УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №: 22-ц/191/501/13Головуючий суду першої інстанції:Микитюк О.А.

Доповідач суду апеляційної інстанції:Самойлова О. В.

"14" травня 2013 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим в м.Феодосія у складі:

Головуючого суддіСамойлової О.В.,

СуддівАвраміді Т.С., Приходченко А.П.,

При секретаріБогданович О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, що діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8 та ОСОБА_9, треті особи - Приватне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк", Служба по справам дітей Феодосійської міської ради про скасування реєстрації та заборону вчиняти певні дії, за апеляційними скаргами ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 січня 2013 року та на додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2012 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7, яка діє в інтересах неповнолітніх ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 про усунення перешкод у користуванні квартирою, про скасування реєстрації відповідачки та неповнолітніх дітей в квартирі АДРЕСА_1 та про заборону відповідачам вчиняти дії щодо реєстрації у спірній квартирі до припинення дії договору іпотеки, укладеному між позивачем та ПАТ КБ «ПриватБанк».

Вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_6 в період шлюбу, який пізніше розірваний рішенням Феодосійського міського суду від 20.11.2012 року, придбав за згодою дружини ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1. Квартира придбана за рахунок коштів, отриманих в кредит у ПАТ КБ «ПриватБанк», за договором іпотеки від 07 березня 2008 року в цілях забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, квартира передана в іпотеку банку. Позивач до тепер самостійно сплачує кредит, простроченої заборгованості не має. Однак, оскільки реєстрація відповідачів у вище вказаній квартирі в подальшому може привести до застосування до нього штрафних санкцій та розірвання договору, він просить скасувати реєстрацію відповідачів в квартирі.

Ухвалою Феодосійського міського суду від 24 січня 2013 року (а.с. 40) позовні вимоги ОСОБА_6 про усунення перешкод в користуванні власністю залишені без розгляду.

Рішенням Феодосійського міського суду від 24 січня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 про скасування реєстрації відповідачів в квартирі відмовлено (а.с.42). Додатковим рішенням Феодосійського міського суду від 20 лютого 2013 року також відмовлено у задоволенні вимог ОСОБА_6 про заборону відповідачам вчиняти дії щодо реєстрації у квартирі (а.с.64).

Не погодившись із вказаними рішенням і додатковим рішенням суду, позивач подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне дослідження доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, невідповідність висновку суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Так, апелянт заперечує проти того, що висновок суду, який став підставою для постановлення рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, заснований на тому, що позивачем не надано доказів про порушення його прав. Апелянт зазначає, що усі необхідні клопотання про витребування доказів ним в судових засіданнях заявлялись, однак судом належну інформацію витребувано не було, тому ненадання доказів, що мають значення для вирішення справи було обґрунтовано поважними причинами.

Апелянт також зазначає, що невірними є посилання суду першої інстанції на положення ст. 391 ЦК України та той факт, що відповідачка є співвласником спірної квартири, так як нерухоме майно придбано під час шлюбу, оскільки його та її права обмежені договором іпотеки від 14.03.2008 року, відповідно до якого власником квартири є ПАТ КБ «ПриватБанк». Тому, на думку апелянта, реєстрація неповнолітніх дітей в квартирі була проведена без погодження з власником квартири.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції в порушення норм ст. 26 ЦПК України не було залучено до участі у справі СГІтаРФО, та не витребувано відомостей про те, на яких підставах відповідачка з дітьми зареєстрована в квартирі.

В обґрунтування апеляційної скарги на додаткове рішення суду, апелянт зазначає, що воно порушує його права, як іпотекодавця та права банку, як іпотекодержателя, оскільки, виходячи зі змісту оскаржуваного рішення відповідачка може реєструвати у спірній квартирі будь-яких осіб незалежно від згоди на те ПАТ КБ «Приват Банк».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, відповідача та його представника, обговоривши наведені у скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги підлягають відхиленню.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційних скарг та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що позивачем всупереч загальних засад цивільного законодавства та змісту ст.ст. 11,60 ЦПК України не надано суду будь-яких доказів щодо порушення його прав.

При ухваленні додаткового рішення суд першої інстанції виходив з того, що оскільки реєстрація як відповідача так і неповнолітніх дітей в спірній квартирі не скасована, а відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа може звернутися до суду за захистом порушених прав, свобод чи інтересів, але позивачем не надано доказів щодо порушення будь - яких його прав, а захист права на майбутнє діючим законодавством не передбачений.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується виходячи з наступного.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд згідно ст. 11 ЦПК України розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 перебували в зареєстрованому шлюбі з 28 грудня 1996 року до 20 листопада 2012 року. Шлюб розірвано на підставі рішення Феодосійського міського суду від 20 листопада 2012 року, яке набрало законної сили 03.12.2012 року ( а.с.5). ОСОБА_6 за договором купівлі - продажу від 07.03.2008 року, що посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_10 і зареєстрований в реєстрі за № 1030 є власником квартири АДРЕСА_1 (а.с.6-7). Пункт 20 Договору передбачає, що право власності на квартиру у покупця виникає з моменту державної реєстрації договору.

07 березня 2008 року між ОСОБА_6 та ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено Договір про іпотечний кредит № SIF0GI0000003841, згідно якого позивач отримав кредит в сумі 100000 грн. Вказані грошові кошти ним витрачені на придбання квартири АДРЕСА_1, яка перейшла до нього у власність на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 07 березня 2008 року.

07 березня 2008 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» (кредитор), ОСОБА_6 (боржник) і ОСОБА_7 (поручитель) укладений Договір поруки № SIF0GI0000003841, відповідно до якого Поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання Боржником усіх його зобов'язань за Договором про іпотечний кредит № SIF0GI0000003841 від 07.03.2008 року.

Право власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано 11.03.2008 року, реєстраційний номер 8745399, про що свідчить витяг № 18045630 про реєстрацію права власності на нерухоме майно, виданий КП «Феодосійське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації» (а.с. 7 зворот).

За Договором іпотеки від 14 березня 2008 року, що укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_6 та посвідчений приватним нотаріусом Феодосійського міського нотаріального округу ОСОБА_10 і зареєстрований в реєстрі за № 1151, Іпотекодавець ОСОБА_6 з метою забезпечення належного виконання зобов'язання, що випливає з Договору про іпотечний кредит, передав, а Іпотекодержатель прийняв в іпотеку нерухоме майно: цілу квартиру АДРЕСА_1. (а.с. 8-11)

Відповідно до п.1.5 вказаного Договору на період дії договору Предмет іпотеки залишається у володінні, користуванні та розпорядженні Іпотекодавця.

П.п. 1.7, 1.7.1 Договору передбачено, що іпотекодавець зберігає за собою право володіння, користування та розпорядження Предметом іпотеки з урахуванням обмежень, встановлених Договором. Іпотекодавець не має права без письмової згоди Іпотекодержателя вчиняти будь - які дії, що можуть вплинути, як безпосередньо так і опосередковано, як тепер, так і в майбутньому, на кількісні та якісні показники Предмету іпотеки.

З п.1.10 Договору іпотеки слідує, що Іпотекодавець повідомляє, а Іпотекодержатель підтверджує, що йому відомо, що Іпотекодавець перебуває у шлюбі з гр. ОСОБА_7, предмет іпотеки не є його особистою власністю, є спільною сумісною власністю подружжя, шлюбних договорів вони не укладали. На передачу в іпотеку квартири є згода дружини Іпотекодавця - ОСОБА_7

ПАТ КБ «ПриватБанк» як іпотекодержатель про порушення своїх прав до суду з позовом не звертався.

При таких обставинах, колегія суддів вважає помилковими доводи апелянта стосовно того, що власником квартири АДРЕСА_1 є ПАТ КБ «ПриватБанк», що відповідачка ОСОБА_7 не є співвласником зазначеної квартири, оскільки вони спростовуються наявними в матеріалах справи доказами.

Також безпідставними є посилання апелянта на те, що судом першої інстанції не досліджені докази про правовий стан сторін за Договором іпотеки та Договором про іпотечний кредит і не враховані обмеження щодо розпорядження квартирою у зв'язку із тим, що місцевим судом на підставі указаних вище договорів, Договору купівлі-продажу квартири, Договору поруки, правильно встановлено, що ОСОБА_6 є власником квартири і Іпотекодателем, ОСОБА_7 є співвласником квартири і Поручителем за Договором Іпотечного кредиту, ПАТ КБ «ПриватБанк» є Іпотеко держателем. Умови Договору іпотеки містять обмеження у володінні, користуванні та розпорядженні квартирою, передбачені п. 1.7.1 Договору, які не стосуються права проживання у квартирі і реєстрації місця проживання.

Колегія суддів не може прийняти доводи апелянта стосовно того, що судом першої інстанції справа розглянута без витребування Договору купівлі-продажу квартири та Договорів, що укладені з ПАТ КБ «ПриватБанк», не витребувані відомості про реєстрацію відповідачів у квартирі, оскільки в матеріалах справи містяться копії указаних договорів і відповідний запит суду (а.с. 34), а клопотання в порядку ст.ст. 131, 134, 137 ЦПК України про витребування відомостей про реєстрацію відповідачів позивачем ОСОБА_6 при розгляді справи не заявлялося.

З копії особового рахунку НОМЕР_1 на квартиру АДРЕСА_1 (а.с. 12) слідує, що ОСОБА_7 та неповнолітня ОСОБА_8 зареєстровані у квартирі 09.04.2008 року, а малолітня ОСОБА_9 - 04.09.2008 року.

При розгляді справи судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 пояснив, що раніше він вважав, що у квартирі неможна реєструватися, оскільки на неї накладений арешт, після того, як працівник банку йому роз'яснив, що перешкод для реєстрації немає, він був зареєстрований у квартирі 12.01.2013 року, що підтверджується даними з його паспорту.

Доводи апелянта стосовно того, що суд першої інстанції не залучив до участі у справі СГІРФО і неправильно застосував норми ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» також не можуть бути прийняти колегією суддів, оскільки є необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 33 ЦПК України, суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

Апелянтом не надано суду доказів про те, що ним заявлялись клопотання про залучення до участі у справі СГІРФО, матеріали справи таких відомостей не містять.

З урахуванням принципу диспозитивності суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним або залучати до участі у справі співвідповідача з власної ініціативи.

Відповідно до ч.1ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення:

підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання.

Аналіз вказаної норми дає підстави вважати, що зняття з реєстрації здійснюється на підставі рішення суду виключно щодо: позбавлення права власності на житлове приміщення; позбавлення права користування житловим приміщенням; виселення; визнання особи безвісно відсутньою; визнання фізичної особи померлою.

З огляду на те, що Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, що пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення вказаного Закону підлягають до застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміни чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Таким чином, вимоги позивача про зняття відповідачів з реєстраційного обліку залежать від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщення в порядку передбаченому законодавством, а тому доводи апелянта про зняття з реєстрації відповідачів також є необґрунтованими та такими, що суперечать нормам матеріального права.

Тому суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що питання про зняття відповідачів з реєстраційного обліку покладено на відповідний підрозділ УМВС України і підстав для задоволення позову у цій частині не вбачається.

Як слідує з матеріалів справи, ОСОБА_7 із неповнолітніми дітьми постійно проживає у квартирі АДРЕСА_1, вселилися, як члени сім'ї, набули права користування житловим приміщенням та зареєстрували своє місце проживання в установленому законом порядку, крім того, ОСОБА_7 є співвласником квартири.

Реєстрація місця проживання є похідним правом від права користування житлом, а тому зняти відповідачів з реєстрації місця проживання можливо лише за умови втрати ними права користування цим житлом, позбавлення права власності чи у зв'язку з їх виселенням (добровільно чи у примусовому порядку).

Оскільки такі спірні питання між сторонами у справі не були предметом розгляду судом першої інстанції, то за наявності у відповідачів права проживати у квартирі підстави для зняття їх з реєстрації відсутні.

На підставі ч. 1 ст. 131 ЦПК України сторони зобов'язані подати свої докази суду до або під час попереднього судового засідання у справі, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті. Частиною 2 цієї статті передбачено, що докази, подані з порушенням вимог, встановлених частиною першою статті, не приймаються, якщо сторона не доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин.

Згідно ч. 1 ст. 137 ЦПК України у випадках, коли щодо отримання доказів у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, є складнощі, суд за їх клопотанням зобов'язаний витребувати такі докази. Клопотання про витребування доказів має бути подано до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться, - до початку розгляду справи по суті із долученням відомостей про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі.

Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що в заяві про витребування доказів має бути зазначено, який доказ вимагається, підстави, за яких особа вважає, що доказ знаходиться в іншої особи, обставини, які може підтвердити цей доказ.

З урахуванням наведених норм права, посилання апелянта на поважність причин ненадання доказів в обґрунтування своїх позивних вимог матеріалами справи не підтверджені, оскільки позивачем всупереч ст. 131 ЦПК України такі клопотання не заявлялись і позивач не навів поважних причин за яких ці клопотання не були заявлені.

Доказів, надання яких могло б вплинути на правильність вирішення справи, та які б спростовували правильність висновків суду першої інстанції або свідчили про наявність обставин, що дійсно мають суттєве значення для правильного вирішення справи, апелянтом суду апеляційної інстанції не надано.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України. Нормами діючого законодавства не передбачено захисту можливого порушення права у майбутньому, тому доводи апелянта стосовно того, що реєстрація відповідачів у квартирі може створити перешкоди банку при зверненні стягнення на предмет іпотеки, виселенні або визнання недійсним договору іпотеки, є безпідставними.

Також помилковим є посилання апелянта на відсутність дозволу Органу опіки та піклування на реєстрацію неповнолітніх дітей у квартирі і порушення судом першої інстанції ст. 32 ЦК України, ст. 177 СК України, ст. 17 Закону України «Про охорону дитинства», оскільки зазначені норми права визначають обсяг цивільної дієздатності неповнолітньої особи, у тому числі стосовно вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини, а неповнолітня ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_1 та малолітня ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2 не є власниками квартири АДРЕСА_1 і на їх реєстрацію у жилому приміщенні отримання дозволу ООтаП не передбачено.

Інші доводи не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і підстав для скасування оскаржуваних рішень не мають.

Аналіз зібраних по справі доказів, які всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо досліджені судом з додержанням правил належності та допустимості доказів, свідчить про те, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Отже, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення суду ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до ч. 1 ст. 308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційних скарг та залишення без змін рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 січня 2013 року та додаткового рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року.

Виходячи з наведеного та керуючись статтями 303, 307, 308, 313 - 315, 317 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду АР Крим у м. Феодосії,

УХВАЛИЛА:

Апеляційні скарги ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 січня 2013 року та на додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року-відхилити.

Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 24 січня 2013 року, додаткове рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 20 лютого 2013 року - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.

Судді:

О.В. СамойловаА.П. ПриходченкоТ.С. Авраміді