Головуючий у 1-й інстанції Гура А.О. Суддя-доповідач Сибільова Л.О.

Справа №22-ц-891 Категорія 39

УХВАЛА іменем     України

01 червня 2006 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого - Рибалки В.Г.

суддів          - Сибільової Л.О., Криворотенка В.І.

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.О.

та осіб, які беруть участь у справі- позивача ОСОБА_1, третьої особи та представника відповідача - Лебединської районної СЕС - ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 квітня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Лебединської районної санітарно-епідеміологічної станції, третя особа: ОСОБА_2 - про поновлення на роботі,   стягнення коштів ,-

встановила:

Зазначеним рішенням суду в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В     апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення і постановити нове рішення

по суті, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне

врахування обставин, які змусили його звільнитись з роботи та його послідуючих протягом двох

років дій по оскарженню незаконно накладених на нього доган, зміст судових рішень з цих

питань, неналежну оцінку доказів в справі.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення апелянта, який підтримав апеляційну скаргу з мотивів, в ній викладених, третьої особи, яка заперечує проти скарги та вважає рішення суду вірним, дослідивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає     задоволенню з наступних підстав.

Звертаючись з позовом до суду, ОСОБА_1 посилався на те, що він 10 грудня 2003 року в результаті гонінь на нього з боку керівництва районної СЕС, вимушено звільнився з роботи за ст.38 КЗпП України. Просив поновити його на займаній посаді, зарахувати в стаж роботи час вимушеного прогулу з 12 грудня 2003 року по 12 січня 2006 року, відкласти строк підтвердження кваліфікаційної категорії на 3 роки в зв'язку з відсутністю напрацювань для її підтвердження, стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що в судовому засіданні не підтвердились доводи позивача про вимушеність його звільнення з роботи в результаті незаконних дій керівництва відповідача.

Цей висновок суду узгоджується з матеріалами справи та відповідає вимогам матеріального права, зокрема ст.38 КЗпП України.

З матеріалів справи вбачається і судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач з 1 серпня 1979 року працював в Лебединській районній санітарно-епідеміологічній станції, в тому числі з 1980 року - ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.6-10).

9  грудня 2003 року він звернувся до  в. о. головного  санітарного лікаря  Лебединського

району Браги   В.П. з заявою про звільнення його з 10 грудня 2003 року   з посади в зв'язку з     

постійними гоніннями на його адресу з   боку головного лікаря району та з проханням видати

довідку про заробітну плату для оформлення документів для виходу на пенсію за вислугою років

(а.с.11).

10.12.2003 року за наказом НОМЕР_1 його було звільнено згідно з поданою ним заявою за ст.38 КЗпП України в зв"язку з виходом на пенсію (а.с.87-89).

Суд з достатньою повнотою перевірив докази в справі та обгрунтовано взяв до уваги те, що позивач власноручно виклав заяву про своє звільнення з роботи і подав її у встановленому порядку   адміністрації відповідача в той же день. 10.12.2003 року ОСОБА_1 не вийшов на

роботу.  В цей же день    позивач отримав всі необхідні документи про своє звільнення та розрахунок.

Про особистий вільний намір позивача розірвати трудові відносини з відповідачем саме в зв'язку з виходом на пенсію свідчить і та обставина, що він вже 11.12.2003 року подав документи на оформлення пенсії до управління Пенсійного фонду в м. Лебедин та отримує пенсію з грудня 2003 року (57-60).

Заслуговує на увагу і та обставина, що протягом 2003 року позивач неодноразово звертався до відповідача з заявами про звільнення в зв'язку з виходом на пенсію, після чого продовжував працювати ( а.с.79-84).

Після отримання наказу про звільнення з займаної посади у зв"язку з виходом на пенсію, позивач протягом двох років з 2003 по 2005 рік не оскаржував його всупереч вимогам ст.233 КЗпП України щодо місячного строку на оскарження наказу про звільнення.

Не можна погодитися з доводами апелянта про те, що звільнення його з роботи є наслідком упередженого ставлення та безпідставних доган зі сторони в.о.головного лікаря санепідемстанції Браги В.П. і з тих підстав, що з матеріалів справи вбачається, що накладення на нього дисциплінарних стягнень було викликане недоліками в його роботі, і було реагуванням керівника на ці недоліки. Докази про те, що перед звільненням з боку позивача були якісь дії чи вчинки, які б викликали негативну реакцію керівника СЕС, та про те, що керівник, накладаючи стягнення на позивача, мав на меті змусити його звільнитись з роботи, в справі відсутні.

Та обставина, що один з двох наказів про винесення позивачеві в 2003 році доган, а саме НОМЕР_2, був скасований рішенням суду від 22 вересня 2004 року, не може бути розцінена як доказ намірів адміністрації відповідача змусити його звільнитись. Крім того, в скасуванні іншого наказу про винесення догани - НОМЕР_3 рішенням суду від 9 квітня 2004 року відмовлено (а.с. 12-16, 29-43).

Не спростовує висновків суду і посилання апелянта на рішення Лебединського суду від 2 серпня 2005 року, яким на його користь було стягнено з відповідача 1000 гр. на відшкодування моральної шкоди, оскільки при винесенні зазначеного рішення суд не досліджував законність звільнення позивача з роботи, формулювання причини звільнення не було предметом спору між сторонами, а те, як причина звільнення зазначена в наказі, узгоджується з вимогами ст.38 КЗпП України (а.с. 17-19).

Судом першої інстанції наведеш детальні висновки щодо доводів позивача, з якими колегія суддів погоджується і не вбачає якихось порушень його прав та підстав для скасування рішення

суду.

Керуючись ст.ст.303,307,308,313-315 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а рішення Лебединського районного суду Сумської області від 19 квітня 2006 року в даній справі залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців безпосередньо до Верховного Суду України з дня набрання нею законної сили..

Головуючий -

Судді  ,.     -

З ОРИГІНАЛОМ ЗГІДНО