АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа №22-ц/796/8957/2013 Головуючий у 1-й інстанції: Сіромашенко Н.В.
Доповідач: Українець Л.Д.
У Х В А Л А
І м е н е м У к р а ї н и
19 червня 2013 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючого - Українець Л.Д.
суддів - Оніщука М.І.,
- Шебуєвої В.А.,
при секретарі - Товарницькій А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, подану представником ОСОБА_4
на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року в справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5, третя особа Перша Київська державна нотаріальна контора про визнання договору довічного утримання недійсним
в с т а н о в и л а :
27 червня 2013 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися в суд з позовом до ОСОБА_5 про визнання недійсним договору довічного утримання, укладеного 11 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідченого державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Праведнік Н.О., зареєстрований у реєстрі за №9-2289.
Свої вимоги мотивували тим, що 11 квітня 2008 року між ОСОБА_6 та відповідачем був укладений договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори Праведнік Н.О., зареєстрований у реєстрі за №9-2289.
У зв'язку з невиконанням умов договору 17 березня 2011 року ОСОБА_6 звернулася до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом про розірвання договору довічного утримання. Проте, за її життя рішення не було ухвалено судом, оскільки ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла.
Після її смерті 11 жовтня 2011 року Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8 за їх заявами відкрито спадкову справу №16/2011, зареєстровану у спадковому реєстрі за №51826332.
ОСОБА_2 є спадкоємицею за заповітом ОСОБА_6 від 2 серпня 2006 року, записаного приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_9 ОСОБА_3 є спадкоємцем третьої черги за законом.
Просили суд визнати недійсним договір довічного утримання з підстав, передбачених ч.1 ст. 225, ч.1 ст. 233, ч.5 ст. 203 ЦК України, посилаючись на те, що за життя відповідач ОСОБА_5 не виконував умови договору довічного утримання, не похоронив ОСОБА_6 після її смерті та не мав на меті спрямування своїх дій на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про визнання договору довічного утримання недійсним відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник позивачів подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Зазначає, що ними доведено факт невиконання відповідачем зобов'язань за договором довічного утримання. Про вказане свідчить, зокрема, позов ОСОБА_6 до ОСОБА_5 про розірвання договору.
Крім того, судом покладено в основу рішення суперечливі покази свідків ОСОБА_10 та ОСОБА_11, проте не надано оцінки показам ОСОБА_12 та ОСОБА_13
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника ОСОБА_2, ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції підставно виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1-3, 5 статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Судом встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 11 квітня 2008 року уклали договір довічного утримання, який посвідчено ОСОБА_14, державним нотаріусом Першої Київської державної нотаріальної контори і зареєстровано у реєстрі за № 9-2289.
За умовами договору ОСОБА_5 став набувачем Ѕ частини №267 в будинку АДРЕСА_1, взамін чого останній зобов'язався надавати відчужувачеві довічне матеріальне забезпечення (а.с.139).
1/2 частина вказаної квартири належить ОСОБА_5 на підставі Договору дарування частини квартири від 27 лютого 2007 року, яку йому подарувала ОСОБА_6.( а.с.98).
Зі змісту п.9 Договору довічного утримання вбачається, що сторони договору підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характеру фіктивного та удаваного договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим Відділом реєстрації смерті у м. Києві 8 грудня 2011 року (а.с.6).
При житті ОСОБА_6 не заявляла позову про визнання цього договору недійсним.
Позивачі посилалися на те, що правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. На підтвердження цього вказують, що ОСОБА_5 не виконував умови договору довічного утримання та не зареєстрував своє право власності на квартиру.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невиконання умов договору не є підставою для визнання його недійсним, а є підставою для розірвання такого договору в разі доведеності заявлених з цих підстав вимог.
Суд дав аналіз всім наданим доказам, в тому числі показам свідків і дійшов обґрунтованого висновку, що наявність заборгованості по квартплаті, відсутність реєстрації права власності на Ѕ частині квартири за відповідачем та невиконання умов договору щодо поховання ОСОБА_6 відповідачем, не є підставою вважати, що ОСОБА_6 та ОСОБА_5 не мали на меті спрямовувати свої дії на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором.
Представник ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в суді апеляційної інстанції пояснив, що при укладені цього договору ОСОБА_6 та ОСОБА_5 мали реальні наміри на його виконання, проте свідки підтвердили, що ОСОБА_5 свої обов»язки за договором не виконував.
Зміст договору довічного утримання свідчить про те, що волевиявлення сторін було вільним, а договір укладений на умовах, які визначили самі сторони.
Та обставина, що ОСОБА_5 не приймав участь у захоронені ОСОБА_6 не є підставою для визнання договору довічного утримання недійсним.
Крім цього, в матеріалах справи є відповідь за підписом заступника начальника СВ Шевченківського РУ ГУ МВС України в м. Києві про те, що в липні 2011 року ОСОБА_5 звертався до СВ Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві щодо отримання дозволу на видачу трупа ОСОБА_6 з моргу Київського міського бюро судово-медичних експертиз, проте йому було відмовлено, оскільки він не є близьким родичем померлої.
В подальшому йому такий дозвіл було надано, оскільки близькі родичі померлої до правоохоронних органів з аналогічними зверненнями так і не зверталися, що підтверджується листом від 01.11.2012 року за вих. №59/3441 (а.с.79), тобто вже після того як була здійснена кремація тіла.
Колегія суддів погоджується і з висновком суду про відсутність й правових підстав для визнання недійсним договору довічного утримання з підстав, передбачених ч.1 ст. 225 та ч.1 ст. 233 ЦК України, оскільки ці правові підстави визнання договору недійсним є взаємовиключні.
Крім того, позивачі не надали на обґрунтування цих вимог належних та допустимих доказів, як того вимагає ч.1 ст.60 ЦПК України.
Щодо оцінки показів свідків ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_13 ОСОБА_10 та ОСОБА_11, то зазначені свідки не давали жодних показів, щодо укладення сторонами договору довічного утримання. Свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 свідчили, що були очевидцями деяких дій по виконанню відповідачем договору довічного утримання, а свідки ОСОБА_12, ОСОБА_15, ОСОБА_13 стверджували, що відповідач не виконував умови договору довічного утримання.
Суд повно та всебічно з'ясував обставини справи, дав їм належну правову оцінку і обґрунтовано дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рішення суду відповідає вимогам закону, наданим доказам, обставинам справи і підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 303, 304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,
у х в а л и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 квітня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий:
Судді: