Справа №295/1895/13-ц
Категорія 54
2/295/1508/13
ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10.06.2013 року м. Житомир
Богунський районний суд м. Житомира в складі:
головуючого судді - Кузнєцова Д.В.,
при секретарі с/з - Чайківській Н.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу за позовом ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів.
В С Т А Н О В И В:
Позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого вказав, що 19.07.12 року між нею та відповідачем - ПП «Грандфінресурс» був укладений договір № 212389 з метою отримання кредиту в сумі 120 000 грн. Згідно умов спірної угоди, він повинен був сплатити на рахунок відповідача одноразовий комісійний внесок, що становить 8 400 грн. та адміністративний платіж в сумі 8 400 грн., щомісячно сплачувати загальний платіж в сумі 1 300 грн., який включає чистий внесок в сумі 1 000 грн. та адміністративні витрати, дотримуватись умов договору тощо. Кредитні кошти в сумі 120 000 грн. позивач міг отримати згідно додатку № 2 до Договору після виконання цілого ряду умов, підписання документів, сплати внесків, податків та зборів.
Позивач зазначає, що діяльність відповідача вводить його в оману, оскільки програма «Альянс Україна» формується виключно на коштах учасників, без залучення коштів відповідача. Позивач здійснював проплати не за отримання позики, а за можливість одержання права на отримання позики, яка надавалась не за рахунок відповідача, а за рахунок залучення інших споживачів і їх коштів до такої ж схеми, право отримати товар позивачем залежить від розміру фонду і внесення коштів іншими учасниками програми.
Крім того, позивач зазначає, що у відповідності до умов договору, рішення про передачу позивачу товару залежить лише від волі відповідача, який сам, на власний розсуд приймає таке рішення.
Також, зазначив, що діяльність ПП «Грандфінресурс» фактично є діяльністю з надання фінансових послуг, оскільки мас характерні для таких послуг ознаки, але здійснюється відповідачем без відповідної ліцензії, з боку відповідача має місце нечесна підприємницька практика.
Посилаючись на норми Закону України «Про захист прав споживачів», ЦК України, позивач просив визнати договір № 212389 від 19.07.12 року, укладений між нею та ПП «Грандфінресурс» недійсним, стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 43 000 грн. із розрахунку: сплачені кошти в сумі - 11 000 грн., 22 000 грн. збитків та 10 000 грн. моральної шкоди. Також позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати.
Позивач надав заяву, в якій просив суд справу розглянути без його участі. Позовні вимоги підтримує та просить позов задовольнити. Проти винесення заочного рішення не заперечує.
Відповідач в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся неодноразово рекомендованим листом з повідомленням, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не надходило.
Враховуючи, що в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу у заочному розгляді за відсутності сторін, відповідно ст. 224 ЦПК України.
Вивчивши матеріали справи, суд приходить до висновку про те, що даний позов підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що між сторонами по справі 19.07.2012 року був укладений договір № 212389. Даний договір був укладений сторонами з метою отримання позики.
Відповідно до п. 1.1 ст. 1 вищезгаданого договору його предметом є вчинення відповідачем від імені та за рахунок позивача певних юридичних дій, спрямованих на придбання Учасником програми товару, визначеного в Додатку № 1 до цього договору, на умовах діяльності програми «Альянс Україна», в тому числі сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування, організувати та проводити асигнаційні заходи (заходи по розподілу фонду групи), здійснювати оплату товару на користь учасника або надати відповідну суму в позику, надавати інші послуги і здійснювати інші правочини, погоджені сторонами. На виконання умов договору, зокрема п. 2.1.1, позивач сплатив відповідачу суму в розмірі 11 000 грн. у вигляді адміністративного платежу - 8 400 грн. та загальних платежів в сумі 2 600 грн., що підтверджується доданими до позовної заяви копіями квитанцій.
Положеннями п. 2.1.1 ст. 2 договору передбачено, що позивач, як учасник програми, зобов'язаний сплатити одноразовий комісійний внесок у день підписання сторонами даного договору та здійснити адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу.
Із змісту договору випливає, що в даному випадку ПП «Грандфінресурс» формує групу клієнтів системи за рахунок сплати щомісячних повних внесків, сплачених клієнтами програми, тобто за кошти клієнтів самої програми, формується фонд даної групи. Крім того, з фонду групи формується чистий фонд, який призначений для придбання товарів для учасників програми, його наступний щомісячний розподіл між учасниками системи шляхом визнання права учасника програми на одержання відповідного товару або певної суми коштів у позику. Тобто в даному випадку має місце діяльність, направлена на формування відповідачем без залучення власних коштів групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснюється передача права на купівлю товару (отримання у позику певної суми коштів) одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності системи і така діяльність має ознаки нечесної підприємницької практики, яка вводить споживача в оману.
Згідно положень ч. 1, п. 7 ч. 3, ч. 6 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Забороняються як такі, що вводять в оману: утворення, експлуатація або сприяння розвитку пірамідальних схем, коли_споживач сплачує за можливість одержання компенсації, яка надається за рахунок залучення інших споживачів до такої схеми, а не за рахунок продажу або споживання продукції. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Оскільки позивач сплачував кошти не за сам товар, а за можливість одержання права на купівлю товару (отримання послуги), а ПП «Грандфінресурс», без залучення власних коштів, формувало групи клієнтів, за рахунок коштів яких здійснювалась передача права на купівлю товару (отримання послуги) одному з учасників групи, що є компенсацією за рахунок коштів інших учасників групи, залучених до умов діяльності програми «Альянс Україна», суд приходить до висновку, що діяльність відповідача є такою, що вводить споживача в оману, а укладений між сторонами договір порушує права позивача.
Таким чином, з огляду на зазначені обставини, судом, керуючись положеннями ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що при укладенні договору № 212389 від 19.07.2012 року з боку ПП «Грандфінресурс» була застосована нечесна підприємницька практика, внаслідок чого позивач був введений в оману стосовно наслідків укладення вказаного договору.
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.
Пунктом 1 ч.1 ст. 230 ЦК України передбачено, що суд визнає угоду недійсною у випадку, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч.1 ст. 229 цього Кодексу).
Враховуючи те, що в своєму позові ОСОБА_2 ставить питання про визнання договору № 212389 від 19.07.2012 року недійсним з тих підстав, що вказаний договір він вчинив під впливом обману внаслідок застосування з боку відповідача нечесної підприємницької практики, суд вважає, що в даному випадку вказаний договір є оспорюваним і підлягає визнанню недійсним на підставі вимог ч. 6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» з одночасним застосуванням наслідків його недійсності, тобто зі стягненням з ПП Грандфінресурс» на користь ОСОБА_2 сплачених ним грошових коштів на виконання недійсного правочину в загальній сумі 11 000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, тобто обов'язок доказування покладений на сторони.
В своїй позовній заяві позивач посилався на спричинення моральної шкоди, яку обґрунтовує душевними стражданнями, хвилюванням та емоційним дискомфортом, пов'язаним з тим, що він був введений в оману, був позбавлений можливістю користуватись тяжко заробленими 11 000 грн., а обіцяну позику так і не отримав, що позбавило його можливості придбати квартиру.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Визначаючи розмір моральної шкоди суд повинен враховувати роз'яснення, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»від 31.03.1995 року № 4 (із змінами та доповненнями внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року № 5), згідно з яким ця шкода визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових витрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Ні в попередньому судовому засіданні ні до позовної заяви позивач не надав суду доказів заподіяння йому моральної шкоди. Згідно із п. 5 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» - споживачі мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону. В судовому засіданні не було встановлено фактів того, що укладення позивачем договору та сплата грошового внеску заподіяли небезпеку для життя та здоров'я позивача внаслідок недоліків продукції. Тому у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в сумі 10 000 гривень має бути відмовлено за необґрунтованістю.
Окрім цього позивачем не доведено факту моральних переживань, їх тривалості, ступеня тяжкості, які він зазнав у зв'язку з неотриманням дозволу на отримання товару, а також не доведено причинно-наслідковий зв'язок з його стражданнями та не отримання зазначеного дозволу.
На підставі викладеного суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди.
Суд також відмовляє в задоволенні позовних вимог в частині стягнення збитків в подвійному розмірі у сумі 22 000 грн., оскільки позовні вимоги щодо визнання недійсним договору судом на підставі ст.230 ЦК України не підлягають задоволенню, оскільки він є недійсним відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів" як правочин, здійснений з використанням нечесної підприємницької практики, та відповідно до ч. 2 ст.215 ЦК України визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. А тому наслідки недійсності правочину, передбачені ст.230 ЦК України, застосовані бути не можуть.
При вирішенні спору, щодо спірних правовідносин між сторонами, суд враховує і правову позицію Верховного Суду України щодо застосування вимог ст. 19 Закону України "Про захист прав споживачів", висловлену в судовому рішенні від 23.05.2012 року у справі за № 6-35цс12.
З огляду на ту обставину, що позивач як споживач в даному випадку звільнений від сплати судового збору, він підлягає стягненню з ПП «Грандфінресурс» на користь держави пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, а саме в сумі 229 грн. 40 коп. на підставі вимог ч.3 ст.88 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 57-60, 88, 212-215, 224-226 ЦПК України, Законом України "Про захист прав споживачів", суд, -
В И Р І Ш И В:
Позов ОСОБА_2 до Приватного підприємства «Грандфінресурс» про визнання договору недійсним та стягнення грошових коштів - задовольнити частково.
Визнати недійсним договір № 212389 від 19 липня 2012 року, укладений між Приватним підприємством «Грандфінресурс» та ОСОБА_2.
Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» на користь ОСОБА_2 сплачені ним грошові кошти в сумі 11 000 (одинадцять тисяч) грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Приватного підприємства «Грандфінресурс» на користь держави судовий збір в сумі 229 грн. 40 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання копії рішення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана позивачем до апеляційного суду Житомирської області через Богунський районний суд м. Житомира протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя