13.06.2013

Апеляційний суд міста Севастополя

Справа № 22ц-1669/2013р. Головуючий у першій

Категорія: 57 інстанції Батурін А.С.

Доповідач у апеляційній

інстанції Зотов В.С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду міста Севастополя в складі:

головуючого: Зотова В.С.,

суддів: Алєєвої Н.Г., Колбіної Т.П.,

при секретарі: Лашкевич Н.О.,

за участю:

позивача ОСОБА_3,

п-ка відповідача Куніцина О.В.,

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2013 року за позовом ОСОБА_3 до коммунального підприємства «Орбіта» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А:

14 січня 2013 року до суду звернувся позивач з названим позовом, який в подальшому доповнив в порядку ст.. 31 ЦПК України. Так, позивач посилаючись на неправомірне звільнення його з роботи відповідачем, просить суд визнати недійсним наказ КП «Орбіта» № 89 від 11.12.2012 року про звільнення позивача з роботи, поновити позивача на посаді заступника головного інженера КП «Орбіта», стягнути з відповідача на користь позивача розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу з дня звільнення до ухвалення рішення судом, стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду завдану неправомірними діями в розмірі 20000,00 гривень, судові витрати в розмірі судового збору 229,41 гривень та витрати на правову допомогу в розмірі 3500,00 гривень.

Позовні вимоги в частині визнання недійсним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу, мотивовані тим, що позивача в порушення ч. З ст. 40 КЗпП України було звільнено в період перебування на лікарняному при наступних обставинах.

27.11.2012 року позивач звернувся до керівника КП «Орбіта» з заявами про надання частини щорічної відпустки та подальшим звільненням за власним бажанням з 11.12.2012 року. В період перебування у відпустці позивач захворів та перебував на лікарняному в період з 10.12.2012 по 14.12.2012 року.

11.12.2012 року йому і здійснили повний розрахунок. В зв'язку з незаконним звільненням, на підставі ст. 235 КЗпП України, позивач підлягає поновленню на роботі з виплатою середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди мотивовані позивачем тим, що на його утриманні перебувають двоє малолітніх дітей та він немає можливості забезпечувати дітей необхідним та сплачувати кредитні зобов'язання внаслідок неправомірного звільнення.

Рішенням суду у задоволенні позову - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою до апеляційного суду, в якій просить рішення суду скасувати, як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права та постановити нове рішення, яким його позов задовольнити.

На думку апелянта, суд неправомірно не прийняв до уваги те, що відповідно до ч. З ст. 40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з роботи під час перебування на лікарняному. А апелянт на час звільнення перебував на лікарняному.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, присутніх у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Встановлено, що ОСОБА_3 з 01.06.2011 року працював на посаді заступника головного інженера КП «Орбіта».

27.11.2012 року позивач звернуся до в.о. директора КП «Орбіта» з заявою про звільнення за власним бажанням з 11.12.2012 року, на підставі чого, його було звільнено наказом № 89 від 11.12.2012 року та видано на руки трудову книжку і проведено розрахунок за відпрацьований час.

Зазначені обставини, знайшли своє підтвердження у судових інстанціях та не заперечуються сторонами, підтверджуються трудовою книжкою позивача оглянутої в ході судового засідання, копіями наказу № 89, книги обліку трудових книжок, видаткового касового ордеру від 11.12.2012 року, особової картки ТФ № П-2.

Факт перебування позивача у відпустці, що закінчувалась 10.12.2012 року, сторонами також не заперечений.

Як вбачається з листка непрацездатності Поліклініки № 2 КЗ «Міська лікарня ім.. Пірогова», позивач хворів в період 10.12.2012 року по 14.12.2012 року та лікувався амбулаторно.

Як вбачається з пояснень сторін та матеріалів справи, після звернення позивача до бухгалтеріі, йому було видано з каси грошові кошти відповідно до видаткового касового ордеру. Будь-яких заяв щодо незаконності звільнення, перебування на лікарняному або наміру продовжувати роботу, позивачем не висловлювалось.

При зверненні позивача його ознайомлено з наказом, в якому останній розписався, як і при видачі трудової книжки 11.12.2012 року.

Посилання апелянта на те, що на час звільнення, він находився на лікарняному, судова колегія не приймає до уваги, оскільки позивач нікого не повідомляв, що під час відпустки та звільнення він перебував на лікарняному або планує в подальшому працювати в КП «Орбіта».

Із матеріалів справи слідує, що позивач надав копію листа з непрацездатності, тільки звернувшись з позовом до суду.

З урахуванням викладеного, зазначені докази в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем доведено в повній мірі факт відсутності повідомлень в будь-який спосіб з боку позивача адміністрації підприємства щодо перебування позивача у відпустці або наміру продовження ним трудової діяльності на підприємстві, вчинення позивачем послідовних дій, направлених на звільнення за власним бажанням, зокрема написання заяви, ознайомлення з наказом без будь-яких зауважень, отримання трудової книжки та розрахунку при звільненні (а.с. 20-25).

Позивачем на підтвердження доводів щодо повідомлення відповідача про намір продовження працювати та про перебування позивача на лікарняному в порушення ч. З ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК, напроти: належних доказів не надано.

Відповідно до ст. 40 ч. З КЗпП України, не допускається звільнення працівника за ініціативою власника в період його тимчасової непрацездатності. Проте, звільнення відбулось на підставі заяви позивача, тобто за ініціативою працівника, а не підприємства, в зв'язку з чим посилання на цю норму є необгрунтованим. Перешкод для звільнення працівника під час тимчасової непрацездатності за власним бажанням норми КЗпП не містять.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку, з яким згодна колегія суддів апеляційного суду, про відсутність підстав для застосування положень ст. 235 КЗпП внаслідок чого позовні вимоги про скасування наказу про звільнення, про поновлення на роботі, про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягаючими задоволенню внаслідок необгрутованості та недоведеності.

З урахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, так як і не дають підстав для висновку про порушення або неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

За таких обставин, слід визнати, що суд ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому, відповідно до вимог ч.1 ст. 308 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду - залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 303-317 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 03 квітня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: В.С. Зотов

судді: Н.Г. Алєєва

Т.П. Колбіна