КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" червня 2013 р. Справа№ 910/5807/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Калатай Н.Ф.
Пашкіної С.А.
при секретарі: Богатчук К.І.
за участю представників сторін:
від позивача - Комиза О.А.
від відповідача - не з'явився
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року (суддя Кирилюк Т.Ю.)
за позовом Фізичної особи-підприємця Руденка Віктора Дмитровича
до Товариства з обмеженою відповідальністю
"Агрофірма "Вільхівська"
про стягнення 40 084, 52 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Руденко Віктор Дмитрович (надалі - Позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" (надалі Відповідач) про стягнення 36600,00 грн. - заборгованості, 2752,52 грн. - пені, 732,00 грн. - 3 % річних, 1720,00 грн. - судового збору та 4000,00 грн. - витрат на правову допомогу.
Рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" на користь фізичної особи-підприємця Руденка Віктора Дмитровича 36600,00 грн. - основного боргу, 681,47 грн. - 3 % річних, 2760,01 грн. - пені, 1718,65 грн. - витрат по сплаті судового збору та 3995,70 грн. - витрат на правову допомогу. В іншій частині в позовних вимог відмовлено.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги скаржник зазначив, що при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовано обставини, що мають значення для справи, а також порушено та неправильно застосовані норми процесуального права.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.06.2013 року прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду 17.06.2013 року.
14 червня 2013 року представником відповідача, через відділ документального забезпечення суду, подано клопотання про відкладення розгляду справи.
В судове засідання 17.06.2013 року з'явився представник позивача.
Представник позивача заперечував проти клопотання щодо відкладення розгляду справу та просив розгляд справи проводити у відсутність представника відповідача.
Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи колегія суддів відмовила в його задоволенні, оскільки відповідно до ст. 28 Господарського процесуального кодексу України необмежено коло осіб, які мають право представляти інтереси юридичних осіб.
Представник позивача заперечував проти доводів, викладених в апеляційній скарзі, та просив залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року.
Статтею ст.77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд, за наявними у справі та додатково поданими доказами, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність та обґрунтованість рішення господарського суду в повному обсязі.
Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши, на підставі встановлених фактичних обставин справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, апеляційний господарський суд встановив наступне.
25 липня 2012 року між позивачем та відповідачем укладено договір № 72/12 (надалі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався за дорученням відповідача здійснити перевезення вантажів автомобільним транспортом на території України, а останній сплатити їх вартість.
Згідно з п.5.1 Договору розрахунки проводяться замовником за перевезення відповідно до вартості, погодженої в Заявці на перевезення.
Місцевим господарським судом встановлено, що відповідач звернувся до позивача з заявками № 1 від 25.07.2012 року, № 2 від 27.07.2012 року та № 3 від 28.07.2012 року про перевезення вантажу.
На виконання умов Договору, позивач надав відповідачу транспортні послуги по перевезенню вантажу, передбачені Договором та Заявками, що підтверджується актами № 265 від 27.07.2012 року, № 268 від 28.07.2012 року та № 270 від 30.07.2012 року, які підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств без зауважень.
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
23 січня 2013 року звернувся до Відповідача з вимогою про сплату заборгованості, яка залишена останнім без відповіді.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Твердження скаржника щодо неналежності доказів про відвантаження товару зі складу, в зв'язку з відсутністю акту приймання-передачі товару, є безпідставними, оскільки складання такого акту не передбачено умовами укладеного сторонами договору. В той же час, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до актів № 265 від 27.07.2012 року, № 268 від 28.07.2012 року та № 270 від 30.07.2012 року, вантажні перевезення для відповідача виконані належним чином.
Беручи до уваги, що апелянтом не надано суду доказів виконання зобов'язання належним чином, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду щодо стягнення 36000,00 грн. - заборгованості.
Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій (неустойка, штраф, пеня) за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до пункту 5.4 Договору у випадку невиконання чи неналежного виконання відповідачем зобов'язання по договору щодо оплати робіт у строки, передбачені договором, останній сплачує позивачу за кожний день прострочення пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми невиконаного зобов'язання, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду позивач просив суд стягнути з відповідача пеню за неналежне виконання зобов'язання в розмірі 2752,52 грн.
В той же час, рішенням місцевого господарського суду стягнуто на користь позивача пеню в розмірі 2760,01 грн.
Перевіривши розрахунок суми пені, визначений місцевим господарським судом, колегія суддів приходить до висновку про його обґрунтованість.
В той же час, беручи до уваги, що позивач просив стягнути з відповідача пеню в розмірі 2752,52 грн., колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в цій частині та визначає для стягнення суму в розмірі 2752,52 грн.
Згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок місцевого господарського суду 3 % річних в розмірі 732,00 грн., колегія суддів колегія суддів вважає його обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню.
Доводи апелянта про необґрунтованість стягнення витрат на послуги адвоката в розмірі 3995,70 грн. є безпідставними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.44 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката є судовими витратами.
На підтвердження вищезазначених витрат, позивачем надано договір про надання правової допомоги від 18.01.2013 року та видатковий касовий ордер від 18.03.2013 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновку місцевого господарського суду про стягнення на користь позивача витрат пов'язаних з оплатою адвоката в розмірі 3995,70 грн.
Статтями 33, 34, 43 ГПК України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що судом першої інстанції повно, всебічно та об'єктивно з'ясовано обставини справи, рішення ухвалено відповідно до норм матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року по справі № 910/5807/13 - змінити та викласти його резолютивну частину в наступній редакції:
«Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Вільхівська" (01133, м. Київ, Печерський район, вулиця Кутузова, будинок 13, ідентифікаційний код 35902139) на користь фізичної особи-підприємця Руденка Віктора Дмитровича (08300, Київська область, місто Бориспіль, вулиця Валентина Лисиці, будинок 15, ідентифікаційний код 2720216134) 36600,00 грн. - основного боргу, 681,47 грн. - 3 % річних, 2752,52 грн. - пені, 1718,65 грн. - витрат по сплаті судового збору та 3995,70 грн. - витрат на правову допомогу.
В іншій частині позову відмовити».
В іншій частині рішення залишити без змін.
Матеріали справи № 910/5807/13 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.
Головуючий суддя Сітайло Л.Г.
Судді Калатай Н.Ф.
Пашкіна С.А.
Повний текст виготовлено та підписано 18.06.2013 р.