Справа № 2-4488/12

РІШЕННЯ

іменем України

07.06.2013 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді: Нікушина В.В.,

за участю секретаря: Фур'яка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, отриманих за попереднім договором ,-

В С Т А Н О В И В :

У вересні 2010 року ОСОБА_1 звернувся до Києво-Святошинського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів, отриманих за попереднім договором.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що 29.09.2006 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1 га (рілля), що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до умов якого сторони зобов'язались у термін до 29.09.2007 року укласти договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (основний договір). Також ОСОБА_2 згідно попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки зобов'язався одержати державний акт та право власності на земельну ділянку, що він і зробив, отримавши 12.10.2006 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №681702, який засвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,1045 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

Ціна земельної ділянки за основним договором становила 220 000 доларів США, з яких 200 000,00 доларів США було сплачено покупцем за попереднім договором у день його укладення. Передача земельної ділянки згідно умов попереднього договору здійснюється продавцем після укладення основного договору.

Проте у строк, визначений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1 га (рілля), що розташована на АДРЕСА_1, укладено не було, оскільки набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів" від 19.12.2006 року №490-У, яким було внесено зміни до Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-111, та накладено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення до 01.01.2008 року, а також подальша заборона була продовжена згідно Закону України «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» від 19.01.2010 року №1783- VI до 01.01.2012 року.

Оскільки основний договір купівлі-продажу земельної ділянки не був укладений до 29.09.2007 року, тобто у термін, визначений попереднім договором, зобов'язання, встановлене попереднім договором від 29.09.2006 року, припинене.

Зважаючи на те, що основний договір не був укладений з причин, які не залежали від сторін попереднього договору від 29.09.2006 року, грошові кошти у розмірі 200000,00 доларів США, отримані ОСОБА_2 за попереднім договором підлягають поверненню ОСОБА_1.

ОСОБА_2 на момент укладення попереднього договору перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, уклав договір з її згоди, а кошти, отримані за договором були спрямовані до сімейного бюджету подружжя ОСОБА_2.

Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові кошти у сумі еквівалентній 200 000,00 доларів США на час розгляду справи у суді, які були отримані ОСОБА_2 за попереднім договором купівлі-продажу земельної ділянки від 29.09.2006 року та судові витрати.

Відповідачі подали до суду заперечення проти позову, відповідно до яких зазначили, що ОСОБА_2 неодноразово звертався до Позивача з проханням укласти основний договір, проте він відмовився. Крім того, як зазначили Відповідачі їм не були передані кошти згідно попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки. Просили суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Представником Позивача були подані до суду додаткові пояснення по суті спору, згідно яких зазначено, що 29 вересня 2006 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського округу ОСОБА_5, зареєстрованим у реєстрі за № 2277 (далі - Попередній договір).

У Попередньому договорі сторони домовилися про те, що для укладення основного договору, сторона 1 зобов'язується погасити існуючу заборгованість по земельній ділянці та підготувати усі документи, необхідні для нотаріального посвідчення основного договору, в тому числі державний акт на право приватної власності на земельну ділянку.

Отже, згідно умов Попереднього договору обов'язок організації нотаріального посвідчення та укладення основного договору покладено саме на ОСОБА_2, а не на ОСОБА_1.

В матеріалах справи наявний державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯД № 681702, виданий 12 жовтня 2006 року, яким посвідчується право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1.1045 га, розташовану в АДРЕСА_1, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства.

Отже, з 12.10.2006 року у ОСОБА_2 був наявний правовстановлюючий документ, на підставі якого можливо було укладення договору купівлі - продажу спірної земельної ділянки.

У зв'язку з введенням мораторію укладення основного договору не могло відбутися через незалежні від обох сторін обставини.

Довіреність, яку видав ОСОБА_2 ОСОБА_1 29 вересня 2009 року - під час дії мораторію, в силу вказаних вище вимог закону також недійсною з моменту її видачі, оскільки передбачає відчуження земельної ділянки, яка є паєм. За таких обставин, у ОСОБА_1 були відсутні повноваження на продаж спірної земельної ділянки.

В пункті 2 Попереднього договору зазначено, що на підтвердження дійсних намірів сторін про наступне укладення основного договору, сторона 2 передала, а ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму у розмірі 1 010 000 грн., що на дату підписання Попереднього договору становило еквівалент 200 000 доларів США за офіційним курсом Національного Банку України за 1 долар США = 5,05 грн.

В судовому засіданні представник Позивача та представник третя особа підтримали заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідачі в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Суд, вислухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст. 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У статті 4 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до положень ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ч. 2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Як встановлено в судовому засіданні 29.09.2006 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1 га (рілля), що розташована на АДРЕСА_1, відповідно до умов якого сторони зобов'язались у термін до 29.09.2007 року укласти договір купівлі-продажу вищевказаної земельної ділянки (основний договір). Також ОСОБА_2 згідно попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки зобов'язався одержати державний акт та право власності на земельну ділянку, що він і зробив, отримавши 12.10.2006 року державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯД №681702, який засвідчує право власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 1,1045 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, цільове призначення якої - ведення особистого селянського господарства.

Ціна земельної ділянки за основним договором становила 220 000 доларів США, з яких 200 000,00 доларів США було сплачено покупцем за попереднім договором у день його укладення. Передача земельної ділянки згідно умов попереднього договору здійснюється продавцем після укладення основного договору.

Згідно ч. 1 статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації (ст. 657 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 635 ЦК України попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

У строк, визначений попереднім договором, основний договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 1,1 га (рілля), що розташована на АДРЕСА_1, укладено не було, оскільки набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Земельного кодексу України щодо заборони продажу земель сільськогосподарського призначення до прийняття відповідних законодавчих актів" від 19.12.2006 року №490-У, яким було внесено зміни до Земельного кодексу України від 25.10.2001 року №2768-111, та накладено мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення до 01.01.2008 року, а також подальша заборона була продовжена згідно Закону України «Про внесення змін до пунктів 14 і 15 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо терміну на продаж земельних ділянок» від 19.01.2010 року №1783- VI до 01.01.2012 року.

Згідно із п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України із змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін і доповнень до Земельного кодексу України» від 06.10.2004 року, який набрав чинності 07.12.2004 року та Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 09.02.2006 року, який набрав чинності 02.03.2006 року, громадяни та юридичні особи, які мають у власності земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства та іншого товарного сільськогосподарського виробництва, а також громадяни України - власники земельних часток (паїв) не вправі до 1 січня 2007 року продавати або іншим способом відчужувати належні їм земельні ділянки та земельні частки (паї), крім передачі їх у спадщину та при вилученні земель для суспільних потреб.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), встановлений абзацом першим цього пункту, в частині відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв), а так само в частині передачі прав на відчуження зазначених ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсним з моменту їх укладення (посвідчення).

Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 19 грудня 2006 року № 490-V (діяв протягом встановленого попереднім договором терміну виконання зобов'язання щодо строку укладання основного договору), який набрав чинності 13 січня 2007 року п.15 розділу Х Перехідних положень Земельного кодексу України викладено в новій редакції, згідно якого до 1 січня 2008 року не допускається: а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб; б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб. Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, запроваджується з 1 січня 2008 року за умови набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, визначивши особливості обігу земель державної та комунальної власності і земель товарного сільськогосподарського виробництва. Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами «а» та «б» цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч .ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, якщо законом не встановлено особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

У п.1 Постанови № 9„ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року Пленум Верховного Суду України звертає увагу на те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Дослідивши характер правовідносин, які виникли між сторонами, суд вважає, що спірні правовідносини, повинні регулюватися ст. 215, 216 ЦК України а не ст. 635 ЦК України, але на підставі ст.11 ЦПК України суд не може виходити за межі заявлених позовних вимог та самостійно змінювати предмет чи підстави позову, у зв'язку з чим заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі.

На підставі ст. ст. 636, 655 Цивільного кодексу України, п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9„ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06.11.2009 року, Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 19 грудня 2006 року № 490-V та керуючись ст. ст. 10, 11,57,60, 209, 212-214 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів, отриманих за попереднім договором - залишити без задоволення.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Нікушин В.В.