ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 49855/12/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді: Улицького В.З.

суддів: Гулида Р.М., Каралюса В.М.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області на постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16.08.2011 року у справі за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни,-

встановила:

У липні 2011 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про визнання дій протиправними та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії як дитині війни з 01.01.2010 року.

Позивач свої позовні вимоги мотивував тим, що відповідно до статті 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» він є дитиною війни. Згідно з статтею 6 цього закону йому повинна виплачуватись щомісячна соціальна допомога у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, однак така йому виплачувалась не в повному розмірі.

Оскаржуваною постановою адміністративний позов задоволено частково. Визнано неправомірними дії відповідача. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з 27.01.2011 року по 23.07.2011 року включно, згідно вимог ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Постанову суду оскаржив відповідач. Вважає, що постанова прийнята з неповним з'ясуванням обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню з підстав викладених в апеляційній скарзі. Просить скасувати постанову та прийняти нову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову повністю.

Апелянт як на обґрунтування апеляційних вимог посилається на те, що судом порушено норми ст. ст. 16, 19 Конституції України, ч. 3 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Також посилається на те, що законодавством України не визначено поняття «мінімальна пенсія за віком» як розрахункової величини для підвищення пенсії згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а стаття 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058 передбачає, що мінімальний розмір пенсії за віком за наявності достатнього страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Проте в частині 3 статті 28 цього Закону встановлено, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлюється на рівні прожиткового мінімуму застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу апелянта слід задоволити частково з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є дитиною війни, оскільки згідно статтею 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визначено, що дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років.

Згідно ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, яка виплачується замість пенсії, підвищується на 30 % мінімальної пенсії за віком.

Змінами внесеними підпунктом 2 пункту 41 розділу II Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 р. N 107-VI, обмежувалась дія статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Однак Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008, положення Закону України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким обмежувалась дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» визнані неконституційними та втратили чинність з моменту визнання їх такими.

Після Рішення Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. N 10-рп/2008 дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не обмежувалась.

Однак, Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14 червня 2011 року N 3491-VI, Прикінцеві положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» доповнено пунктом 4, яким установлено, що у 2011 році норми і положення статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

З аналізу наведеної норми випливає, що визначення порядку та розмірів виплат указаним категоріям громадян делеговано Кабінету Міністрів України.

Вирішуючи питання, яка з однопредметних законодавчих норм однакової юридичної сили, що не визнані неконституційними в установленому порядку, підлягає застосуванню для розв'язання даного спору, перевагу суд надає тій із них, що прийнята пізніше. У розглядуваному випадку пізніше прийняті норми Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік».

На виконання вимог Закону України від 14 червня 2011 року N 3491-VI «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» 6 липня 2011 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову N 745 «Про встановлення деяких виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету», яка набрала чинності 23 липня 2011 року.

З огляду на викладене стаття 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» підлягає до застосування до набрання чинності зазначеною постановою Кабінету Міністрів України, тобто до 23 липня 2011 року.

Таким чином, позовні вимоги позивача підлягають до задоволення по 22.07.2011 року включно.

Допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, призвели до неправильного вирішення справи за відповідними позовними вимогами, що у відповідності до ст. 202 КАС України є підставою для скасування постанови суду та прийняття нової постанови.

При цьому, суд першої інстанції правильно вказав, що нарахування та виплату позивачу підвищення до пенсії як дитині війни, слід проводи з урахуванням положень ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки чинним законодавством України розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає. Відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на підвищення пенсії виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Таким чином, посилання апелянта на те, що до даних правовідносин не підлягає застосуванню положення ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», є необґрунтованими та безпідставними.

Також, суд не може взяти до уваги посилання апелянта на те, що відповідач не є розпорядником бюджетних коштів, а фінансування виплат, пов'язаних із застосуванням Закону України «Про соціальний захист дітей війни» проводиться із державного бюджету, оскільки відсутність фінансування з державного бюджету коштів на витрати пов'язані із виплатою дітям війни підвищення до пенсії згідно із Законом України «Про соціальний захист дітей війни» не може бути підставою для невиконання положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

Дана правова позиція суду, узгоджується із практикою Європейського суду з прав людини, який у своєму рішенні від 08 листопада 2005 року в справі «Кечко проти України» зазначив, що держава самостійно визначає, які надбавки виплачувати своїм працівникам з бюджету. Держава може вводити, припиняти або закінчувати виплату цих надбавок. Проте, якщо правове положення, що діє, передбачає виплату певних надбавок, і дотримані всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, поки відповідне положення є таким, що діє (п. 23). Одночасно Європейський Суд з прав людини не прийняв аргумент уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність засобів як на причину невиконання своїх зобов'язань (п. 26).

Враховуючи викладене та те, що у відповідності до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди при розгляді справ, практику Європейського Суду з прав людини, застосовують як джерело права, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що відсутність фінансування коштів на виплату підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, не може бути підставою для невиконання вимог ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».

З огляду на те, що судом першої інстанції рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції переконаний, що оскаржувану постанову слід скасувати з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, колегія суддів -

постановила:

Апеляційну скаргу управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області задоволити частково. Скасувати постанову Богородчанського районного суду Івано-Франківської області від 16.08.2011 року та прийняти нову постанову, якою позов задоволити частково.

Визнати протиправними дії управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 27.01.2011 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Богородчанському районі Івано-Франківської області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», за період з 27.01.2011 року по 22.07.2011 року включно, з урахуванням частини 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та виплачених за цей період сум.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.

Постанова остаточна і оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий: В. Улицький

Судді: Р. Гулид

В. Каралюс