-господарських відносин.
Такі дії позивача, на думку податкового органу, були спрямовані на формування штучних валових витрат.
Суд не погоджується із такими висновками податкового органу з огляду на наступне.
Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.
Відповідно п.4.1. ст.4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валовий доход - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.
Згідно з п.п. 5.2.1 п.5.2. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.
Саме поняття валових витрат наведено у п.п. 5.1. ст. 5 зазначеного Закону, згідно якого валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Згідно п.п. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.
Як вбачається із матеріалів справи, між приватним акціонерним товариством "Гніванський завод спецзалізобетону" та ТОВ ТВФ "ЛІ" було укладено договори №226-Мп від 01.09.2011р., №43-М від 03.02.2011р., №207-Мп від 15.07.2011р., №209-Мп від 20.07.2011р., №183-М від 02.06.2011р., №188-Мп від 17.06.2011р., № 64-Мп від 14.03.2011р., №48-Мп від 12.02.2011р., № 40-М від 02.02.2011р., №19-Мп від 21.01.2011р. про поставку запчастин автомобільним транспортом. Зазначені договори є типовими. Разом з договорами позивач надав суду відповідні видаткові та податкові накладні, прибуткові накладні, лімітно-заборні карти 2011-2012 р., інвентаризаційні описи товарно-матеріальних цінностей а також товарно-транспортні накладні.
У судовому засіданні представник позивача пояснив суду, що під час перевірки ревізорам-інспекторам були надані всі вищезазначені первинні бухгалтерські документи, проте до матеріалів справи вони просять долучити належним чином завірені їх копії, таку як оригінали після проведення перевірки, були вилучені на підставі ухвали Вінницького міського суду у рамках проведення досудового розслідування кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 32013010000000027 від 29.01.2013 року. Представник відповідача проти долучення таких документів як доказів до матеріалів справи, не заперечувала. Разом з тим, представник податкового органу Цаплюк Т.В. , яка безпосередньо здійснювала перевірку, заявила суду, що під час перевірки вона дійсно досліджувала оригінали зазначених документів і у неї не було зауважень щодо їх повноти та правильності їх оформлення. Крім того, не заперечувався представником і факт оплати за отриманий товар, що також відображено в акті перевірки.
Разом із тим, у акті перевірки перевіряючий посилається на акт позапланової виїзної перевірки №1958/22/13328937 від 29.08.2012 року Вінницької ОДПІ щодо ТОВ ТВФ "ЛІ" з питань достовірності та повноти нарахування податку на прибуток по взаєморозрахунках з ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та з ТОВ КП "Будтехніка". Як вбачається із даного акта, була проведена перевірка контрагента позивача- ТОВ ТВФ "ЛІ" податковим органом, яким встановлено на підставі актів перевірок ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка" факт про їх відсутність реального здійснення господарських операцій; відсутність у ТОВ "Українська будівельна компанія №2" та ТОВ КП "Будтехніка" трудових ресурсів, виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємств необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині купівлі, продажу, реалізації, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей. Проте, суд зазначає, що у даному випадку зазначені обставини ніяким чином не пов'язаний із господарською діяльністю позивача.
В подальшому, податковий орган робить висновок, що фінансові-господарські операції між ТОВ ТВФ "ЛІ" та позивачем не мають реального товарного характеру.
Таким чином, зазначене є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Так, констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).
В контексті даної спірної ситуації акт не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин позивача по взаєморозрахунках з контрагентом, а викладені в ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факт поставки позивачу товарів та реальність здійснення операцій, є товарно-транспортні накладні, прибуткові накладні, видаткові накладні, податкові накладні.
Отже, господарські операції, фактично здійснювані позивачем, підтверджуються оформленими належним чином документами.
За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - в такому випадку немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.
Як було вже зазначено вище, у судовому засіданні представник податкового органу, яка безпосередньо здійснювала перевірку, заявила суду, що під час перевірки нею не було виявлено недоліків у веденні бухгалтерського обліку по операціях із контрагентів позивача - ТОВ ВКФ "ЛІ".
За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування валових витрат.
У судовому засіданні представник позивача крім вищезазначених первинних документів, надав суду документи складського обліку, які підтверджують факт отримання товару на склад та його подальший рух по підприємству, зокрема використання цих товарів у господарській діяльності підприємства.
Таким чином, судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових та податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.
Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.
Щодо порушення ПрАТ "Гніванський завод спец залізобетону" п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" суд зазначає наступне.
Згідно п. 5.9 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" платник податку веде податковий облік приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації, та цінних паперів), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (далі - запасів) на складах, у незавершеному виробництві та залишках готової продукції, витрати на придбання та поліпшення (перетворення, зберігання) яких включаються до складу валових витрат згідно з цим Законом (за винятком тих, що отримані безкоштовно).
ПрАТ «Гніванський завод спецзалізобетону» проводило ремонтні роботи. При проведенні робіт в межах 10% ремонтного ліміту підприємство відображало витрати в графі 4.10 декларації «витрати на поліпшення основних фондів».
На думку Вінницької ОДПІ, проведення ремонту основних фондів - це витрати, які не використані в господарській діяльності, вони не пов'язані з підготовкою, організацією і веденням виробництва, а тому такі витрати повинні включатися до витрат запасів використаних не в господарській діяльності. На цю суму необхідно було зменшувати витрати в рядку 04.1 (витрати на придбання товарів, робіт, послуг декларації по податку на прибуток).
Суд дійшов висновку, що даний висновок є хибним зважаючи на таке.
Облік приросту товарних і матеріальних ресурсів ведеться по товарним запасам і матеріальним ресурсам, витрати на придбання яких відповідно до закону «Про оподаткування прибутку підприємств» включаються до складу валових витрат.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку піприємств" до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі, витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.
Абзацом першим підпункту 8.7.1 пункту 8.7 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено право платника податку протягом звітного періоду відносити до валових витрат будь-які витрати, пов'язані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі, витрати на поліпшення орендованих основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі, у сумі, яка не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду.
Термін "основні виробничі фонди" за своєю суттю означає засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні.
Відповідно до пп. 8.2.1. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" під терміном "основні фонди" слід розуміти матеріальні цінності, що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію таких матеріальних цінностей, та вартість яких перевищує 1000,00 грн. і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом.
Згідно пп. 8.2.2. п. 8.2. ст. 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств» основні фонди підлягають розподілу за такими групами: група 3 - будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1, 2 і 4.
Відповідно до Методичних рекомендацій з аналізу і оцінки фінансового стану підприємств, затверджених Центральною спілкою споживчих товариств України від 28.07.2006 року, основні виробничі фонди засоби праці, які багаторазово беруть участь у виробничих процесах, зберігають при цьому натуральну форму, поступово в міру зносу переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції та служать більше одного року. Основні виробничі фонди поділяються на активні і пасивні.
Відповідно до Державного класифікатора України "Класифікація основних фондів ДК 013-97", затвердженого Наказом Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації від 19 серпня 1997 року № 507, основні засоби це матеріальні цінності, експлуатаційний період і вартість яких відповідно перевищують один календарний рік та 15 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.
Бухгалтерський облік витрат, пов'язаних з ремонтом і поліпшенням об'єктів основних засобів урегульовано пунктами 14 і 15 ПБО 7 "Основні засоби" та розділом 6 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених Наказом Міністерства фінансів України 30.09.2003 р. № 561 (далі - Методичні рекомендації № 561).
Згідно п. 2 Методичних рекомендацій № 561 основними засобами вважаються матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).
Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигід від його використання (технічний огляд, технічне обслуговування, ремонт, тощо), включаються до складу витрат звітного періоду (п. 32 Методичних рекомендацій №561).
У податковому обліку до поліпшення основних засобів належить як поточний так і капітальний ремонт, витрати на проведення якого в межах ремонтного ліміту, відносяться на збільшення первісної вартості відремонтованого або покращеного об'єкта основних засобів та амортизуються у складі цієї вартості.
Таким чином ПрАТ "Гніванський завод спецзалізобетону" вірно відобразило витрати по проведенню ремонтів в межах 10% в графі 4.10 декларації «витрати на поліпшення основних фондів".
Окремо суд зауважує, що є необгрунтованими посилання відповідача на Порядок ведення обліку приросту (убутку) балансової вартості покупних товарів (крім активів, що підлягають амортизації, цінних паперів та деривативів), матеріалів, сировини (палива), комплектуючих виробів та напівфабрикатів на складах, у незавершеному виробництві і залишках готової продукції (у тому числі малоцінних предметів на складах), затверджений Наказом Міністерства фінансів України 11.06.1998 р. № 124, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 3 липня 1998 р. за № 417/285, оскільки зазначений нормативний акт втратив чинність на підставі Наказу Міністерства фінансів України від 20.02.2003 р. № 146, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 25 лютого 2003 року за № 161/7482.
Враховуючи викладене суд прийшов до висновку, що висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкові повідомлення-рішення прийняті на його основі є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до вимог частини 3 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з частиною 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Мотивація та докази, на які посилається відповідач заперечуючи проти позову, не дають суду підстав для постановлення висновків, які б спростовували доводи позивача, а встановлені у справі обставини не підтверджують позиції відповідача покладеної в основу оскаржуваних рішень.
За наведених обставин позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Згідно частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Позивачем, сплачено 2294,00 грн. судового збору, а тому дана сума має бути стягнута на його користь.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції (Тиврівське відділення) Вінницької області Державної податкової служби № 0000012201 від 21 січня 2013 року та № 0000062201 від 20 лютого 2013 року.
Стягнути на користь приватного акціонерного товариства "Гніванський завод спецзалізобетону" судові витрати у розмірі 2294,00 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто чотири грн. 00 коп.) шляхом їх безспірного списання органами Державної казначейської служби з рахунків Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.
Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Вергелес Андрій Валерійович