ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 травня 2013 р. Справа № 804/2472/13-а
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Озерянської С.І.
при секретарі Мізері А.В.
за участю :
позивача ОСОБА_1
представника відповідача Яструба О.П.
розглянувши в відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про зобов'язання вчинити певні дії
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 13.02.2013 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з вимогами, враховуючи доповнення до адміністративного позову від 27.05.2013 року, стягнути з Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на користь позивача ОСОБА_1 61 532,50 грн. компенсації середнього заробітку позивача за весь час затримки виплати з вини відповідача належних позивачу сум, у строки зазначені ст.116 Кодексу законів про працю України; визнати бездіяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ у частині письмового повідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми у день звільнення позивача з публічної служби 26.09.2012 та виплати позивачу по справі всіх належних сум (ст.116 Кодексу законів про працю України).
В обґрунтування позову зазначено, що Дніпропетровським державним університетом внутрішніх справ повинна була бути надана позивачу в день звільнення зі служби довідка про нараховані суми та в день звільнення повинні бути сплачені всі суми належні позивачеві, а саме грошове забезпечення за відпрацьовані дні та суми індексації допомоги на оздоровлення. Однак, відповідачем у порушення Кодексу законів про працю України, при звільненні не виплачені належні суми та не повідомлено письмово про розмір всіх нарахованих сум у день звільнення з публічної служби, а саме 26.09.2012 року. Невиплата сум індексації при звільненні є підставою для стягнення з відповідача компенсації середнього заробітку позивача за весь час затримки такої виплати.
Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі, дав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просив позов задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечував, просив в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити з підстав аналогічних викладеним в запереченні проти адміністративного позову, яке міститься в матеріалах справи.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство, суд вважає що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач - ОСОБА_1 проходив службу у Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (далі ДДУВС) МВС України з 25.04.2008 року по 25.02.2010 року.
Наказом ДДУВС від 25.02.2010 року №14 о/с на підставі наказу МВС України від 10.02.2011 року №200 ОСОБА_1 було звільнено з органів внутрішніх справ.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року наказ ДДУВС від 25.02.2010 року №14 о/с та наказ МВС від 10.02.2011 року №200 у частині, що стосується позивача , визнано протиправними та скасовано.
Наказом МВС України від 15.03.2012 року № 256 о/с, на підставі якого видано наказ ДДУВС №29 о/с від 04.04.2012 року позивача поновлено на службі в органах внутрішніх справ на посаді проректора Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ з економічних питань та ресурсного забезпечення, відповідно до постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 12.09.2012 року було скасовано постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.01.2012 року.
Наказом ДДУВС №140 о/с від 26.09.2012 року на підставі наказу МВС України №772 о/с позивача звільнено з посади проректора ДДУВС з економічних питань та ресурсного забезпечення з 17.09.2012 року, а наказом ДДУВС від 26.09.2012 року №142 о/с звільнено з органів внутрішніх справ.
Зазначені обставини сторонами були повністю підтверджені та не заперечувались.
Спір між сторонами виник щодо не виплати позивачу при звільненні індексації суми на оздоровлення за 2010 та 2011 роки на підставі постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду, а також щодо не повідомлення ОСОБА_1 в письмовій формі про нараховані суми у день звільнення позивача з публічної служби 26.09.2012 та виплати позивачу по справі всіх належних сум.
Відповідно до пункту 1.15 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, виплата грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу здійснюється щомісяця з 20 до 25 числа за поточний місяць.
Так, відповідно розрахункового листа за вересень 2012 року ОСОБА_1 було нараховано за 17 календарних днів суму у розмірі 2 678,86 грн. З урахуванням утримань на єдиний соціальний внесок (60,57 грн.) та прибутковий податок (349,42 грн.) перерахуванню та виплаті підлягала сума у розмірі 2 268,87 грн., що підтверджується відомістю про перерахування.
Відповідно розрахункового листа за жовтень 2012 року за період з 18.09.2012 року по 26.09.2012 року за 9 календарних днів було нараховано суму у розмірі 225,38 грн. З урахуванням утримань на єдиний соціальний внесок (5,09 грн.) та прибутковий податок (29,39 грн.) перерахування у сумі 190,90 грн. було здійснено 25 жовтня 2012 року, що підтверджується відомістю про перерахування та наданою позивачем банківською випискою.
Отже, ОСОБА_1 були перераховані та виплачені всі суми грошового забеспечення за відпрацьований час відповідно у строки передбачені Інструкцією.
Окремо суд зазначає, що аналіз положень Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ не передбачає надання довідок про нараховані суми у день звільнення особи зі служби.
Отже, вимога позивача визнати бездіяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ у частині письмового повідомлення ОСОБА_1 про нараховані суми у день звільнення позивача з публічної служби 26.09.2012 та виплати позивачу по справі всіх належних сум не обґрунтована, не підтверджена відповідними доказами, а відтак не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги позивача стягнути 61 532,00 грн. компенсації середнього заробітку позивача за весь час затримки виплати з вини відповідача належних позивачу сум, у строки зазначені ст.116 Кодексу законів про працю України, суд встановив та зазначає наступне.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2012 року по справі №2а/0470/2096/12, яка набрала законної сили, було, між іншим, зобов'язано Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ провести індексацію суми допомоги на оздоровлення за 2010 та 2011 роки на підставі наказу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 11.02.2011 року №10 о/с.
Постановою державного виконавця Жовтневого відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського управління юстиції Дерило В.Г. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №2а/0470/2096/12 виданого 17.05.2013 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом про зобов'язання Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ провести індексацію суми допомоги на оздоровлення за 2010 та 2011 роки на підставі наказу Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 11.02.2011 року №10 о/с.
Зазначеною постановою про відкриття виконавчого провадження боржнику було встановлено строк для добровільного виконання рішення в строк до 18.12.2012 року.
Отже, на час розгляду справи строк на добровільне виконання постанови не сплинув.
Посилання позивача на необхідність врахування вимог Кодексу законів про працю України, суд вважає помилковими, з наступних підстав.
Так, відповідно до статей 1,3 Кодексу законів про працю України цей Кодекс регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, а також фізичних осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
В свою чергу, відповідно до ст.4 Закону України «Про міліцію» правовою основою діяльності міліції є: Конституція України, цей Закон, інші законодавчі акти України, постанови Верховної Ради України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Міністерства внутрішніх справ України, Загальна декларація прав людини, міжнародні правові норми, ратифіковані в установленому порядку.
Частиною 1 статті 18 Закону України «Про міліцію» передбачено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначається Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, яка затверджена Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України №499 «Про впорядкування структури та умов грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ».
Таким чином особи начальницького складу, до яких на час звільнення належав позивач, проходять службу і отримують матеріальне забезпечення відповідно до спеціальних нормативно-правових актів, а не Кодексу законів про працю України.
Отже, спірні правовідносини регулюються не Кодексом законів про працю України, а спеціальним законодавством про ці органи, зокрема «Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та відповідно Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
Оскільки спеціальними нормативно-правовими актами, які регулюють порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу , право на виплату середнього заробітку, в разі затримки розрахунку при звільненні, не передбачено, а тому підстави для визнання протиправною бездіяльність відповідача, щодо невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та виплати відповідних сум, взагалі відсутні.
Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, та принципом рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, відповідно до якого усі учасники адміністративного процесу є рівними перед законом і судом.
Згідно частин 1-2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги чи заперечення, крім випадків встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням сукупності викладених обставин, враховуючи, що відповідачем було повною мірою доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення, аналізуючи вимоги чинного законодавства, суд доходить висновку про відмову в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ про стягнення середньомісячного заробітку - відмовити повністю.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені статтею 186 Кодексу адміністративного судочинства України
Повний текст постанови складено 31 травня 2013 року.
Суддя С.І. Озерянська