АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/5737/13 Справа № 195/117/13 Головуючий у 1 й інстанції - Омеко М.В. Доповідач - Слоквенко Г.П.

Категорія 45

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 року м. Дніпропетровськ

Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі:

Головуючого: - Слоквенка Г.П.,

Суддів: - Максюти Ж.І., Кочкової Н.О.,

при секретарі: Надтоці А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_5 до СФГ «Світлана» про тлумачення змісту правочину за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду із вказаними позовом, з вимогою про тлумачення змісту правочину. В обґрунтування позову зазначив, що 19.02.2007 року між ОСОБА_5 та СФГ "Світлана" був укладений договір оренди земельної ділянки. Посилаючись на наявність спору між сторонами щодо змісту договору оренди, просив ухвалити рішення про тлумачення договору як правочину в аспекті положень ЦК України, Закону України «Про оренду землі» та типового договору оренди земельної ділянки, який було затверджено постановою КМ України від 03 березня 2004 року №220.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року позов задоволено. Судом тлумачено договір оренди земельної ділянки від 19.02.2007 року, укладений 12.03.2007 року між ОСОБА_5 та СФГ "Світлана" про оренду землі, наступним чином: предметом вказаного договору є земельна ділянка, розташована на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, що належить орендодавцю - ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії Р2 № 165546. А розділом 4 договору передбачено розмір орендної плати у 1,5 % від вартості земельної ділянки, а саме 813,33 грн. в грошовому еквіваленті та альтернативну орендну плату у формі грошової або натуральної та відробіткової з можливістю поєднання форм оплати в межах розміру орендної плати, передбаченому в п.4.1 зазначеного договору оренди.

В апеляційній скарзі ОСОБА_5 посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв'язку з чим прохає скасувати судове рішення і ухвалити нове про задоволення позовних вимог (а.с. 113-118).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів находить, що апеляційна скарга, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що між сторонами укладено договір оренди земельної ділянки від19.02.2007 року, який зареєстровано 12.03.2007 року у Томаківському відділі ДРФ ЦДЗК. Предметом договору згідно п.п.1.1, 1.2 є земельна ділянка розміром 12,42 га, розташована на території Мирівської сільської ради Томаківського району Дніпропетровської області, що належить орендодавцю - ОСОБА_5 на праві приватної власності на підставі Державного акту серії Р2 №165546. Даним Державним актом підтверджено право власності позивача на вказану земельну ділянку, розміром 12,42 га, яка і була за спірним договором оренди надана позивачем в оренду СФГ «Світлана».

Суд роз»яснив, що за ст.3 Закону України «Про оренду землі», об'єктом оренди землі зазначено саме земельні ділянки, а не паї. Відповідно до ст.79 ЗК України земельна ділянка як об'єкт права власності, являє собою частину земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Також судом встановлено, що розділом четвертим договору оренди земельної ділянки передбачено розмір орендної плати у 1,5% від вартості орендованої земельної ділянки, а саме 813,33 грн. в грошовому еквіваленті, що зазначено у п.4.1 договору. Пунктом 4.2 спірного договору сторонами передбачено поєднання форм орендної плати( грошової, натуральної, відробіткової), та можливе їх поєднання в межах розміру, визначеному у п. 4.1 договору оренди, що підтверджується співвідношенням пунктів 4.1, 4.2 договору, та не суперечить вимогам законодавства.

Вказані висновки зроблені судом без порушення норм матеріального права і підтверджуються матеріалами справи, оскільки за положеннями ст.637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст.213 цього Кодексу.

Згідно ч.ч.2,3,4 ст.213 ЦК України на вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьої цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом вказаних норм тлумачення змісту правочину можливе за наявності спору, тобто коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони. Тлумачення змісту правочину є правом суду, а не обов'язком за умови наявності спору.

Спірний договір є двостороннім правочином, в якому обидві сторони наділені правами та обов'язками, зміст якого не суперечить вимогам ЦК України та іншим актам

цивільного законодавства. Умови і пункти договору згідно ст.ст. 628-629 ЦК України є обов'язковими відповідно актів цивільного законодавства та для виконання сторонами.

Стаття 13 ЗУ «Про оренду землі» визначає поняття договору, за якою договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до положень ст.15 ЗУ «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Згідно ст.22 «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди.

Згідно ст.21 Закону України «Про оренду землі» орендною платою є платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а статтею 22 цього Закону передбачено такі форми як грошова, натуральна або відробіткова та можливість в договорі оренди поєднання різних форм орендної плати.

За таких обставин суд обґрунтовано прийшов до висновку про наявність передбачених законом підстав для тлумачення правочину, а також надав тлумачення договору оренди, яке повністю відповідає змісту договору, а також змісту Типового договору оренди землі, затвердженого постановою КМУ № 220 від 3 березня 2004 року.

Доводи апеляційної скарги, зазначені позивачем в якості підстав для скасування рішення, зводяться до переоцінки досліджених судом норм права та обставин справи.

Не являється підставою для скасування рішення суду і посилання апелянта на те, що суд дав неправильну оцінку доказам у справі, оскільки вони необґрунтовані та зводяться до переоцінки доказів по справі і незгоди з висновками суду по їх оцінці, тоді як, згідно ст. 212 ЦПК України, оцінка доказів є виключним правом суду.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, судом 1 інстанції у досить повному обсязі з»ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка, тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, тому рішення слід залишити без змін.

Керуючись ч.3 ст. 209, ст. 307, ст. 308, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 02 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Судді: