МАКАРІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Фрунзе, 35, смт. Макарів, Київська обл., 08000, т. (04578) 5-12-39

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2013 р. Справа № 2-1064/11

Макарівський районний суд Київської області у складі головуючого судді Тандира О.В., при секретарі Приходько О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Макарові Київської області цивільну справу

за первісним позовом ОСОБА_1 до Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог на предмет спору відділ Держземагенства у Макарівському районі Київської області, про визнання недійсними рішення ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов'язання внести зміни до технічної документації та виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки, та

за зустрічним позовом ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство Київської обласної ради «Макарівське бюро технічної інвентаризації», про визнання рішення ради та свідоцтва про право власності недійсними, -

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1, звернувся із вказаним позовом до Макарівського районного суду Київської області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати недійсними рішення Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області (далі - сільська рада) від 04.04.2008 року № 280-15-V в частині передачі у власність відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, земельних ділянок площею 0,108 га кожному по АДРЕСА_1, визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки відповідачів, видані на підставі вказаного рішення, зобов'язати СПД «ОСОБА_8» внести зміни до технічної документації щодо виготовлення державного акту на право власності на земельну ділянку позивача та безоплатно виготовити вказаний державний акт.

В обґрунтування позову позивач вказував, що після отримання ним державного акту на право власності на земельну ділянку, він довідався, що площа земельної ділянки, що була у його користуванні безпідставно зменшилася із 0,15 га до 0,108 га, через незаконне отримання у власність відповідачами земельних ділянок. Також вказував, що причиною зменшення його земельної ділянки стали допущені землевпорядною організацією СПД «ОСОБА_8» помилки при землевпорядних роботах, а саме неправильне зазначення координат, наслідком чого частина його будівель та спору знаходяться на ділянках відповідачів.

В судовому засіданні позивач та його представник ОСОБА_10, вимоги за позовом підтримав, просив їх задовольнити із вказаних у позовній заяві підстав.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, заявили зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Лишнянської сільської ради, в якому заперечуючи проти задоволення первісного позову ОСОБА_1, просили визнати рішення сільської ради про надання дозволу останньому на будівництво та свідоцтво про право власності на жилий будинок недійсними, та зобов'язання знести самочинно збудовані жилий будинок та господарські споруди, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням їх прав як співвласників земельної ділянки, на якій побудувався ОСОБА_1, посилаючись на ст.ст. 22, 23, 30 ЗК України 1990 року.

Лишнянська сільська рада Макарівського району Київської області та відділ Держземагенства у Макарівському районі Київської області просили розглядати справу без участі їх представників, залишивши вирішення вимог на розсуд суду.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_6, які були залучені судом як правонаступники померлої ОСОБА_9, також просили розглядати справу без їх участі.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

У АДРЕСА_1 проживала мати позивача та відповідачів - ОСОБА_11, яка померла в ІНФОРМАЦІЯ_2, після смерті якої відкрилася спадщина на житловий будинок за вказаною адресою.

ОСОБА_11, за життя склала заповіт, згідно якого все своє майно заповіла своїм дітям в рівних долях - позивачу у справі ОСОБА_1, та відповідачам ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_9 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1).

У відповідності до свідоцтв про право на спадщину за заповітом, що видані 16.08.1989 року Макарівською районною держнотконторою за ОСОБА_1, ОСОБА_9, ОСОБА_4, ОСОБА_15, зареєстровано право власності по 5/28 частин кожному вищезазначеного будинку, в тому числі за рахунок відмови від своєї частки спадкоємця ОСОБА_16, а за ОСОБА_3, та ОСОБА_5, зареєстровано право власності за кожною на 1/7 частину вказаного вище жилого будинку.

Будинок, що належав померлій ОСОБА_11, на праві власності, який в подальшому успадкували сторони у справі, був розташований на земельній ділянці площею 0,648 га, що підтверджується записом в погосподарській книзі Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області №5 за 2011 - 2015 роки.

Після цього рішенням Лишнянської сільської ради народних депутатів Макарівського району Київської області, протокол № 4 від 18.06.1993 року позивачу було надано дозвіл на будівництво житлового будинку у АДРЕСА_1, на садибі ОСОБА_2, на земельній ділянці площею розміром 0,25 га між садибами ОСОБА_18 (зліва) та ОСОБА_19 (справа), що підтверджується архівним витягом за № 06-04/753 від 16.09.2010 року та витягом з протоколу засідання сільської ради.

07.09.1993 року позивачем було отримано в відділі містобудування та архітектури Макарівської районної державної адміністрації Київської області свідоцтво про забудову, в якому розмір присадибної земельної ділянки вказано 1500 кв.м., тобто 0,15 га. В подальшому, представником районного відділу архітектури було встановлено в натурі (на місцевості) межі присадибної земельної ділянки та здійснена розбивка на ній місця розташування житлового будинку та господарських будівель, що підтверджується актом виділення в натурі присадибної земельної ділянки від 07.09.1993 року та планом забудови.

25.11.2005 року комісією Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області було прийнято в експлуатацію індивідуальне домоволодіння та складено відповідний акт. На підставі рішення виконавчого комітету Лишнянської сільської ради від 25.11.2005 року позивачу 26.11.2005 року було видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії САА за № 012668, яке зареєстровано в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно, що підтверджується свідоцтвом та відміткою про реєстрацію.

Рішенням Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області від 04.04.2008 року № 280-15-V було затверджено технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки та передано у власність ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_9, земельні ділянки площею 0,108 га кожному по АДРЕСА_1.

Відповідно до вказаного рішення сільської ради відповідачами було отримано державні акти на право власності на земельні ділянки:

ОСОБА_2, серії ЯИ № 393561 від 22.01.2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094800154;

ОСОБА_3, серії ЯИ № 393558 від 22.01.2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094800151;

ОСОБА_4, серії ЯИ № 393560 від 22.01.2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094800149;

ОСОБА_5, серії ЯИ № 393559 від 22.01.2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094800150;

ОСОБА_9, серії ЯИ № 393557 від 22.01.2010 року, зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 011094800152.

Відомостей щодо отримання позивачем державного акту на право власності на земельну ділянку а також виготовлення технічної документації із землеустрою щодо виготовлення державного акту матеріали справи не містять.

Вирішуючи вимоги за позовом, суд керується наступним.

У відповідності до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Вказана норма кореспондується із ст. 15 ЦК України. Способи захисту порушених прав визначено ст. 16 ЦК України, якими є: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи (за винятком тих осіб, які не мають цивільної процесуальної дієздатності), в інтересах яких заявлено вимоги.

Як передбачено ст.ст. 10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивач, обираючи спосіб захисту порушеного права, що є предметом його позову, просив визнати недійсним рішення сільської ради про передачу у власність відповідачам земельних ділянок та як наслідок - визнати недійсним державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі вказаного рішення.

Так, відповідно до ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

При цьому, позивач вказуючи, що порушені його права щодо користування та приватизації його земельної ділянки, як на підставу позову зазначив допущені землевпорядною організацією СПД «ОСОБА_8» помилки при землевпорядних роботах, а саме неправильне зазначення координат, наслідком чого частина його будівель та спору знаходяться на ділянках відповідачів.

Право власності на частки у житловому будинку в АДРЕСА_1 сторони набули на підставі свідоцтв про право на спадщину в період дії Земельного кодексу Української PCP 1970 року, тому правовідносини щодо виникнення права користування земельними ділянками біля будинку повинні регулюватися вказаним нормативно-правовим актом.

У відповідності до ст. 70 вказаного Кодексу якщо особа, яка набула право власності на жилий будинок і господарські будівлі, не є колгоспником, земельна ділянка їй може бути надана в порядку і розмірах, передбачених статтями 77, 78 і 106-1 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 106-1 Кодексу у випадках переходу в спадщину права власності на розташований у сільському населеному пункті жилий будинок до спадкоємців, якщо вони не мають права на одержання в установленому порядку присадибної земельної ділянки, а також придбання громадянами, які постійно проживають у містах і селищах міського типу, жилого будинку в сільській місцевості для сезонного або тимчасового проживання або наявності, у них у цій місцевості жилого будинку на праві особистої власності, який вони бажають використовувати для зазначеної мети, цим особам надається у користування земельна ділянка для утримання жилого будинку і виробництва сільськогосподарської продукції в порядку і розмірах, що визначаються законодавством Союзу PCP.

Відповідно до ст. 16 ЗК Української РСР 1970 року надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення. Відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Документи, що підтверджують право землекористування, визначені в ст. 20 вказаного Кодексу, відповідно до якої право землекористування колгоспів, радгоспів та інших землекористувачів засвідчується державними актами на право користування землею. Форми актів встановлюються Радою Міністрів СРСР. Право короткострокового тимчасового користування землею засвідчується рішенням органу, який надав земельну ділянку в користування. Право довгострокового тимчасового користування землею засвідчується актами, форма яких встановлюється Радою Міністрів Української РСР. Зазначені документи видаються після відводу земельних ділянок в натурі. Право землекористування громадян, які проживають в сільській місцевості, засвідчується записами в земельно-шнурових книгах сільськогосподарських підприємств і організацій та погосподарських книгах сільських Рад, а в містах і селищах міського типу - в реєстрових книгах виконавчих комітетів міських, селищних Рад народних депутатів.

Відповідно до ст. 22 ЗК Української РСР 1970 року приступати до користування наданою земельною ділянкою до встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і видачі документа, який засвідчує право користування землею, забороняється.

Аналогічно, Земельним кодексом України 1990 року статтями 22, 23 було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

Що ж до виникнення права власності на земельну ділянку у разі переходу права власності на будинок та господарські споруди (оформлення права власності на домоволодіння позивачем у 2005 році), то це не було підставою позову.

Враховуючи викладене, позивачем не надано належних доказів на підтвердження наявності у нього права користування його земельною ділянкою, за захистом якого він звернувся, що є підставою для відмови у позові щодо визнання рішення ради та державних актів на право власності на земельні ділянки відповідачів.

Також, суд звертає увагу на те, що заявляючи вимоги за первісним позовом та їх обґрунтовуючи, позивач не вказав у чому саме і які норми законодавства були порушені відповідачами, сільською радою, управлінням Держкомзему при передачі у власність відповідачам земельних ділянок, виготовленні їм державних актів на право власності на земельні ділянки.

Щодо вимог позивача до СПД «ОСОБА_8», то позивачем не надано а ні договору на виконання послуг, а ні обґрунтовано які пункти договору порушені, які умови договору не виконані, крім того, як було зазначено вище, за відсутності підтвердження права користування земельною ділянкою обставини, щодо допущення помилки землевпорядною організацією встановити не є можливим, тому у задоволенні цієї частини позову слід відмовити.

Довідка сільської ради про те, що ОСОБА_11, користувалася з.д. 0,60 га, та схема накладення земельних ділянок, видана управлінням Держкомзему у Макарівському районі Київської області, що у матеріалах справи, в даному випадку не є належним доказом наявності права користування земельною ділянкою.

Що ж до вимог за зустрічним позовом, то вони обґрунтовані порушенням права ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, користування належними їм земельними ділянками.

Однак, як було зазначено вище, доказів виникнення у них права користування земельними ділянками суду не надано. Посилання ж позивачів за зустрічним позовом на наявність господарських споруд, що належать ОСОБА_1, на земельних ділянках, що передані їм у власність, є юридично неспроможними, оскільки вказані споруди були побудовані ОСОБА_1, ще до отримання у власність ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5, вказаних земельних ділянок, а тому у задоволенні зустрічного позову слід відмовити також.

Також позивачі за зустрічним позовом не вказали, чому будівництво, вчинене ОСОБА_1, є самовільним і які їх права порушуються цим порушуються.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, судові витрати у разі відмови у задоволенні позову стягненню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 15, 60, 79, 88, 209, 212-215, 223, 293 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи ОСОБА_8, третя особа без самостійних вимог на предмет спору відділ Держземагенства у Макарівському районі Київської області, про визнання недійсними рішення ради, державних актів на право власності на земельні ділянки та зобов'язання внести зміни до технічної документації та виготовити державні акти на право власності на земельні ділянки - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, Лишнянської сільської ради Макарівського району Київської області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору Комунальне підприємство Київської обласної ради «Макарівське бюро технічної інвентаризації», про визнання рішення ради та свідоцтва про право власності недійсними - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через суд, що його ухвалив протягом десяти днів з моменту його проголошення, а особами, що не були присутні у судовому засіданні при його проголошенні - з моменту отримання його копії.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України.

Головуючий О.В.Тандир